У повсякденному
житті ми все частіше зустрічаємо слова: "конкуренція",
"конкурентоспроможність", "конкурентна боротьба",
"конкурентний ринок". Цим термінам інколи надаються різні значення,
але всі вони можуть бути зведені до двох понять - "конкурентна
боротьба" й "конкурентний ринок". Перше стосується способів
поведінки окремих фірм на ринку, друге - ринкових структур і охоплює вс
аспекти ринку будь-яких товарів, які впливають на поведінку й діяльність фірм
(кількість фірм на ринку, технологію виробництва, типи товарів, що продаються
т.д.).
Конкурентність
ринку визначається тими межами, в рамках яких окремі фірми здатні впливати на
ринок, тобто на умови реалізації своєї продукції, насамперед на ціни. Чим менше
окремі фірми впливають на ринок, де вони реалізують свою продукцію тим більш
конкурентним вважається ринок. Найвищий ступінь конкурентності ринку
досягається тоді, коли окрема фірма на нього не впливає зовсім. Це можливо лише
в разі, коли на ринку товарів діє так багато фірм, що кожна з них зокрема ніяк
не може вплинути на ціну товару, й сприймає її як таку, що визначається
ринковим попитом і пропозицією. Такий ринок називається досконало конкурентним.
А фірми, що діють в умовах досконало конкурентного ринку, не ведуть між собою
конкурентної боротьби. Якщо ж окремі фірми мають можливість впливати на умови
реалізації своєї продукції (в першу чергу на ціни), то вони ведуть між собою
конкурентну боротьбу, але ринок, де ця можливість реалізується, досконало
конкурентним уже не вважається.
Отже, конкуренція
- категорія явно суперечлива. З одного боку існує твердження, що без
конкуренції ринку не буває, а з іншого, - цілком конкурентним є той ринок, на
якому учасники (фірми) не ведуть між собою конкурентної боротьби. І далі, якщо
конкурентна боротьба існує, такий ринок не вважається досконало конкурентним.
Більш того, чим сильніша конкуренція, тим повніше формуються умови для
обмеження. Але ринок рухається вже не до цілком конкурентного, а до
монопольного. Ця суперечливість конкуренції виступає передумовою
найпротилежніших оцінок її ролі в економіці. Одні економісти стверджують, що
конкуренція - це велике благо (між іншим, ця точка зору є характерною для
сучасних українських реформаторів), інші наполягають на тому, що конкуренція,
протиставляючи суб'єктів ринку і породжуючи монополію, - велике зло для
економіки.
Мета
дослідження – дослідження сутності конкуренції як категорії ринкової економіки.
Завдання
роботи:
–
Вивчити
різновиди, форми, економічні закони та умови виникнення конкуренції.
–
Особливост
конкурентних процесів в сучасних умовах.
Методи дослідження - синтез, аналіз, індукція,
дедукція, історичний метод.
Об`єкт
дослідження – конкуренція та її види.
Актуальність
роботи – сучасна
ринкова економіка являє собою складний організм, що складається з різноманітних
виробничих, комерційних, фінансових та інформаційних структур, які взаємодіють
на тлі розгалуженої системи правових норм, і об’єднуються єдиним поняттям -
ринок. Створення конкурентного середовища й подолання монополізму у наш час
одним з найважливіших напрямів економічної реформи в Україні.
Розділ 1. Конкуренція, як економічна категорія
1.1 Конкуренція:
сутність, функції, види
Конкуренція
між виробниками являє собою тип взаємовідносин між виробниками з приводу
встановлення цін і обсягів пропозиції товарів на ринку. Аналогично можна
визначити конкуренцію між споживачами як їхні взаємовідносини з приводу
формування цін і обсягу попиту на ринку.[2,43].
Слово “сoncurrentia” в
перекладі з латинської мови означає “змагання, суперництво”. ” Як економічна
категорія конкуренція – це боротьба між товаровиробниками за найвигідніші умови
виробництва і збуту товарів і послуг, за привласнення найбільших прибутків
[5,182]. Конкуренція виконує роль регулятора темпів і обсягів виробництва,
спонукаючи виробника запроваджувати науково-технічні досягнення, підвищувати
продуктивність праці, вдосконалювати технологію, організацію праці тощо.
Конкуренція є визначальним фактором
впорядкування цін, стимулом інноваційних процесів (запровадження в виробництво
нових винаходів та технологій). Вона сприяє витісненню з виробництва
неефективних підприємств, раціональному використанню ресурсів, забопіга
диктату виробників-монополістів по відношенню до споживача.
Конкуренція виконує в
ринковій економіці наступні функції:
ü функція регулювання;
ü функція мотивації;
ü функція розподілу;
ü функція контролю.
Функція регулювання. Для
того, щоби утриматися в боротьбі, підприємець має пропонувати вироби, яким
віддає перевагу споживач. Отже і фактори виробництва під впливом ціни
спрямовуються в ті галузі, де в них відчувається найбільша потреба.
Функція мотивації. Для
підприємця конкуренція означає шанс та ризик одночасно:
ü підприємства, які пропонують ліпшу за
якістю продукцію або виробляють її з меншими виробничими витратами, отримують
винагороду в вигляді прибутку (позитивні санкції). Це стимулює технічний
прогрес;
ü підприємства, які не реагують на
побажання клієнтів або порушення правил конкуренції своїми суперниками на
ринку, отримують покарання в вигляді збитків або витісняються з ринку
(негативні санкції).
Функція розподілу. Конкуренція
не тільки включає стимули до вищої продуктивності, але і дозволяє розподіляти
доход серед підприємств і домашніх господарств у відповідності з їхнім
ефективним внеском. Це відповідає панівному в конкурентній боротьбі принципу
вознаграждения за результатами.
Функція контролю. Конкуренція
обмежує й контролює економічну потужність кожного підприємства. Наприклад, якщо
монополіст може призначати єдино можливу ціну, то конкуренція надає покупцев
можливість вибору серед декільох продавців. Чим досконаліше конкуренція, тим
справедливіше ціна.
Политика держави в
області конкуренції спрямована на те, щоби конкуренція могла виконувати сво
функції. Керівний принцип "оптимальної інтенсивності конкуренції" в
якості цілей політики в області конкуренції передбачає, що:
ü технічний прогрес швидко поширюється
щодо виробництва (інновація під тиском конкуренції);
ü підприємства гнучко адаптуються до зміни
умов, наприклад, до потреб споживачів (адаптація під тиском конкуренції).
Масштаб інтенсивност
конкуренції визначається тим, наскільки швидко переваги в прибутку втрачаються
в результаті успішного відтворення інновацій конкурентами. В першу чергу це
залежить від того, наскільки швидко конкуренти реагують на ривок вперед
підприємства-піонера і наскільки динамічним є попит.
У відповідності з
керівним принципом оптимальної інтенсивної конкуренції сприятливі умови для
нормального функціонування суперництва з`являються тоді, коли в економіці існу
"широка" олігополія з "помірною" індивідуалізацією
продукції. "Вузька" олігополія із сильною індивидуалізацією
продукції, навпаки, зменшує інтенсивність конкуренції.
В кожній ринковій
економіці існує небезпека того, що учасники конкурентної боротьби спробують
ухилитися від обов`язкових норм і ризику, пов`язаних з вільною конкуренцією,
вдаючись, наприклад, до змови про ціни чи до імітації товарних знаків. Тому
держава повинна видавати нормативні документи, які регламентирують правила
конкурентної боротьби. За Смітом сутність конкурентної поведінки виробників
становило "чесне" - без змови – суперництво виробників завдяки, як
правило, ціновому тиску на конкуренті. Не суперництво у встановленні ціни, а
відсутність можливості впливати на ціну є найважливішим моментом у сучасній
трактовці поняття конкуренції.
