На початок операц
«Тайфун» у складі протистоять німецьким ударним угрупованням фронтах -
Західному, Брянському і Резервному - малося 1 танкова (108-я), 2
мотострілецьких (101 і 107-а) дивізії, 13 танкових бригад (42, 121, 126, 127,
128, 141, 143, 144, 145, 146, 147, 148, 150) і 2 окремих танкових батальйону
(43 і 113-й), що налічували 545 танків. Розподіл танкових частин було
таким.
На Західному фронт
(22, 29, 30, 19, 16 і 20-а армії), чотири з п'яти танкових бригад (126,127,143
147-а) і одна мотострілецька дивізія з двох (101-а) були зосереджені в
резерві уздовж автостради Москва - Мінськ. Саме на цьому напрямку командування фронту очікувало
головний удар противника. 128-а танкова бригада перебувала в резерві 19-
армії, а 107-а мотострілецька дивізія - в районі Білий, в смузі 30-ї армії.
Дві армії Резервного
фронту (24 і 43-я) займали оборону між Західним і Брянським фронтами, а решта
його армії (31, 32, 33, 49-а) розташовувалися в 35-50 км за арміями Західного
фронту. Через низьку укомплектованості стрілецьких дивізій Резервного фронту
всі його чотири танкові бригади було надано арміям. Так, 144 і 146-а бригади
становили резерв командувача 24-й, а 145 і 148-а бригади - 43-ї армії. Крім
того, до складу дивізій народного ополчення - 2, 7, 8 і 13-а (в кінці вересня
1941 перетворені в 2, 29, 8 і 140-у стрілецькі дивізії. - - Входили танков
батальйони, на озброєнні яких було по 16 машин (танкетки Т-27, танки
Т-37, Т-38).
Танкові частини Брянського фронту (3,
13 і 50-а армії, оперативна група генерала Єрмакова), незважаючи на наказ
Ставки ВГК від 10 вересня 1941 року про перехід військ до оборони, спільно з
ншими сполуками продовжували вести бої за рішенням приватних завдань. В
результаті, до 30 вересня зазнали великих втрат в особовому складі і матчастини
(202 танки, з них 6 КВ-1, 79 Т-34, J 8 БТ та 99 Т-26). Наприклад, до цього часу
108-а танкова дивізія, яка становила резерв фронту (перебувала в район
Брянська), мала всього 64% особового складу і 35 танків - 3 КВ-1, 15 Т-34, 1
БТ-7 і 16 Т-37 . Крім того, в резерві фронту знаходилася 42-а танкова бригада
(61 танк).
У 13-ї армії була 141-а танкова бригада
(25 машин) і 43-й окремий танковий батальйон (28 машин).
Але найбільше танків було в
оперативній групі генерала Єрмакова - 121 (54), 150-а (20) танкові бригади та
113-й окремий танковий батальйон (29 машин).
Вранці 30 вересня 1941 року німецьк
частини 2-ї танкової групи Гудеріана після артилерійської підготовки перейшли в
наступ проти військ Брянського фронту. Погано підготовлена оборона на лівому
фланзі 13-ї армії і в смузі оперативної групи генерала Єрмакова виявилася
нездатною протистояти масованому удару танків і піхоти противника. Крім того,
частини групи Єрмакова зайняли вихідні позиції для наступу на Глухів, в
результаті німецької артпідготовки зазнали важких втрат. У результаті бою
частини опергрупи були відкинуті на схід, оголивши лівий фланг 13-ї армії. На
кінець дня німці вклинилися в оборону Брянського фронту до 20 км, при цьому
розрив між частинами опергрупи склав близько 30 км. Спроба командування фронтом
контратакувати частинами 13-ї армії, опергрупи Єрмакова та резервами, зроблена
1 жовтня, успіху не мала.
121 та 150-а танкові бригади за
підтримки піхотних і кавалерійських частин опергрупи Єрмакова завдали удару,
намагаючись закрити пролом в обороні фронту. Але через великих втрат, понесених
у попередніх боях і майже повної відсутності підтримки з повітря, цей удар
виявився безуспішним.
Не мав успіху і удар стрілецьких
дивізій 13-ї армії за підтримки 141-ї танкової бригади.
