1. Початк граматичнох традицiх 2. Теоретичне пiдгрунтя кодифiкаторнох галицьких мовознавцiв 3. Специфiка наукового пiзнання лiтературнох мови

Вступ

1. Початк граматичної традиції

2. Теоретичне підгрунтя кодифікаторної галицьких мовознавців

3. Специфіка наукового пізнання літературної мови

Початк граматичної традиції

Після поділу Польші у 1772р Галичина потрапляє у склад Австро-Угорської

імперії, маючи такі культурні показники: українські шляхта і міщанство

(вищий прошарок) асимільовані польською культурою, духовенство (середній

стан) і слеянство–українці за національністю і греко-католики за

віросповіданням, а культурноосвіченою є лише одна українська

верства–священники. Не дивно, що все культурне життя українців Галичини

того часу зосереджуються навколо Ваиліанського чину. Саме ченці–василіанці

стають ініціаторами нових шкіл; маючи власні лрукарні в Почаєві та Києві,

видають книги церковнослов'янською

українською або майже чистою українською мовами" 1) . Так, після 1772р у

Галичині з'являються твори духовного і зрідка світнього змісту, як-от:

"Народо віщаніє" або "Слово к народу католіческому" (1778р), "Бесіди

парахіяльні" (1789р), "Книжиця для господарства" (1788р), "Політика свідка"

(1790р). Досліники вважають, що твори написані мовою, хоч і не чистою

українською, але [1]вже наближеною до неї.

Однак прихильникосвіченого абсолютизму цісар Йосип II закриває більшість

греко-католицьких церков і монастирів, вважаючи, що церква повинна

підлягати державі і цому, цісареві. Звідси зменшується і культурна праця

ченців-василіан.

Нова надія на духовний розвій у галичан з'являється з відкриттям у 1787р

при Львівському університеті українського відділу, богословні та та

філософські науки. У цей час виникають спроби читати лекції не тільки

латинською мовою, але й тодішньою книжною українською. Правда, вся наукова

традиція викладачів написана–таки іноземними мовами (латинською німецькою і

польською). В університеті працюють вчені, які в тій чи іншій мірі

актуалізували деяку форму літературного викладу, а саме: Петро Лодій (до

1801), Модест Гриневецький (1758-1823), викладач богословія; Арсеній

радкевич (1759-1821), викладач схдних мов; єпископ Микола Скородинський

(1757-1805), О. Гарасевич (1763-1830). Наскільки це було проблематичним,

засвідчують рукописні матеріали Я.Головацького про П.Лодія, теоретичної і

практичної філософії, викладача математики і нумізматики. За часів його

діяльності "въ школахъ усюди вчили класичної латинської мови, а народних

мов не допускали до практики викладання", однак П.Лодій тільки маттематику

читає польською мовою, інші ж дисципліни (тогочасною книжною українською:

Языкъ той був нэ словяньский церковный, нэ руский народный, але книжный,

злотеный из обох"[2].Зрозуміло, що П.Лодій, започавши таку мовленнєву

практику у вищій школі стоїть перед фактом і термінотворення, і перекладу.

Ці проблеми йому приходиться вирішувати самостійно, однак його діяльність

стає зразком для інших, майбутніх, літературної форми української

мови.Очевидно, в своєму імпліцитному вияві і починається теоретичне

пізнання цієї форми і досвід такого авторитета, яким був у науці П.Лодій

для галичан, дає для інших зразок компромісного, як на наш час, але цілком

вмотивованого в пору Лодія шлях побудови літературної форми "из

обох"—книжної і народної.

Позитивну роль П.Лодія у формуванні літературної мови в Галичині у свій

час підкреслює М.Возняк: "Як ся мова якою писав Лодій, була би вдерталася у

школах, від неї легко було перейти до народної мови"[3]

На жаль,український відділ при Львівському університеті проіснував лише

до 1809р., так і не зреалізувавши свого внеску у витворення літературної

форми української мови. Через німецьку, польську та чеську літературу в

Галичину приходять ідеї романтизму. Вони проявлялися в зацікавленні

народною мовою, піснями, народним життям, старовиною. Саме серед

св(ященників і виникає увага доживої української народної мови, української

творчості.

Чи не найшвидше ці ідеї зреалзувались у проповідях українською мовою,

причому навіть не в Галичині, а у Відні, актуалізуючи потреби літературного

викладу.

Так, перший парох греко-католицької церкви св.Варвариу Відні о.Єронім

стрілецький (1733-1833) свої проповіді продовж 20-ти років виголошує

українською (у той