Дипломная работа: Проблеми утилізації твердих побутових відходів в малих містах (а прикладі смт. Ставище)

Дипломная работа: Проблеми утилізації твердих побутових відходів в малих містах (а прикладі смт. Ставище)

Проблеми утилізац твердих побутових відходів в малих містах

Вступ

У результаті неконтрольованих демографічних процесів ряду азіатських країн відбувся різкий ріст чисельності населення Землі, що уже перевищує 6,4 млрд. докорінно змінився вплив людини на природне середовище. Піддалися вирубці й сільськогосподарському освоєнню сотні мільйонів гектарів землі. Сотні тисяч квадратних кілометрів земельних масивів порушені гірськими виробітками або забудовані, з надр на поверхню землі переміщаються мільярди тонн корисних копалин, гірських порід, солоних вод і розсолів; промисловість транспорт спалюють величезну кількість палива, розпорошують мільйони тонн різноманітних мінеральних ресурсів. Природні запаси виснажуються в результат хнього нераціонального використання, що приводить до гігантських скупчень відходів. За останні піввіку підсилилися процеси забруднення всіх компонентів навколишнього середовища, що перетворило проблему охорони біосфери й навколишнього середовища в одну з найважливіших на планеті, не менш серйозну, а в ряді регіонів уже більше серйозну, ніж проблема збереження миру, боротьби з голодом, алкоголізмом і наркотиками.

Екологічна некомпетентність керівництва на міжнародному, федеральному й місцевому рівнях господарської роботи в останні 20 років все частіше приводить до екологічних криз у зонах впливу технології й, як наслідок, до росту захворюваності, зниженню середньої тривалості життя людей. Це, зокрема, підтверджує аварія на Чорнобильській АЕС.

Особливу небезпеку для людини й біосфери представляють озонові й теплові діри в атмосфері, парниковий ефект, радіоактивне й бактеріологічне забруднення навколишнього середовища й розвиток процесів імунодефіциту в людини, тварин і рослин.

Живі організми на 90% зосереджені в заплавах річок й інтенсивно знищуються необґрунтовано розташовуваними тут підприємствами, що скидають більші обсяги стічних вод. За останні 10–12 років вилов коштовних видів риб із внутрішніх водойм нашої країни скоротився в 4 рази. Навколо промислових підприємств, металургійних і хімічних комбінатів на тисячах гектарів сформувалися техногенні пустелі, загинула більшість мікроорганізмів навіть у рунті. Стали масовими випадки хімічної інтоксикації й поразки організму, особливо в немовлят, у результаті впливу радіоактивних елементів, ртуті, селену, свинцю, інших важких металів, окислів азоту, сірки, вуглецю, органічних забруднювачів, фенолів, продуктів розпаду, білків й ін. Експерти ООН відзначають, що техногенним «опустеленням» уражено 30% земної поверхні, і ця площа, непридатна для здорового життя людей, зростає щорічно на 6 млн. га.

Удосконалювання знарядь праці дозволяє втягувати в трудовий процес все більшу кількість природних ресурсів.

Створюється ілюзія безмежної влади людини над природою. «Скорення» природи приводить до порушення її законів. Наслідки, бувають майже катастрофічними – це наслідки випробувань ядерної зброї, аварій на атомних електростанціях, будівництва целюлозно-паперових комбінатів на о. Байкал, зведення великих гідроспоруджень на рівнинах, зокрема, на Волзі, у затоц Кара-Богаз-Гол, аварії на гірничодобувних підприємствах, на великих хімічних підприємствах. Збиток від такого «скорення» природи часто непорівнянний з тією вигодою, що очікували одержати.

Необхідно знати й ураховувати закономірності розвитку природного середовища, оскільки будь-яка господарська діяльність являє собою втручання в природу. І перш ніж здійснити таке втручання, потрібно передбачити всі його наслідки, як найближчі, так і віддалені, науково обґрунтувати необхідність такого втручання.

Під навколишнім середовищем звичайно розуміють біосферу або частину природної системи, у якій безпосередньо здійснюється діяльність людей. Біосфера – це зовнішня оболонка планети, населена живими організмами. Біосфера й саме життя на Землі виникли в результаті закономірного розвитку нашої планети й всієї сонячної системи.