Що стосується фронтових резервів, то
передбачалося використовувати для контрудару 42-ютанковую бригаду (командир генерал-майор
М. Воейков) - єдину частина з резервів, що опинилася на орловському напрямку.
Але через втрату командуванням Брянського фронту управління військами і погано
організованою розвідки, бригада не отримала відомостей про ворога від вищих
штабів і упустила зручний момент для нанесення удару у фланг німецької танково
колоні, що пройшла всього в трьох кілометрах від її позицій. У результаті 42-а
бригада вступила в бій з піхотними частинами противника і була відкинута в
болотистий район, зазнавши при цьому втрати.
Незважаючи на те, що ці погано
організовані контрудари не досягли своєї мети - ліквідувати прорив фронту -
вони зуміли, хоча б ненадовго затримати частини противника. Так, генерал
Гальдер відзначав у своєму щоденнику:
«1 жовтня. Танкова група Гудеріана
прорвала на своєму центральному ділянці оборону противника на всю глибину
просунулася на 60 км. Викликає тривогу на правому фланзі танкової групи
Гудеріана. Цей фланг в результаті запеклих контратак противника (мова йде про
частини групи Єрмакова) значно відстав від наступаючого центру. Своїм лівим
флангом танкова група посунулася приблизно на 20 км у глибину
2-а танкова група опинилася у важкому
становищі. Вона не може вивести з бою свої частини, що діють на правому фланзі.
Одному полку 25-ї моторизованої дивізії не вдалося відірватися від противника.
9-у танкову дивізію також довелося знову ввести в бій, внаслідок чого
затримується її перекидання на північ. В іншому операція по прориву фронту
противника (чисельність і угруповання сил якого нам вдалося своєчасно
правильно виявити) розвивається успішно ».
В ході боїв 30 вересня - 1 жовтня
1941 частини опергрупи Єрмакова були відкинуті на схід, і почали
неорганізований відхід в Хінельські лісу (в районі Хінель) через єдиний міст на
всьому заболоченому ділянці. Для того щоб дати можливість піхоті і тиловим
частинам переправитися, 150-а танкова бригада полковника Б. Бахарова зайняла
оборону на відстані 6 км від переправи, і вміло маневруючи, стримувала
противника протягом шести годин.
У 10.00 2 жовтня німці прорвалися до
переправи і зруйнували її, відрізавши 150-у бригаду від своєї піхоти.
Продовжуючи вести важкі бої, бригада побудувала гать через болото і до 23.00
з'єдналася з основними частинами групи, яка до цього часу перебувала в оточенні.
Для прориву в 01.00 5 жовтня танковий
полк 150-ї бригади здійснив нічну атаку, в результаті якої прорвався до штабу
9-ї танкової дивізії німців і відкинув німецькі частини і до 3.00 проробив
прохід шириною до 8 км. Завдяки цьому до 7.00 наші частини вийшли з оточення. У
подальшому частини 150-ї танкової бригади прикривали відхід групи
генерал-майора Єрмакова в напрямку Поди.
У боях 30 вересня - 5 жовтня танкісти
бригади виявили мужність і героїзм. Так, в районі Глухова старший лейтенант лий
Корнієнко з трьома Т-34 вступив в бій з 14 німецькими танками, з них 4 підбив,
а решта звернув у втечу. Він же першим на Т-34 увірвався в розташування штабу
9-ї танкової дивізії і знищив 15 автомашин.
Лейтенант Кокурін, перебуваючи в
засідці біля хутора Горілий, підпустив до себе колону з 40 танків і вступив у
бій. У результаті німці, втративши 8 машин, відійшли. Незважаючи на те, що його
танк був підбитий, Кокурін продовжував вести вогонь. Підійшли, на допомогу
машини 150-ї бригади застали танк Кокурін палаючим і мають 33 пробоїни.
Командир танкового батальйону капітан
Каплюченко в районі Хінелі маневруючи 10 Т-34 протягом чотирьох годин стримував
60 танків противника, прикриваючи будівництво гаті через болото. В ході бою
його тридцятьчетвірки підбили 7 танків і декілька бронемашин противника.