Визнання
суті конкуренції як важливого інструменту ринку, найбільш впливового засобу
зниження цін і задоволення споживчого попиту вимагає з'ясування форм її прояву.
Крім того, слід
пам'ятати, що ринкова економіка за тривалі роки свого існування накопичила певн
риси, що призвело до істотних змін у дії конкурентних механізмів. На зміну
ринковій економіці епохи вільної конкуренції прийшла сучасна економіка.
Для
ринкової економіки епохи вільної конкуренції дії кожного підприємця мотивуються
його особистими інтересами. Він намагається максимізувати свій дохід на основ
ндивідуального прийняття рішень. Роль держави у такій системі господарювання
зводиться до захисту приватної власності, або, за висловом відомого
шотландського економіста XVI1І
століття А. Сміта, до функції «нічної варти». По суті, відсутні форми
економічного регулювання конкуренції з боку держави.
На
відміну від попереднього стану конкуренції, сучасна ринкова економіка
розвинутих країн відбиває ті глибокі зміни, що відбуваються в процес
відтворення економічної системи. Індивідуальна приватна власність, що панувала
раніше, поступається місцем корпоративній організації власності і капіталу.
Збагачуються форми господарювання, посилюються зв'язки між ними. Дедат
різноманітнішими стають види конкуренції, про що дає певне уявлення рис. 1.6.
Внутрігалузева
конкуренція являє собою суперництво підприємств однієї галузі, що випускають
однакову продукцію: взуття, тканини, продукти харчування тощо. Вона спричиню
виникнення ринкової вартості товару.
Міжгалузева
конкуренція складніша: охоплює суперництво за сфери більш вигідного
застосування капіталу. Внаслідок постійних переливів капіталу зі сфер менш
прибуткових до сфер більш прибуткових, формуються ціни виробництва, які відбивають
ці умови.
Вихід
продукції великих корпорацій на міжнародні ринки є свідченням міжнародно
конкуренції. Цей вид суперництва пов'язаний з глобалізацією світової економіки,
пануванням транснаціональних об'єднань.
Рис.
1.6. Види конкуренції
Досконала
або чиста конкуренція зустрічається в закінченому вигляді досить рідко. Це
ринкова ситуація, за якої велика кількість підприємців виробляють і продають
однакову продукцію. Ознаки досконалої конкуренції такі:
- ринкова структура характеризується
значною кількістю
продавців
покупців товару;
- спостерігається однорідність,
стандартизованість продукції;
- відбувається мобільний рух ресурсів,
відсутні перепони для входження в галузь і вихід з неї;
- жоден з учасників конкурентно
боротьби не має влади над цінами й можливості контролювати їх;
- повна інформованість учасників про
ціни та умови виробництва.
Монополістична
конкуренція уособлює ситуацію, за якої на ринку панує відносно велика кількість
виробників. Вони створюють різновиди товарів, що задовольняють в принципі одну
ту саму потребу. Кожен з учасників цієї конкуренції має обмежений контроль
над ринковою ціною. Суперники можуть використовувати як цінові, так і нецінов
методи конкуренції. Це пов'язано з диференціацією продукту, можливостями
удосконалення якості товарів, умов їх продажу, дизайну, реклами тощо.
Олігополія
означає панування на ринку декількох фірм, що пропонують стандартизовані або
схожі товари й послуги. Це можуть бути, зокрема, комп'ютери, автомобілі, засоби
зв'язку, сучасна побутова техніка. Підприємства-олігополісти ведуть виробництво
в значних масштабах. На ринках, де вони займають панівне становище,
спостерігається складність входження в галузь нових підприємств, наявність
стимулів до злиття, домовленостей на усунення конкурентів.
І
нарешті, існують так звані, чисті або абсолютні монополії. Це така ринкова
ситуація, за якої є тільки один продавець товару, який практично здійсню
контроль над цінами.
Своєрідною
модифікацією чистої монополії є так звана природна монополія. Вона має місце в
тих сферах господарської діяльності, в яких конкуренція небажана або несприйнятлива
форма економічних відносин. Прикладом природної монополії є транспортування
нафти, газу та інших речовин трубопровідним транспортом, передача та розподіл
електричної енергії, користування залізничними коліями, управління повітряним
рухом, централізоване водопостачання.
Наведена характеристика
різних видів конкуренції дає підставу стверджувати, що гонитва підприємців за
прибутком, намагання посилити свої позиції на ринку може не тільки викликати
позитивні зрушення, а й призвести до домовленостей, злиття фірм із метою
усунення обмежень, зумовлених конкуренцією. Нечесні дії, або дії, що
спричиняють збитки, пригнічують конкуренцію, утворюють недобросовісну конкуренцію,
засобами можуть бути цінова дискримінація, фальшива реклама, різні види
прямого втручання. Саме тому головною конструкцією сучасної ринкової системи
господарювання стає перехід від примітивної до культивованої конкуренції, тобто
такої, що свідомо підтримується державою.
1.2 Місце та роль конкуренції в ринковій
економіці
Важливу роль в ринковій економіці відіграє конкуренція. Вона являє собою
економічну боротьбу, суперництво між відособленими виробниками матеріальних
благ та послуг з метою панування на ринку та одержання сталого прибутку.
Конкуренція має негативн
й позитивні риси. До негативних відносяться: витиснення дрібних виробників
великим капіталом, розорення одних і збагачення інших, посилення соціально
несправедливості, значне зростання майнової диференціації населення,
загострення безробіття, інфляції тощо.
Водночас конкуренція ма
позитивні риси. Вона є рушійною силою ринкової економіки, оскільки стимулю
економію матеріальних, трудових та фінансових ресурсів, примушує постійно
поновлювати асортимент, пильно стежити за науково-технічними новинками
активно впроваджувати їх у виробництво.
Для виникнення
конкуренції потрібні певні умови. Серед них найважливіші такі: наявність на
ринку великого числа незалежно діючих виробників одного і того ж продукту чи
послуги, свобода вибору господарської діяльності виробників, відповідність між
попитом і пропозицією, наявність ринку засобів виробництва, який дає можливість
вільного вибору господарської діяльності.
В залежності від
застосовуваних методів розрізняють цінову, нецінову і нечесну конкуренцію.
Цінова конкуренція означає, що основним методом боротьби проти конкурентів
ціна. У такій боротьбі Перемагає той, хто досягає індивідуальної вартості,
нижчої, ніж ринкова ціна. Це по суті боротьба за скорочення витрат виробництва
завдяки використанню досягнень науково-технічного прогресу, науково
організації праці, підвищення продуктивності живої праці тощо. На Конкурентному
ринку нездатність деяких фірм до зазначеної діяльності в кінцевому підсумку
означає усунення їх іншими фірмами.
Нецінова конкуренція може
здійснюватися шляхом підвищення якості продукції, використання реклами, надання
безплатних консультацій щодо використання купленого товару, забезпечення
гарантійного ремонту, надання запасних частин тощо.