1. Забруднення довкілля в результаті промислової діяльност та методи боротьби із ними

В останні роки забруднення атмосферного повітря і загальна мінералізація атмосферних опадів в цілому по Україні дещо зменшились, проте надалі, природне середовище продовжує зазнавати великого антропогенного навантаження. Щороку у навколишнє середовище надходить 6,34 млн. т забруднювачів атмосферного повітря, що на душу населення становить 126 кг. За екологічним станом деякі промислові підприємства України є потенційними забруднювачами довкілля. Найбільше забруднення повітря спричиняється викидами від стаціонарних джерел підприємств енергетики та металургії, вугільної, хімічної та нафтохімічної промисловості. Якщо в середньому в Україні одним підприємством викидається 322 т забруднювачів, то в енергетиці – 9037 т, металургії – 6776 т, вугледобуванні – 1474 т. Переважна частина підприємств небезпечних галузей зосереджені у Донецькій, Дніпропетровській та Луганській областях. Водночас при загальному зменшенні викидів на кожному п'ятому підприємств відбувається їх збільшення, а в енергетиці та нафтогазовій промисловості – на кожному четвертому, у житлово-комунальному господарстві – на кожному третьому. Це свідчить про негативні наслідки пожвавлення промислового виробництва, яке проводиться на застарілому та амортизованому природоохоронному обладнанні.

Найбільше забруднення атмосферного повітря спостерігається у Донецьку, Одесі, Дніпропетровську, Горлівці, Маріуполі, Харкові, Запоріжжі, Черкасах та інших містах. Високий рівень забруднення обумовлений здебільшого підвищеним вмістом у повітрі специфічних шкідливих речовин і двоокису азоту.

Зросли небезпечні викиди підприємств в Алчевську, Чернігові, Кривому Розі, Сумах, Дніпропетровську, Маріуполі за рахунок погіршення паливного балансу. Водночас станом на січень 2006 р. відчутно скоротилися викиди від стаціонарних джерел у Автономній Республіці Крим, Миколаївській, Черкаській областях, Житомирській, Чернівецькій, Хмельницькій в тому числі у Керчі, Ізмаїлі, Кіровограді, Вінниці, Фастові, Харкові та в інших містах. Досить великим залишається обсяг викидів підприємств Донецько-Придніпровського регіону, де вони становлять 81% загального обсягу викидів країни.

На підприємствах металургійної промисловості щороку утворюється близько 15 млн. т. Металургійних шлаків доменного, сталеплавильного феросплавного виробництв. Для кольорової металургії великою проблемою стали шлами глиноземного виробництва, під складування яких відводиться значна площа землі. В Україні майже вся кількість червоних шламів утворюється у Миколаївській області.

На території України розташовані накопичувачі промислових відходів, загальна площа яких перевищує 30 тис. гектарів. Тільки вугільн підприємства України мають близько 1200 відвалів, з яких більше 300 постійно горять і є джерелами забруднення повітряного середовища газом та пилом. Крім того, у небезпечних двохсотметрових зонах відвалів розташовано більше 2 тис. будинків, у яких мешкає понад десять тисяч чоловік.

Велику потенційну небезпеку становлять накопичувані відходи нафтопереробних підприємств, а також накопичувачі відходів підприємств гірничо та кольорової металургії. Так, на комбінаті «Запоріжсталь» у двох накопичувачах збирається за рік 0,8 млн. м відходів і вже накопичено близько 12 млн. м3. У накопичувачах Ясинівського коксохімічного заводу накопичено 5,5 млн. м3 промислових шлаків.

У даний час в Україні щорічно у навколишнє середовище надходить 11,89 млн. т забруднювачів поверхневих вод, що на душу населення становить 234 кг.

Скиди забруднених вод порівняно з 1995 роком збільшились у 8 разів у Полтавській області, у 6 разів у Чернігівській, у 5 разів у Хмельницькій, вдвоє у Херсонській, Запорізькій, Волинській, Одеській та Харківській областях. Споживання свіжої води становило 67% від рівня 1995 року, а викиди забруднюючих речовин у поверхневі водні об’єкти зросли в 4,25 раз. Водночас спостерігається чітка тенденція до зростання спаду забруднених стоків – на 32%, а питомі скиди забруднених речовин збільшились у 3-4 рази. Майже чверть загального об’єму забруднених стічних вод надходить у водойми без будь – якого очищення.

Вирішення проблеми охорони й раціонального використання природного середовища припускає реалізацію ідеї безвідходних і маловідходних технологій.