У смузі Західного і Резервного
фронтів німецький наступ почалося 2 жовтня 1941 року. Їй передувала потужна
артилерійська підготовка. На правому фланзі фронту головний удар наносився в
стик 19 і 30-ї армій у напрямку Пагорб-Жірковскій, Вязьма. Тут полки 6 і 7-
танкових дивізій 56-го моторизованого корпусу німців були об'єднані в танкову
бригаду (більше 300 танків).
«Танкові полки 6 і 7-ї танкових
дивізій не були повністю комплектувати. Тому з метою збільшення їх пробивний
мощі, від чого залежав успіх прориву, вони були зведені в окрему танкову
бригаду і підпорядковані командуванню 6-ї танкової дивізії. Більше 300 танків
11 і 25-го танкових полків вишикувалися двома ешелонами на фронті шириною 2
кілометри. Таке масування сил в дивізії використовувалося вперше. Частини 7-
танкової дивізії (без танкового полку) перейшли в наступ 2 жовтня в 07.15 після
сильної артилерійської підготовки - більше 100 гармат на кілометр в місц
прориву фронту.
Атака через Кокош вдалося завдяки
ретельній підготовці та ефективності артилерійського вогню. Передові частини
досягли річки Вопь до настання темряви (о 17.00), а 37-й дивізіон винищувачів
танків форсував її, як тільки на східному був зайнятий важливий для подальшого
наступу плацдарм. Майже без втрат, але по поганих дорогах і рублених гатям
через болота ми просувалися вперед. Увечері 3 жовтня форсували Дніпро, після
чого танкові полки були знову підпорядковані своїм дивізіям ».
Командування Західного фронту
прийняло рішення завдати контрудару по флангах прорвалася угруповання
противника з ранку 3 жовтня. Для цього передбачалося задіяти частини 30-
(107-а моторизована і 242-а стрілецькі дивізії) і 19-й (три стрілецькі дивіз
передана з резерву 127-а танкова бригада - 5 КВ-1, 14 БТ, 37 Т-26 ) армій, а
також фронтові резерви. Останні, яким відводилася вирішальна роль у контрударі,
об'єднувалися в оперативну групу під командуванням генерал-лейтенанта І.
Болд-ну: 15-та стрілецька, 45-а кавалерійська і 101-а мотострілецька дивізії,
три танкових бригади 126, 128, 147-а , всього 241 танк. Їм наказувалося
контрударом розгромити частини противника в районі Пагорб-Жірковскій. Правда,
опергрупа не мала артилерійської і авіаційної підтримки.
Через те, що частини Болдіна
знаходилися осторонь від місця прориву, вони не змогли нанести удар одночасно з
19 і 30-ю арміями. Тим не менш, з 3 жовтня під містом Холм-Жірковскій почалися
важкі бої. На жаль, про хід бойових дій опергрупи Болдіна практично не
збереглося документів. Частини вводилися в бій на фронті приблизно 20 км по
частинах, по мірі їх підходу. Головною ударною силою тут були танкові частини,
так як піхота не встигала висуватися. Підтримки з повітря практично не було,
артилерії у наших військ було мало. Першою вступила в бій 128-а танкова
бригада, спочатку діяла досить успішно.
Вона зуміла відобразити три німецьк
атаки, в ході яких 6-а танкова дивізія німців втратила 5 танків згорілими і 38
підбитими. У цьому бою чотири танки капітана Тарінова і три КВ-1 командира 1-го
батальйону Корпенко з 128-ї бригади підбили і знищили 11 ворожих бойових машин.
Воєнком 1-ї роти 1-го батальйону цієї ж бригади політрук Солдатов повів у
контратаку два KB-1 і в ході 20-хвилинного бою вивів з ладу 5 німецьких танків
захопив два.
Незабаром німецька авіація завдала
ударів по частинах групи Болдіна, на її лівому фланзі була висунута
протитанкова артилерія і танки 6-ї танкової дивізії вермахту, незабаром
посиленою підрозділами 5-го армійського корпусу. У результаті, незважаючи на
героїзм наших танкістів, до вечора 3 жовтня німці вийшли до Дніпра і захопили
мости.