Нечесна конкуренція явля
собою діяльність господарського суб'єкта, що спрямована на одержання
комерційної вигоди і забезпечення панування на ринку шляхом обману споживача,
партнерів, інших господарських суб'єктів і державних органів. Основними
способами такої конкуренції є : дезінформація з боку виробника споживачів
господарських суб'єктів про товар і послуги; використання товарного чи
фірмового найменування без дозволу господарського суб'єкта, на ім'я якого вони
зареєстровані; поширення компрометуючої інформації про товари своїх
конкурентів; здійснення тиску на постачальників ресурсів і банки, щоб вони
відмовляли конкурентам у постачанні сировини, матеріалів тау наданні кредитів;
встановлення більш високих окладів і різних пільг з метою з метою переманення
провідних спеціалістів фірм-конкурентів тощо.
Прийнято розрізняти так
форми конкуренції: міжгалузева, внутрішньогалузева, чиста, олігополістична та
монополістична.
Міжгалузева конкуренція
являє собою суперництво виробників різних галузей господарства за більш
прибуткове застосування капіталу. Вона ведеться шляхом переливання капіталу з
однієї галузі в іншу, з менш прибуткової у більш прибуткову. Міжгалузева
конкуренція сприяє утворенню середньої норми прибутку, формуванню пропорцій
суспільного виробництва, розвитку нових галузей, а також виникненню
суперечності між виробниками різних галузей і виникненню економічних криз.
Внутрішньогалузева
конкуренція становить собою суперництво виробників всередині кожної галузі за
одержання прибутку. Вона сприяє формуванню суспільно необхідних затрат на
виробництво товару, зниженню затрат виробництва і збільшенню прибутку, розвитку
НТП, збільшенню обсягів виробництва і насиченню ринку товарів, утворенню
зниженню ринкової вартості товару, диференціації товаровиробників, виникненню
економічних криз.
Чиста (досконала)
конкуренція має місце тоді, коли
на ринку велика кількість продавців і покупців, на цьому ринку є однорідний
товар, продавці та покупці не мають будь-яких персональних переваг, володіють
повною інформацією про ринкові ціни та обсяги випущеної продукції і мають
можливість вільного доступу до ринку та виходу з нього. Прикладів такого ринку
в практиці дуже мало (валютна біржа, товарна біржа та інші біржі), тому
переважає недосконала (обмежена) конкуренція, шли далеко не всі продавці можуть
запропонувати певний товар за діючою ціною
Олігополістична
конкуренція має місце тоді, коли на ринку панує декілька великих фірм - не
більше шести. Олігополія виникає тому, що конкуруючим фірмам дуже важко вийти
на ринок через обмеженість ресурсів, насиченість попиту на цей товар,
захищеність товару патентом тощо.
Монополістична
конкуренція означає панування на ринку однієї фірми і можливість останньо
впливати на встановлення цін.
Отже, ринковий механізм
як механізм урівнюванню попиту та пропозиції у певні історичні періоди набува
різних форм. Його розвиток визначається взаємодією конкуренції та монополії.
Конкуренція в ринковій
економіці виконує цілий ряд функцій. По-перше, вона здійснює вплив на процес
ціноутворення. Причому цей вплив на процес, як буде показано нижче, кожна форма
конкуренції здійснює по-різному.
Друга економічна функція
конкуренції - стимулювання науково-технічного прогресу. Цю функцію, знову ж
таки, по-різному виконує кожна з вищеназваних форм конкуренції. Велик
підприємства, наприклад, вкрай суперечливо впливають на розвиток науки
техніки. Досягнувши монопольного положення на ринку, велика господарська
одиниця повільно реагує на зміни науково-технічного прогресу до того часу, поки
не відчує загрози втрати монопольного права на ринку збуту.
Третя економічна функція
конкуренції полягає в тому, що в умовах ринкової економіки вона є регулятором
суспільного процесу відтворення.
Сучасна конкуренція ма
кілька рівнів. На рівні великих корпорацій характерна тенденція до
олігополістичної конкуренції. У відносинах великих корпорацій з дрібними та
середніми фірмами верх бере тенденція до монополістичної конкуренції. У
відносинах між дрібними та середніми підприємствами конкуренція проявляється
значною мірою як досконала.
В сучасних умовах
конкуренція товарних форм капіталу доповнюється або замінюється конкуренцією
продуктивного і грошового капіталу.
Висновки до
розділу 1
- Конкуренція між виробниками явля
собою тип взаємовідносин між виробниками з приводу встановлення цін і обсягів
пропозиції товарів на ринку. Аналогічно
можна визначити конкуренцію між споживачами як їхні взаємовідносини з приводу
формування цін і обсягу попиту на ринку.
- Конкуренція виконує в ринковій
економіці наступні функції:
ü функція регулювання;
ü функція мотивації;
ü функція розподілу;
ü функція контролю.
- Головною конструкцією сучасно
ринкової системи господарювання стає перехід від примітивної до культивовано
конкуренції, тобто такої, що свідомо підтримується державою.
- Для виникнення конкуренції потрібн
певні умови. Серед них найважливіші такі: наявність на ринку великого числа
незалежно діючих виробників одного і того ж продукту чи послуги, свобода вибору
господарської діяльності виробників, відповідність між попитом і пропозицією,
наявність ринку засобів виробництва, який дає можливість вільного вибору
господарської діяльності.
Розділ 2.
Напрямки і проблеми формування конкурентного середовища в умовах становлення
ринкової економіки України
2.1 Проблеми
формування конкурентного середовища в умовах сучасної України
У нашій країн
начебто є всі необхідні передумови для формування ефективного конкурентного
середовища: крім загальних вимог Конституції України, прийнято ряд важливих
законів України та створено відповідні державні органи, що мають опікуватися
цими проблемами.
Водночас поки що не можна
стверджувати, що завдання, накреслені Конституцією,
нині виконуються повною мірою. У сфері конкуренції залишається дуже багато
невирішених проблем, які,
у свою чергу, є причиною
більшості гострих кризових явищ в економіці.
Насамперед
загальнополітичною проблемою в Україні є недотримання
вимог законодавства практично в усіх сферах суспільного виробництва. Переважна
кількість наших законів відповідає європейському рівню, але
мало хто дотримується їх вимог Свідомо чи
через незнання їх не дотримуються підприємці, недостатню увагу цьому питанню приділяють державні органи, а суди, як
повинні бути на варті дотримання законодавства, насправді дуже часто самі ж їх і порушують. Слід підкреслити,
що й закони далеко незавжди є досконалими. З точки зору конкуренції вони мають
створювати потенційно рівні умови для всіх
учасників виробництва. Однак цей принцип часто
не дотримується. Уже на законодавчому рівні різні групи учасників ринку мають і різні умови. Це стосується, зокрема, процедур банкрутства, системи оподаткування, інвестиційної та зовнішньоекономічної діяльності,
ліцензування, протекціоністської, митної, експортно-імпортно
політики тощо. Так, наприклад, законодавство про банкрутство містить положення,
що можуть розцінюватись як дискримінаційні, оскільки не всі підприємницьк
органзації можуть визнаватися банкрутами. Крім того, ці положення сприяють створенню умов, завдяки яким через
процедури банкрутства підприємці здатн
усувати своїх конкурентів .
Загалом під час
обговорення та прийняття
законів чинник
конкуренції повинен обов'язково враховуватися.