За М.Г. Ігнатенко технологія – наука, що вивчає способи й процеси переробки продуктів природи у предмети споживання й засоби виробництва. Технологія традиційно ділиться на і механічну й хімічну. Механічна технологія розглядає процеси зміни форми зовнішнього вигляду матеріалу, а хімічна – процеси корінної зміни складу властивостей і внутрішньої будови речовини. Хімічна технологія охоплює виробництва хімічної промисловості, металургії, переробки палива, важкого органічного синтезу, які завдають максимальної шкоди навколишньому середовищу. Найбільше забруднення атмосфери зв'язане з спалюванням палива на ТЕЦ й автотранспорті, з хімічними процесами одержання матеріалів на підприємствах чорної й кольорової металургії і т.д. Найменшу шкоду природі наносять маловідходні і безвідходні технології.

Сьогодні безвідхідну технологію розглядають в основному з позицій охорони навколишнього середовища. І тому складається думка, начебто безвідхідна технологія вимагає більших витрат. Ще Д.І. Менделєєв довів абсурдність тако точки зору. Теорія безвідхідних технологічних процесів базується на двох основних передумовах: а) природні ресурси повинні добуватися один раз для комплексного виробництва всіх можливих продуктів, а не щораз для окремого з них; б) створювані продукти повинні мати таку форму, що дозволила б після використання по прямому призначенню рентабельне перетворювати їх у вихідн елементи нового виробництва.

За даними А.П. Красавіна під безвідхідною технологією розуміється деальна модель виробництва, її теоретична межа. Практично ця модель може бути реалізована лише частково. Хімічний технологічний процес ділиться на три основні стадії:

1) підведення сировини в зону реакції;

2) хімічні реакції;

3) відведення продуктів із зони реакції.

За М.Г. Ігнатенко відходи утворяться в основному за рахунок: а) домішок у сировину, які не використовуються в даному процесі для одержання готового продукту; б) речовин, що виникають у результаті побічних хімічних реакцій; в) через неповне протікання процесу й витрат корисного компонента в сировину. Скорочення відходів на кожній стадії процесу супроводжується нтенсифікацією й збільшенням його ефективності. Зменшується утворення відходів при використанні чистої, концентрованої сировини. При цьому підвищується швидкість протікання процесу й продуктивність устаткування. Такий же ефект да зменшення швидкості протікання побічних реакцій, наприклад, за рахунок збільшення селективності процесу, збільшення повноти протікання процесу, чому сприяє вибір оптимальних умов режиму, вибір відповідних каталізаторів і т.д. У результаті не тільки зменшується кількість відходів, але й збільшується, ефективність виробництва. Проблема охорони природи вирішується технічно економічно. Цей напрямок варто вважати головним в природоохоронній політиці й в екологізації господарської діяльності людини.

Маловідходна технологія розглядається як проміжна при створенні безвідхідного виробництва. При такій технології частина сировини переходить у відходи й направляється на тривале зберігання, але кількість шкідливих речовин не перевищує рівня, припустимого санітарними нормами. Приклад маловідходно технології є на Челябінському електролітно-цинковому заводі, де здійснена реконструкція сірчанокислого виробництва, у результаті чого різко знижена кількість цинкових викидів і викидів сірчаного газу, а цикл по воді на 97,9% став замкнутим.

При екологізації і геологізації виробництва В.М. Удод пропону зосередити увагу на наступних основних напрямках розвитку й впровадження безвідхідної технології:

1. Комплексне використання природних ресурсів.

2. Підземне будівництво споруджень і резервуарів під геотехнолог й вторинні ресурси з метою поетапної утилізації всієї сировини, що добувається.

3. Створення безвідходних територіально-виробничих комплексів із принципово новими, екологічно нешкідливими процесами.

4. Очищення або вловлювання й складування промислових викидів стічних вод з використанням оборотних систем водо- і газопостачання.

Крім того, повинні бути розглянуті економічні й геоекологічн аспекти природокористування.

Питанням вторинного використання ресурсів на думку В.М. Удода приділяється велика увага: проводяться і щорічні міжнародні наради, конференції, симпозіуми по безвідходній і маловідходній технології.

При переробці вторинних ресурсів менше забруднюється навколишн середовище, ніж при виробництві сталі з металобрухту кількість твердих відходів знижується на 92%. При виробництві картону й паперу з макулатури витрата енергії й вихід забруднювачів знижується більш ніж на 70%.

Галуззю, що споживає велику кількість відходів як вихідна сировина, є промисловість будівельних матеріалів. Розкривні й породи вугільних, сланцевих, рудних й інших родовищ, а також шлаки, шлами, зола й відходи, що утворюються при збагаченні й комплексній переробці корисних копалин, – це найцінніші вторинн ресурси для виробництва будівельних матеріалів: цементу, цегли, кераміки, плиток, скла, стінних блоків, труб, будівельних виробів, розчинів, нерудних матеріалів, а також для використання як добрива й сухих меліорантів.