Тільки на наступний день Болдін зміг
ввести в бій інші сили опергрупи. В результаті боїв 4-5 жовтня вдалося трохи
сповільнити темп наступу 4-ї танкової групи німців, але зупинити її просування
наші частини не змогли. Про запеклості боїв свідчить той факт, що в тільки
протягом 4 жовтня Пагорб-Жірковскій двічі переходило з рук в руки. У результат
цього командування 3-ї танкової групи не зважилося переправляти на лівий берег
Дніпра основні сили, не відобразивши удар групи Болдіна. Правда, у своїх
документах німці це визнають не завжди. Наприклад, у звіті про бойові дії 3-
танкової групи говорилося:
«На південь від Холм
(Пагорб-Жірковскій) розгорілося танкова битва з підійшли з півдня і півноч
російськими танковими дивізіями, які зазнали відчутних втрат під ударами частин
6-ї танкової та 129-ї піхотної дивізій, а також від авіаційних нальотів 8-го
авіакорпусу. Супротивник був тут розбитий в ході багаторазових боїв.
Проте цей наступ зірвалося через
поганий постачання 3-ї танкової групи. У зв'язку з важкими дорожніми умовами 4
жовтня 3-я танкова група опинилася майже без пального, і наступ танкових
дивізій захлинулося. Пропозиції 2-го повітряного флоту доставити їй пальне було
відхилено, так як танкісти вважали, що можуть організувати підвезення власними
силами.
Проте, коли їхні транспортні колони
остаточно застрягли на непрохідних дорогах, увечері 4 жовтня командування
танкової групи все ж таки було змушене звернутися за допомогою до авіації.
Таким чином, було втрачено більше доби, і з'єднання 3-ї танкової групи отримали
можливість продовжити наступ тільки в другій половині дня 5 жовтня ».
Проте командувач 3-ї танкової групою
Г. Гот у своїх спогадах писав: «Прорив у напрямку Новосілки - Горб - Вязьма
планувалося здійснити зосередженими силами 3-ї танкової групи, якій були
перепідпорядковані сусідні 5 і 6-й армійські корпуси. Опір противника на
ділянці прориву танків виявилося менш завзятим, ніж очікувалося. Танков
частини 56-го танкового корпусу швидко прорвалися через лісистий район вздовж
річки Вопь, на півдорозі між Новосілки та Холмом. Запеклі бої розгорнулися на
південний захід від Холма. Сюди з півдня підійшла танкова бригада російських,
яка боролася не на життя, а на смерть. Ці бої затримали форсування Дніпра ».
Протягом 6 жовтня частини групи
Болдіна продовжували бої в районі Пагорб-Жірковского, але потім були змушен
відійти на південь. На кінець дня втрати матчастини в деяких бригадах - 128
144-я - досягли 70%, 127-а бригада потрапила в оточення, але потім зуміла
вирватися з кільця.
У смузі Резервного фронту (на його
стику з Брянським) німецький наступ почалося о 6.30 2 жовтня також після
артилерійської підготовки. Тут головна ударна сила супротивника - 4-а танкова
група - діяла на ділянці 23 км. У результаті переважної переваги в силах, до
17.00 головна смуга оборони Резервного фронту була прорвана.
Спроба командування фронту
організувати контрудар по флангах вклинившись угруповання противника силами
п'яти стрілецьких дивізій 32 і 24-ї армій, 144, 148-ї танкових бригад виявилася
нездійсненною. Для висунення цих частин до місця прориву потрібен час, а його
не було. У результаті, частини Резервного фронту з боями почали відходити, а
німецькі танкові частини просувалися Спас-Деменська і Юхнова. До останнього німецьк
танки вийшли 5 жовтня.
О 22.30 5 жовтня Ставка ВГК віддала
директиву про відхід військ Західного і Резервних фронтів на Ржевсько-Вяземський
оборонний рубіж. Проте було вже пізно - у другій половині дня 6 жовтня 1941
частини 3 та 4-ї танкових груп з'єдналися в районі Вязьми, замкнувши таким
чином кільце оточення військ Західного і Резервного фронтів. У кільце потрапили
38 дивізій (у тому числі дві мотострілкових - 101 і 107-а) і всі дев'ять
танкових бригад двох фронтів.
Література
1. Лопуховський Л. Вяземська
катастрофа 41-го року. М., «Яуза», «Ексмо», 2006.
2. Розгром німецько-фашистських
військ під Москвою. М., 1964.