Раніше цим питанням активно опікувався
Антимонопольний комітет. У перші роки
його діяльності, коли в інших сферах також інтенсивно формувалася законодавча
база, АМК постійно намагався впливати на цей процес, щоб до нових законів
вносилися конкурентні вимоги. З цією метою здійснювалася тісна співпраця з комітетами Верховної Ради, урядовими комітетами Кабінету Міністрів України,
Міністерством юстиції України та юристами Секретаріату
Президента України. Нині ця робота дещо
послабилася, тому в деяких законах конкурентні вимоги залишилися неврахованими, а іноді до них свідомо вносять навіть антиконкурентні вимоги. Важливу роль у формуванні конкурентного середовища можуть відігравати Попереджувальні заходи держави, особливо заходи, спрямовані на
попередження порушення законів, на створення
оптимальних умов функціонування суспільного
виробництва. На жаль, і тут також спостерігаються
суттєві проблеми. Недостатня увага держави до
питань формування конкурентного середовища та захисту конкуренції призводить до
систематичних збоїв нормального ритму функціонування економіки. В результаті з
року в рік маємо такі негативні явища як, наприклад, регулярні змови на ринках
паливно-мастильних матеріалів у період посівної та під час збирання врожаю. З цієї самої причини у період пікових навантажень постачальники підвищують ціни на цукор та інші продукти харчування. Водночас під час
масової заготівлі сільськогосподарської продукції ціни на неї стрімко падають; згодом це призводить до скорочення виробництва. Проблеми
конкуренції в Україні спричиняють непомірно високі ціни на послуги зв'язку, а тарифи на послуги житлово-комунального господарства абсолютно
неадекватні з їх якістю.
Останнім часом
надзвичайно актуальною є загальна проблема монополізації торгівлі. Безліч проблем, які набувають тривалого, затяжного характеру, і у сфері природних монополій. Держава докладає чимало зусиль щодо усунення цих негативних
явищ. На різних рівнях влади проводяться гучні наради,
присвячені виявленню причин прорахунків та пошуку винуватців. На заходи щодо
нейтралізації диспропорцій та їх наслідків витрачаються (а іноді й просто викрадаються) величезні кошти. Однак нічого позитивного від такої діяльності майже немає. Проблеми постійно поновлюються. Це відбувається через те, що шляхом адміністративного
регулювання здійснюється лише боротьба з
наслідками криз, а насправді потрібно створювати об'єктивні регулятори суспільно-економічних
процесів. Таким об'єктивним регулятором
конкурентне середовище, що може бути створене як завдяки демонополізац
окремих суб'єктів господарювання, так
шляхом усунення бар'єрів доступу на проблемні ринки.
Для прикладу можна
навести ситуацію у житлово-комунальній сфері. Практично в усіх регіонах країни
життя періодично паралізується різким
збільшенням тарифів на послуги цієї сфери. Особливо активно це питання
обговорювалося в кінці 2006 - на початку 2007 pp.
Існує загальноприйнята думка, що без підвищення тарифів неможливо оновити давно застарілі комунікації Насправді ж причиною подорожчання послуг є відсутність бодай бажання запроваджувати конкурентн
відносини у цій такій соціально-важливій сфері,
хоча альтернатив сучасному комунальному господарству
снує багато Навпаки, докладають усіх зусиль, аби встановити бар'єри на шляху її демонополізації. Припиняється будь-яке намагання запровадження альтернативних шляхів задоволення суспільних потреб у послугах тепло -
водопостачання, вивезення та утилізації сміття,
надання послуг з обслуговування житлових приміщень. Спостерігається постійне
намагання законсервувати монополію раніше державних, а тепер - все частіше приватних підприємств. Попри катастрофічний дефіцит
коштів у зазначеній сфері спритні ділки, які приватизували відповідні об'єкти,
вивозять до офшорних зон величезні суми прибутків.
Проблема демонополізації була надзвичайно актуальною для
держави ще на початку ринкових перетворень. Відповідною
програмою, затвердженою Верховною Радою України
в 1993 p., було визначено мету і завдання
демонополізації, основні її поняття, принципи та
пріоритети.
Найболючішими були
питання демонополізації переробної промисловості АПК. Хоча
станом на 1995 рік цукор-пісок виробляли понад
190 цукрових заводів, олію - 17 підприємств, спирт - 70, кондитерські вироби - 230, пиво - 80, однак усі ці підприємства, як правило, об'єднувались у так звані добровільні об'єднання типу Головм'ясопром і не конкурували між собою. Крім 17 загальнодержавних об'єднань, до переліків монополістів було включено 120 регіональних об'єднань. Кожне з них налічувало значну кількість
самостійних підприємств і технологічно незалежних
структурних підрозділів. Наприклад, на
ринку хлібобулочних виробів функціонувало 25
об'єднань, у складі яких налічувалось 353 підприємства,
на ринку молочної продукції – 21 об'єднання,
у складі якого - 298 підприємств . Внаслідок
проведення демонополізації було створено десятки
тисяч самостійних суб'єктів господарювання,
що спричинило зниження рівня монополізац
багатьох ринків та формування конкурентного
середовища. Насамперед це стосувалося ринків хліба, м'яса та молочно
продукції. Суттєво знизився рівень монополізації і в галузях машинобудування, хімічної та нафтохімічної промисловості,
чорної та кольорової металургії. Відтак найвищими темпами стали розвиватися саме ті галузі, де рівень конкуренції був особливо високим. Заходи
з демонополізації активно здійснювалися
до 1999 p., коли було проголошено про зміну
акцентів з державної економічної політики щодо здійснення заходів з
демонополізації на забезпечення розвитку конкурентного
середовища. Державна політика у сфері обмеження монополізму та захисту
конкуренції остаточно набула рис політики конкурентної. Указом Президента
України від 26.02.99 р. № 219/99 було визначено
основні завдання державних органів, спрямованих
на забезпечення реалізації цієї політики в усіх галузях і сферах економіки. Водночас переважна частина
ринків усе ще залишається монополізованою. Це, зокрема, загальнодержавні ринки
машинобудування, металургії, хімічної та нафтохімічної промисловості, де процес
демонополізації ускладнюється значною фондомісткістю й обмеженістю ресурсів. Разом з тим і на загальнодержавному,
на багатьох регіональних ринках є сфери, де проведення демонополізації, на наш погляд, є не лише можливим, але й
цілком доцільним. Це стосується багатьох ринків
транспорту та зв'язку, водо- і теплопостачання, експлуатації і поточного
ремонту житлового фонду, технічного
обслуговування та ремонту засобів обліку води, газу,
тепла й електроенергії. Те саме можна стверджувати і про ринки послуг, пов'язаних із здійсненням функцій держави та місцевого самоврядування, зокрема. оформлення та реєстрація документів, аналіз і підготовка висновків та проведення експертиз для оформлення різних дозволів та ліцензій. Крім того, існують 103
потенційно конкурентні ринки, демонополізація яких офіційно вважається
незавершеною, зокрема, ринки хліба та хлібобулочних виробів, борошна,
нафтопродуктів. Обмеження
конкуренції на багатьох ринках пояснюється збереженням
неринкових організаційних структур та розподільчих систем. Це, зокрема, ринки
послуг роздрібної торгівлі у сільській місцевості, де у регіонах часто
зберігається монопольне становище спожив кооперації, а також ринки послуг будівництва, ремонту та утримання доріг загального користування . Існує офіційна думка, що
можливості подальшої демонополізації багатьох із цих сфер практично вичерпано,
й основним завданням нового етапу конкурентної політики є захист уже створеного конкурентного середовища. Однак,
на нашу думку, тут багато ще можна
зробити. Про припинення демонополізац
стверджувати поки що рано, оскільки цілий ряд сфер
господарської діяльності все ще потребу
продовження. Крім того, процес монополізац
вітчизняної економіки, на жаль, ще не припинено. Для попередження виникнення нових монополій у державі запроваджено контроль
за процесами економічної концентрації, який має ефективно протидіяти будь-яким спробам монополізації ринків. Хоча ця
процедура надзвичайно складна й обтяжлива, однак вона далеко не завжди створює перешкоди для монополізації ринків. Незважаючи на суттєві витрати коштів і часу підприємців на проходження такого контролю, він
все-таки залишається малоефективним з
погляду інтересів суспільства. Реалії життя свідчать,
що насправді багато галузей економіки у нас
фактично монополізовані, оскільки контролюються окремими особами, як правило,
наближеними до влади.