Величезні сировинні резерви на думку Т.Є. Царик містять у собі промислові й побутові відходи міст. При нерозвиненій заготівельній мережі по прийому й переробці вторинної сировини в країні не споживається й 2% обсягу, що накопичується. Необхідно створювати цехи й підприємства по утилізації й переробці міських відходів і сміття. Якщо при цьому працюватиме закон вартост переробка відходів перетвориться в рентабельне виробництво, то саме поняття «відходи» зникне з господарського побуту.

Комплексне використання сировини з утилізацією відходів виробництва і підземних резервуарів на думку А.Я. Гаєва легше організувати в масштабі промвузла або регіону, ніж одного виробництва. Економічно більш доцільно використовувати відходи або в суміжних виробництвах, де вони можуть відігравати роль сировини або напівфабрикатів, або на спеціалізованих підприємствах по спільній переробці відходів різних виробництв і галузей господарства. Щоб підприємства в короткий термін могли перейти на безвідходну технологію, потрібна кардинальна модернізація виробництва, що вимагає великих капітальних вкладень, які з техніко-економічних позицій можуть бути не обґрунтованими. Тому більш результативним є поступове вдосконалювання виробництва шляхом зниження ресурсокористування і поетапне впровадження маловідходної технології з доведенням її до безвідходної.

На жаль, на смітниках відходи не сортуються, а перемішуються, тому неможливо організувати їхню хіміко-технологічну переробку.

До 40% всіх відходів, що складаються з текстилю, пластмас, гуми, шкіри, каменю й дерева, не компостуються, тому тривають розробки технолог утилізації й цієї частини відходів. Доведено, що в результаті їх термічно обробки піролізу, можливо перейти до виробництва вуглеводного твердого залишку пірокарбонату, газу й смоли, які можуть бути використані в сталеливарному й гумовотехнічному виробництвах замість дефіцитних сажі й графіту. Газ і смола являють собою коштовне енергетичне паливо.

Деякі позитивні результати створення екологічно безпечних виробництв за А.Я. Гаєвим досягнуті в хімічній і газовій промисловості, у кольоровій і чорній металургії, в енергетиці. Впровадження гідрометалургійних й автоклавних процесів замість пірометалургічних різко зменшило обсяги шкідливих газоподібних викидів.

У чорній металургії успішно впроваджується метод безперервного розливання сталі й прямого відновлення заліза з руд конвертованим природним газом.

Розроблена практично безвідхідна по газових викидах циклічна схема виробництва сірчаної кислоти на основі використання сірки й технічного кисню. За цією схемою за рахунок багаторазового повернення частково прореаговано газової суміші в контактний апарат ступінь окислювання сірки доводять до 99,99%. Малий обсяг газопилових викидів завдяки високому вмісту двоокису сірки легко піддається очищенню традиційними методами.

Води джерел господарсько-питного призначення в багатьох районах країни на думку В.М. Удода не відповідають вимогам санітарних норм. Єдиний вихід з ситуації що створилася – повсюдний перехід до оборотних систем водопостачання й повне припинення скидання стічних вод у водойми.

Один раз узята з водойми вода вже не повинна виключатися із системи водопровід – каналізація – очисні спорудження – промисловий водопровід. При цьому втрати води із замкнутої системи відбуваються за рахунок випаровування, витоків через негерметичність технологічних ліній, добування з осадом, що утворюється при очищенні стічних вод. Втрати заповнюють за рахунок забору додаткової води, у першу чергу зливових або стічних вод сусідніх виробництв. Щоб повністю виключити скидання стічних вод у водойми, створюються оборотні системи водопостачання не тільки в межах окремих цехів, виробництв підприємств, але й у масштабі промислових вузлів і районів. Це робиться для того, щоб повернути великі природні водойми до природного стану, практично повністю виключивши їхнє забруднення, і тим самим призупинити деградацію біоценозів.

Головні труднощі впровадження оборотних систем водопостачання на підприємствах на думку автора обумовлені наявністю домішок 3–5% таких стоків, як не піддаються очищенню й, проходячи очисні спорудження, знижують загальну ефективність їхньої роботи.