Процеси монополізац
ринків не припинено, більше того, з благословення
чиновників найвищих рангів вони тривають. Так, у січні 2006 р. за згодою не лише Кабінету Міністрів України, а й Антимонопольного комітету, відомства, що має попереджувати створення таких монополій, П А К Нафтогаз України та РосУкрЕнерго було створено спільне підприємство Укргаз-Енерго, яке тепер є монополістом
на ринку постачання та реалізації в Україні природного
газу На той час голова А М К запевнював
громадськість, що створення цієї структури не
призведе до суттєвого обмеження конкуренції на ринку газу України. Нині ж конкурентне відомство вже розглядає питання про зловживання монопольним становищем у вигляді обмеження окремих споживачів у
споживанні газу. Ще одним прикладом неспроможност
держави щодо попередження монополізації ринків є нинішня ситуація в торгівлі, яка, в свою чергу, суттєво впливає на
ефективність загального ринкового середовища в країні. У
сучасних умовах сфера торгівлі характеризується надзвичайно динамічним
розвитком. Завдяки порівняно изькій
капіталомісткості та швидкій окупності вона
доволі привабливою для інвесторів. Тому до
цієї сфери останніми роками спрямовується велика
кількість капітальних вкладень. Зокрема, вона
надто привабливою для іноземних інвесторів. Водночас, як не дивно, нов
надходження капіталів не лише не збільшують
конкуренції, а навпаки - монополізують цю сферу.
Останнім часом торгівля концентрується або у
величезних супермаркетах, або на ринках. Зокрема, в Києві наразі працює понад 100 супермаркетів. Водночас немає жодного спеціалізованого
овочевого магазину, хоча у 1995 році їх
налічувалося 295. Це стосується не лише овочевих
магазинів. Нині майже не залишилося невеликих
магазинів поряд з житловими будинками, де раніше без проблем можна було купити найнеобхідніші продукти. Так, протягом 2000- 2005 pp. у центрі Києва було закрито 48 продуктових крамниць.
Замість великої кількост
магазинчиків створюється
диний на весь мікрорайон супермаркет, а у приміщеннях колишніх крамничок відкриваються прибутковіші заклади - салони
гральних автоматів, бутіки, кафе, ресторани,
банки, перукарні, аптеки тощо. Слід також зазначити,
що власники багатьох супермаркетів нерідко перебувають між
собою у родинних чи партнерських зв'язках,
що дає їм можливість домовлятися про свою
маркетингову політику. Це призводить до монополізації сфери торгівлі, а наслідки такої монополізації негативно впливають і на споживачів, і на
товаропостачальників. Споживачі відчувають на собі постійне підвищення цін, що не могло б відбуватися в умовах
жорсткої конкуренції. А товаровиробники, які намагаються скористатися послугами
супермаркетів для просування своїх товарів
до споживача, спостерігають прояви монопольної поведінки власників закладів
торгівлі.
Аби самим шукати товари
для наповнення торговельних залів, останні вимагають від товаровиробників
великих сум коштів за розміщення їхніх
товарів на полицях та в складських приміщеннях. Причому здійснюється це
неофіційно, що свідчить про незаконність таких
поборів: оформлюються угоди під надання послуг
з проведення маркетингових досліджень, які насправді не проводяться. Або ж
просто вимагаються гроші без усіляких підстав і документального оформлення. У торговельних залах супермаркетів практично відсутня
конкуренція товарів різних виробників. На полицях розміщується продукція за високими цінами і лише окремих найвпливовіших та заможних
фірм. Така ситуація, зрозуміло, не сприяє розвитку підприємництва. Це повинн
були б узяти до уваги відповідні державні органи,
але, на жаль, адекватної реакції чиновників, які мають захищати конкуренцію, не
спостерігається.
Наведемо такий приклад.
Наші сусіди - росіяни, вивчивши досвід інших країн, розробили державну програму щодо захисту вітчизняних операторів торговельного ринку. Зокрема, торговельн
майданчики для іноземних інвесторів пропонуються за третім кільцем м. Москви, а в центрі міста розташовуються лише російські компанії. У Києві такі рішення не приймалися.
Тому українські мережеві оператори з острахом очікують приходу потужних
західних операторів, прогнозують подальше поглинання невеликих компаній та
витіснення їх з найпривабливіших ринків . У контексті проблем монополізац
торгівлі слід також відзначити суттєві негативи діяльності посередників, які за
безцінь скуповують товари виробництва, а потім перепродують їх за набагато
вищою ціною. Особливо болючою ця проблема є в агропромисловому комплексі.
Обурює те, що перекупники отримують надприбутки, а безпосередні товаровиробники
нерідко ледь-ледь зводять кінці з кінцями: вони змушені вирізати продуктивну
худобу, розпродавати майно, зменшувати посівні площі, тобто, по сут
банкрутувати на фоні безпідставного збагачення посередників. Але проблема не лише в цьому. Головне
- монополізується процес реалізації вироблених товарів, усувається конкуренція
товаровиробників, що призводить до зростання цін.
Крім демонополізації та
вдосконалення процедури контролю за економічною концентрацією, важливим чинником формування конкурентного середовища є сприяння розвитку малого та середнього підприємництва. В умовах
суттєвого розшарування населення на занадто багатих і занадто бідних,
сподівання лише на великий бізнес означає орієнтування на подальшу монополізацію суспільного виробництва. Великий бізнес ма
розвиватися з малого та середнього, а не формуватися на привілеях наближених до
влади осіб. А без створення такого прошарку малого бізнесу не може бути іншого шляху появи великого бізнесу, аніж надання йому таких привілеїв.
Оскільки потреби
суспільства суттєво змінюються, а в межах старої структури виробничих потужностей їх задовольнити практично неможливо, на
перехідному етапі розвитку економіки конче
необхідно створювати нові підприємства, орієнтован
на нові потреби, тобто умови для розвитку
малого підприємства. Іншими словами, держава має зробити все необхідне для
розвитку малого бізнесу й формування сприятливого режиму для іноземних
нвестицій, для того, щоб максимально швидко створити
конкурентне середовище. Безумовно, протягом останніх 15 років усі ці заходи намагалися активно запроваджувати.
Було затверджено низку законодавчих актів щодо сприяння іноземним інвестиціям,
дозволено створювати різні кооперативи, активно
розвиваються орендні відносини та мала приватизація,
вживаються заходи щодо спрощення системи реєстрації суб'єктів підприємницько
діяльності. Таким чином, ринкові відносини в
Україні насамперед стали розвиватися у малому
бізнесі. Однак пріоритети надавалися не в
належних пропорціях. У будь-якому разі проблеми підтримки малого бізнесу й сьогодні залишаються надзвичайно гострими.
Наприклад, понад половини
валового продукту
виробляється у малому бізнесі на Заході, у якому зайнято 70 відсотків
населення. А в Україні підприємці малого бізнесу виробляють лише 10 процентів ВВП. Статистика свідчить, що через великі ризики всього третина українців бажає відкрити власну справу, оскільки існують надто високі шанси банкрутства, необгрунтований тиск
з боку державних контролерів, а податкове
законодавство недосконале. Останнім часом непоодинокі випадки, коли влада, ігноруючи навіть вимоги Конституції про недоторканність
приватної власності, демонтує кіоски та офіси, не забезпечує належним чином захист від рейдерських атак .
Слід зазначити, що
обмежена діяльність посадових осіб органів влади - це окрема надзвичайно болюча
проблема. На нашу думку, антнконкурентні дії органів влади нині є головною перешкодою для формування в Україні ефективного ринкового
середовища. Центральні та місцеві органи влади повинні всіляко сприяти
формуванню конкурентного середовища, створенню рівних умов для всіх підприємців. Натомість, шляхом ухвалення письмових чи усних рішень вони стають на заваді для утворення нових підприємств,
установлюють обмеження на здійснення окремих видів діяльності, змушують підприємців вступати до різних об'єднань, до здійснення узгоджених дій, вимагають від них пріоритетного укладення договорів чи першочергового
постачання дефіцитної продукції. У міру своїх
повноважень посадовці створюють дискримінаційні умови для діяльності суб'єктів
господарювання. Вони надають незаконні пільги для окремих підприємців, спрямовують зусилля на централізований розподіл товарів і ринків, установлюють заборони та
обмеження, не передбачені законодавством. Особливо масового характеру набуло встановлення
заборон щодо реалізації товарів з одного регіону в інший, а це суперечить ст
132 Конституції України, відповідно до якої територіальний устрій країни ма
рунтуватися на засадах єдності й цілісності державної території. Законодавство України не передбача
встановлення кордонів чи будь-яких
завад для вільного переміщення товарів із регіону в регіон. Однак ці вимоги дуже часто порушуються. Практично кожен р ік у період збирання врожаю місцеві адміністрації встановлюють
заборони на вивезення зерна за межі підпорядкованої їм території, примушуючи при цьому зернотрейдерів до
постачання своєї продукції у першу чергу
підприємствам, відповідальним за формування та використання зазначених
регіональних ресурсів. Органи А М К регулярно
ведуть з цим непримиренну боротьбу, надаючи
обов'язкові для розгляду рекомендації, що
вимагають скасувати всі бар'єри на вивезення зерна. Однак поки ці загрозлив
рішення готуються та приймаються, їх актуальність
автоматично втрачається. Коли оскаржувані вказівки чиновників нарешті скасовуються напередодні новорічних свят, зерна вже давно немає. Ці порушення органів влади могли б не виникнути, якби дотримувалися
вимоги ст. 20 Закону ≪Про Антимонопольний комітет України щодо необхідності погодження з А М К рішень, що можуть призвести до обмеження чи спотворення конкуренції.
Коли орган влади прийма
рішення, що може
вплинути на конкуренцію, він повинен надіслати
його до АМК, де фахівці, проаналізувавши його на предмет створення перешкод у
конкуренції, запрпонують внести зміни, заборонять
чи дозволять його прийняття. На жаль, далеко
не всі органи влади виконують ці вимоги закону.
Особливо це стосується сільських, селищних, районних, міських владних структур, тобто органів влади місцевого рівня. Масовий характер фактів дискримінації підприємців органами влади
свідчить, що на розгляд АМК потрапляють далеко не всі рішення зазначених
органів, які спотворюють конкуренцію. Перелік проблем в економіці держави, які призводять до порушення вимог конкуренції, можна наводити безліч. На жаль, далеко не всі усвідомлюють реальні причини цих проблем. Замість того, щоб їх
попередити та заздалегідь створити дійсно конкурентні умови у різних секторах
суспільного виробництва, щороку витрачаються величезні і часто марні зусилля на
боротьбу з наслідками різноманітних кризових явищ. З метою формування в Україн
ефективного ринкового середовища і на загальнодержавному рівні, і на рівн
окремих регіонів слід приділити серйозну увагу питанням захисту конкуренції у
підприємницькій діяльності. і опікуватися цим повинен не лише Антимонопольний
комітет, а й інші державні органи, які також покликані захищати конкуренцію в
Україні.
2.2 Шляхи
забезпечення і передумови створення конкурентного середовища в Україні
ХХІ сторіччя – епоха
нформації та інновацій, що вимагає створення нового підходу до визначення
пріоритетів державного регулювання з метою підвищення конкурентоспроможност
продукції. Для країн з
розвинутою економікою конкурентне середовище
обов’язковою умовою і сутнісною рисою існування. Для трансформаційних економік постсоціалістичного типу створення конкурентного
механізму функціонування є позачерговим
завданням. За цих умов основними чинниками прогресу ринкових механізмів називаються розвиток конкуренції та поглиблення лібералізац
всіх сфер економічної діяльності.
Ефективна інтеграція
вітчизняної економіки у світову можлива лише за умови досягнення високого рівня загальної конкурентоспроможност
країни, її господарюючих
суб’єктів, а також
продукції та послуг, що виробляються на національному та світовому ринках. Основою сучасно
конкурентоспроможності є інновації — техніко-технологічні, організаційні,
структурні, інституціональні. Саме вони створюють конкурентні переваги і дозволяють країнам, що ними володіють, займати гідне місце в суспільному
розвитку цивілізації. Отже, ключовим завданням
економічної політики України є підвищення її конкурентоспроможност
на інноваційних засадах і створення для цього відповідних умов.
Серед чинників досягнення
цієї мети — здійснення конкурентної політики, адекватної рівню розвитку економіки держави, що стимулюватиме прогрес у
сфері інновацій. Процеси
розробки і впровадження
будь-якого виду розробок тісно взаємопов’язані, взаємозалежні та не можуть здійснюватись автономно. Наприклад, відсутність
відповідних організаційних чи інституціональних
нновацій не сприятиме впровадженню техніко-технологічних і структурних розробок, і, навпаки, відсутність останніх робить
перші два види неефективними. До сьогодн
застосування інновацій як одного з головних чинників здійснення конкурентної політики в Україні системно не
впроваджувалося. Основний акцент робився
здебільшого на організаційне та інституціональне реформування. У провідних країнах системність інноваційного розвитку була
забезпечена максимальним сприянням органічному
поєднанню усіх складових інновацій [1].
В Україні в основу
визначення напрямів конкурентної політики та антимонопольного законодавства покладено класичну ліберальну концепцію
деальної конкуренції, сформульовану економістами-теоретиками
часів раннього капіталізму (друга половина XIX — початок XX ст.).
Наслідком цієї політики
стала руйнація потужних виробничих, науково-технічних комплексів та утворення натомість розрізнених дрібних господарюючих
суб’єктів.
Сукупний негативний ефект від розриву технологічних і господарських зв’язків
перевершив очікуваний гіпотетичний ефект від такого способу демонополізації,
оскільки призвів до значного зростання трансакційних витрат і відповідного
зростання собівартості продукції та збитковості виробництва. А це стимулювало
нфляційні процеси, подорожчання фінансовихресурсів, погіршення співвідношення
між реальним, фінансовим і торговельно-посередницьким секторами через зменшення
прибутковості першого і відповідного збільшення прибутковості останніх.
Українська
економіка вважається однією з найбільш відкритих. Так, якщо у 2004 році експорт товарів і послуг становив 55,6% ВВП, а імпорт
45,6%, то у 2005 році обсяг експорту тільки
товарів збільшився на 5,6%, а імпорту — на 24,6% [4]. А тому немає достатніх підстав говорити про монополізоване виробництво
монопольні ринки для більшості товарів і послуг (за
винятком продукції та послуг природних монополій, яких, 114 до речі, демонополізація
розукрупнення практично не торкнулися), оскільки для вітчизняних виробників дедалі серйознішу конкуренцію
становлять зарубіжні компанії.
На фоні підвищення рівня
конкуренції в країні, не змінився і залишається стабільно низьким рівень її конкурентоспроможності у міжнародних
рейтингах. Частка найманих працівників на
малих підприємствах у їх загальній кількості на усіх підприємствах з 2000 по 2006 рік зросла з 15,1 до 20,2% (п’ята частина усіх
зайнятих), або в 1,3 раза [8].
При цьому їх частка в загальному обсяз
реалізованої продукції зменшилася з 8 до 5,3% (двадцята частина всього обсягу), або в 1,5 раза. Інакше кажучи, цілком
очевидним є значне зниження продуктивност
праці у господарюючих суб’єктів (своєрідний «ефект анти масштабу»), що жодним чином не могло сприяти підвищенню загально
конкурентоспроможності. «Звіт про глобальну конкурентоспроможність 2006-2007», оприлюднений
Всесвітнім економічним форумом (ВЕФ) 26 вересня 2006 року, на жаль, не приніс
Україні ні приємних звісток, ні радісних емоцій. Від часу публікації попереднього звіту (в жовтн
позаминулого року) наша країна втратила у
світовому рейтингу конкурентоспроможності національної економік аж десять позицій. Україна посідала 84-те місце з
117 ранжируваних країн, але в перерахунку на
новий «Індекс глобалізації конкурентоспроможності» це відповідає лише 78-ій позиції. [9]. Індекс конкурентоспроможності 2006 року грунтується на
дев’яти показниках, які подано у динаміці за 2005 та 2006
роки для України на рис. 1.
Рис.1. Показник глобального
ндексу конкурентоспроможності України
З вищенаведених даних
можна зробити висновок, що в Україні спостерігається зниження конкурентоспроможності за останній рік, зростання
економіки прогресувало кілька років, проте для
підтримки такого стану необхідно вдатись до більш жорсткої політики для покращання перспектив державних фінансів, сповільнення
нфляції та створення розширеного простору
з метою вдосконалення інфраструктури країни. Ще важливішим є впровадження низки реформ, що дозволить вдосконалити економіко-правове
середовище та інвестиційний клімат. Порівняно
з 2004 роком країна покращила свої показники, конкурентоспроможності, але цього недостатньо для попередження її. загалом низького
рівня (рис. 2).
Рис.2. Показник
конкурентоспроможності в Україні за 2006 рік порівняно з 2004
Отже, у цілому можна
констатувати, що конкурентна політика в Україні вимагає серйозного коригування з метою уникнення її протидії світовим
еволюційним процесам. Проведена демонополізація економіки України була своєрідною
організаційною та інституціональною антиінновацією, яка практично унеможливила
розробку і впровадження у виробництво технологічних розробок, що вимагають
великих витрат, а тому не під силу дрібним підприємствам. Ця обставина
підсилюється тим, що сфера вітчизняної науки залишилася майже не реформованою,
тому розрив між нею та виробництвом внаслідок такоїполітики лише збільшився
[3].
Спрощений підхід
до антимонопольного регулювання шляхом нав’язування форм конкуренц
перешкоджатиме розбудові національної економіки, не зможе забезпечити ефективне
використання обмежених фінансових і матеріальних ресурсів та їх концентрацію на
нноваційно-технологічних пріоритетах і виробництвах, що сьогодні є запорукою
високої конкурентоспроможності розвинутих країн.
Аргументом на
користь концентрації виробництва в Україні є дефіцит фінансових ресурсів, як
розпорошені серед дрібних суб’єктів, і відсутність обмеженої кількост
пріоритетів їх спрямованості, що дозволили б спрямувати їх на реалізацію
великомасштабних проектів. Створення конкурентного середовища в Україні ма
формуватися з урахуванням впливу потенціальної конкуренції з боку як
вітчизняних, так й іноземних компаній, оскільки її тиск обмежуватиме монопольну
владу окремих суб’єктів, вимагаючи від них здійснення заходів, які б
відповідали конкурентній поведінці. З метою збільшення дієвості впливу чинника
потенційної конкуренції антимонопольні заходи слід спрямувати на усунення
економічних та адміністративних перешкод для вільного переміщення товарів,
послуг. капіталів, а також створення сприятливих фінансово-економічних,
організаційних і правових умов входження на ринки нових суб’єктів.
Таким чином,
концентрація виробництва, сприяння великому бізнесу, врахування чинника
потенційної конкуренції, регулювання діяльності ТНК в Україні мають стати
невід’ємною складовою цілісної системи конкурентної політики держави
враховуватися при розробці інструментарію макрорегулювання, програм
соціально-економічного розвитку, при реформуванні деяких галузей і регіонів та
забезпеченні завдань структурної перебудови. Доцільно вивчити досвід тих країн,
які очолюють рейтинг глобальної конкурентоспроможності, що є переконливим
аргументом на користь того, що конкурентоспроможність країн досягається за
рахунок високого рівня розвитку соціальних 116 інститутів і компетентного
управління в поєднанні з освітою світового рівня та економічного розвитку, що
грунтується на високих технологіях та інноваціях. В Україні є потенціал для створення
конкурентоспроможної економіки.
Висновки до
Розділу 2
-
Переважна
кількість наших законів відповідає європейському рівню, але мало хто
дотримується їх вимог Свідомо чи через незнання їх не дотримуються підприємці,
недостатню увагу цьому питанню приділяють державні органи, а суди, які повинн
бути на варті дотримання законодавства, насправді дуже часто самі ж їх
порушують. Слід підкреслити, що й закони далеко незавжди є досконалими. З точки зору конкуренції вони мають
створювати потенційно рівні умови для всіх
учасників виробництва. Однак цей принцип часто
не дотримується. Уже на законодавчому рівні різні групи учасників ринку мають і різні умови. Це стосується, зокрема, процедур банкрутства, системи оподаткування, інвестиційної та зовнішньоекономічної діяльності,
ліцензування, протекціоністської, митної, експортно-імпортно
політики тощо.
-
Крім
демонополізації та вдосконалення процедури контролю за економічною
концентрацією, важливим чинником формування
конкурентного середовища є сприяння розвитку малого
та середнього підприємництва.
-
З метою
формування в Україні ефективного ринкового середовища і на загальнодержавному
рівні, і на рівні окремих регіонів слід приділити серйозну увагу питанням
захисту конкуренції у підприємницькій діяльності. і опікуватися цим повинен не
лише Антимонопольний комітет, а й інші державні органи, які також покликан
захищати конкуренцію в Україні.ї
-
Ефективна
нтеграція вітчизняної економіки у світову можлива лише за умови досягнення
високого рівня загальної конкурентоспроможності країни, її господарюючих
суб’єктів, а також продукції та послуг, що виробляються на національному та
світовому ринках.
ВИСНОВОК
Конкуренція означає суперництво між
суб'єктами ринкового господарства за найбільш вигідні умови виробництва, продажу
купівлі товарів. Такий вид економічних відносин функціонує тоді, коли
виробники товарів виступають як самостійні і ні від кого не залежні суб'єкти
господарської системи. У такому самому становищі повинні бути і покупц
товарів.
Конкурентна
боротьба за економічне процвітання і виживання є економічним законом ринкового
господарства.
Пронизуючи всю
систему виробництва й споживання товарів і послуг, конкуренція здійснюється в
багатьох формах, які з розвитком суспільства стають дедалі різноманітнішими.
Конкуренція може
бути внутрігалузева, міжгалузева, міжнародна.
У сучасній
економічній науці розглядаються дві основні форми конкуренції: чиста або
"досконала" та обмежена або "недосконала".
Конкуренція
необхідною і визначальною умовою нормального функціонування ринкової економіки.
Але як будь-яке явище має свої плюси і мінуси. До позитивних чортів можна
віднести: активізацію інноваційного процесу, гнучке пристосування до попиту,
висока якість продукції, високу продуктивність праці, мінімум витрат, реалізацію
принципом оплати по кількості і якості праці, можливість регулювання з боку
держави. До негативних наслідків - "перемога" одних
"поразка" інших, розходження в умовах діяльності, що веде до нечесних
прийомів, надмірна експлуатація природних ресурсів, екологічні порушення й ін.
Як було показано
надмірна монополізація, поява конкурентної боротьби між монополіями, без
відповідного контролю з боку держави може призвести до створення так би мовити
"держави в державі". Монополізм призводить до уповільнення науково-технічного
прогресу, консервує низьку якість продукції, робить цю продукцію
неконкурентноздатною на світовому ринку, втрачаються стимули перебування більш
ефективних рішень функціонування в економіці й ін.
Говорячи про
негативні методи ведення конкурентної боротьби необхідно відзначити, що
все-таки поки є конкуренція, буде існувати і промислове шпигунство, тобто ц
два явища пов'язані між собою, не можна, звичайно, заперечити ефективність
промислового шпигунства, наприклад він значно впливає на розвиток
військово-промислового комплексу. І усе ж, незважаючи на ефективність
промислового шпигунства, він не може замінити розвиток ні в галузевих,
державних і глобальних масштабах, не може замінити науково-дослідні роботи,
відкриття, тому що якщо увесь час користуватися чужим, викраденим, то при цьому
губиться деякий власний потенціал розвитку, що в результаті веде до регресу.
Антимонопольна служба України ще дуже молода, але вже зроблені її перші кроки до нормалізації ситуації за даними проблемам. Їй ще багато потрібно зробити рішучих дій, та ці дії повинні здійснюватися одночасно з удосконаленням антимонопольного законодавства України. У даному напрямку потрібно звернути особливу увагу на більш ніж віковий досвід антимонопольного законодавства США і на антимонопольну практику інших розвитих країн.
У цілому ж,
конкуренція несе менше негативних моментів, ніж позитивних; конкуренція -
значно менше зло, чим монополія, що зловживає своїм положенням в економіці.
Конкуренція -
визначальна умова підтримки динамізму в економіці, і в умовах конкуренц
створюється більше національне багатство при меншій вартості кожного виду
продукції в порівнянні з монополією і плановою економікою.
Список
використаних джерел
1. Гончарук Т.І. Конкуренція: сучасна
економічна характеристика та особливості // Актуальн
проблеми економіки. - 2006. — №2. — С. 130-145
2. Зайдель. Х ,
Теммен.Р Основы учения об экономике. М.: Дело ЛТД,1994
3. Паламарчук Г.М.
Конкурентна політика в перехідній економіці //Актуальні проблеми економіки. -
2005. — №3-4. — С. 20-25.
4. Офіційний web-сайт
Держкомстату України: http://www.ukrstat.gov.ua, рубрика — "Соціально-економічне становище
України».—Соціально-економічне становище України
за 2005 рік.
5. Основи економічної теорії/
С.В.Мочерний, С.А.Єрохін, Л.О.Каніщенко та ін. За ред. С.В.Мочерного. – К.: ВЦ
Академія”, 1997.
6. Офіційний web-сайт Держкомстату України: http://www.ukrstat.gov.ua, рубрика Статистична інформація», розділ «Структурні зміни в економіці».
Основні показники розвитку малих підприємств.
7. Загоруйко Ю. Втрачаємо навіть те,
що не маємо // Дзеркало тижня. — 2006, — №38 (617).
С. 1-5.
8. Офіційний
web-сайт Світового економічного форуму http://www.weforum.org, рубрика
«Initiatives», розділ «Global Competitiveness Report 2006-2007»
9. Офіційний web-сайт Центру соціально-економічних
досліджень САSE Україна http://www.case-ukraine.kiev.ua, рубрика «Новини та анонси»,
розділ «Звіт про світову конкурентоспроможність».
11. Задоя А.О. Мікроекономіка: Курс
лекцій: Навч. посібник. – К.:Т-во “Знання”, КОО, 2000. – 176 с.
12. Економічна теорія: У 2 кн. Навч.
Посібник / За ред. З.Г. Ватаманюка та С.М. Панчишина. – К.: Заповіт, 1997.
280 с.
13. Політекономія: Підручник. За
загальною редакцією Ю.В. Ніколенка. . – Київ: ЦУЛ, 2003. – 412 с.
14. Калина А.В., Осокіна В.В.
Економічна теорія і практика господарювання: Навч. посібник. – 2-ге вид. – К.:
МАУП, 1998. – 215 с.
15. Ковальчук В.М. Загальна теорія
економіки (теоретична економіка): Навчальний посібник – Тернопіль: ТАНГ
Астон”, 1998. – 368 с.
16. Костусєв О.О. Захист економічно
конкуренції в Україні: стан і проблеми // // Економіка України. – 2003. - № 8.
С. 13-19.
17. Костусєв О.О. Захист економічно
конкуренції в Україні: стан і проблеми // // Економіка України. – 2003. - № 7.
С. 4-11.
18. Костусєв О.О. Методологічн
засади формування ефективного конкурентного середовища в економіці України:
Автореф. дис... д-ра екон. наук: 08.02.03 / Одеський держ. економічний ун-т.
О., 2004. — 27с.
19. Лісовий А.В. Мікроекономіка:
Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2003. – 208 с.
20. Лозова Г.М. Формування
конкурентного середовища в транзитивній економіці: Автореф. дис... канд. екон.
наук: 08.01.01 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 2003.
20с.
21. Москвіна А.О. Національн
конкурентні переваги та особливості їх реалізації в транзитивній економіці:
Автореф. дис... канд. екон. наук: 08.01.01 / Харківський національний ун-т ім.
В.Н. Каразіна. — Х., 2004. — 20с.
22. Мочерний С.В. Економічна теорія:
Посібник. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2001. – 656 с.
23. Мочерний С.В., Устинко О.А.,
Чоботар С.Т. Основи підприємницької діяльності: Посібник. – К.: Видавничий
центр “Академія”, 2001. – 280с.
24. Основи економічної теорії:
політекономічний аспект: Підручник / Відп. ред. Г.Н. Климко. – 4-те вид.,
перероб. і доп. – К.: Знання-Прес, 2002. – 615 с. 25. Основи економічно
теорії: Частина 1 / За загальною редакцією А.А. Чухно. – К., 1994. – 456 с.
26. Павловська О.Д.
Конкурентоспроможність національних економік в умовах інвестиційно
глобалізації: Автореф. дис... канд. екон. наук: 08.05.01 / Київський
національний економічний ун-т. — К., 2004. — 18с. : рис.
27. Політекономія: Підручник / За
заг. ред. Ю.В. Ніколенка. – К.: ЦУЛ, 2003. – 412 с.
28. Прусова Л.Г. Экономика.
Тренинг-курс: Учебно-метод. пособие. – К.: Основы, 1999. – 468 с.
29. Радченко Ю.М. Управління
конкурентоспроможністю вітчизняних товаровиробників на макро- та мікрорівнях в
перехідній економіці: Автореф. дис... канд. екон. наук: 08.02.03 / Харківський
національний ун-т ім. В.Н.Каразіна. — Х., 2003. — 19с. : рис.