Необхідно організувати комплексне територіальне використання води у виробництві, розробити й впровадити безводні або маловодоємкі технологічн процеси, створити взаємодіючі системи локального й загальноміського водопостачання. При використанні води в технологічних цілях:

– ширше впроваджувати повітряне охолодження замість водяного;

– багаторазово й послідовно застосовувати воду в технологічних операціях;

– технологічним шляхом виключати утворення стоків середнього забруднення;

– здійснювати утилізацію і регенерацію відпрацьованих розчинів.

Взаємозв'язок екології й економіки.

Використання вторинних матеріалів у порівнянні з виробництвом виробів з первинної сировини має ряд еколого-економічних

переваг. При заміні первинних ресурсів вторинними за М.Г. Ігнатенко різко поліпшуються техніко-економічні показники більшості виробництв: в 10–25 разів знижуються питомі капіталовкладення в промислове виробництво, що сприя підвищенню фондовіддачі: у кілька разів знижується енергоємність і не менш ніж на 40% – матеріалоємність, в 1,4 рази – водоємність, в 4–15 разів скорочується кількість відходів. Використання вторинної сировини виключає витрати, пов'язан з видобутком і транспортуванням відповідно первинної

Таким чином, екологічна доцільність впровадження елементів безвідхідної технології економічно обґрунтована. Найбільш ґрунтовно зв'язок екології з економікою проявляється в комплексному добуванні природних ресурсів при хній переробці.

При безстічних й оборотних системах водопостачання за А.П. Красавіним виключається скидання стічних вод у водойми, передбачається повторне використання води після очисних споруджень для технологічних потреб.

Оборотне водопостачання дозволяє знизити витрати свіжо води й запобігти росту забруднення водойм. На сучасних нафтопереробних металургійних підприємствах оберт води доведений до 97%, і сьогодні стоїть завдання – повністю виключити тут скидання відпрацьованих воду водойми.

Поряд з оборотними системами водопостачання окремих підприємств сьогодні створюються безстічні оборотні системи технічної води в масштаб промислових вузлів і районів. Після очищення на локальних очисних спорудженнях підприємств стічні води піддають доочищенню на загально міських очисних спорудженнях і направляються в загальноміський промисловий водопровід. Промислові і побутові стічні води після підготовки можна використовувати в сільському господарстві.

Ґрунт – це природне тіло, що сформувалося із продуктів руйнування гірських порід під впливом живих організмів і природних факторів і на думку Т.Є. Царик здатне до родючості тобто здатністю забезпечувати рослини необхідними для їхньої життєдіяльності умовами, живильними речовинами, водою, повітрям і теплом. Оскільки кліматичні умови на земній кулі неоднакові, то й рунти відрізняються більшою зональністю.

У ґрунті, на відмінну від гірських порід, є органічна речовина перегній, що утворився із залишків відмерлих рослин під впливом діяльност мікроорганізмів. Рослині залишки містять вуглеводи, білки, жири, лігнін, пектини, цукри.

На відміну від інших засобів виробництва як свідчить Н.І. Євграфова земля дарунок природи, вона не є продуктом праці людини, створювати землю людина поки не вміє. Вона перетворюється в продукт праці тільки тоді, коли людина зрошує її, осушує й вносить добрива. Земля незамінний засіб виробництва, просторово обмежене; при правильному використанні вона не зношується й не застаріває морально.

Під впливом природних процесів і господарської діяльності людини вважає А.Я. Гаєв відбувається руйнування й забруднення ґрунтів, ґрунт може руйнуватися механічно й змінюватися хімічно. Механічне руйнування й видалення верхніх обріїв ґрунту називають ерозією. Розрізняють ерозію водну й вітрову. На розвиток процесів ерозії впливають клімат, рельєф, характер рослинності.

Забруднення ґрунту – надходження в нього хімічних речовин, відходів у кількостях, що перевищує можливості їхньої нейтралізації в біологічному круговороті речовин. Сільськогосподарське виробництво є причиною забруднення ґрунту різними ядохімікатами, застосовуваними для боротьби з комахами, шкідниками сільського господарства й бур'янистою рослинністю. Ц отрути дуже стійкі й довго не руйнуються в ґрунті. Щорічно у світі виробляється більше 500 тис. т різних токсичних речовин. Багато з них не розпадаються від 3–6 до 50 років. Залишки пестицидів або продукти їхнього перетворення надходять у вигляд домішок у природні води й у їжу.

Відновлення зіпсованих діяльністю людини земель називають рекультивацією. Рекультивація на думку Н.І. Євграфової проводиться у два етапи. Перший етап, технічний, починається зі зняття й буртування родючого шару перед будівництвом або освоєнням території. Потужно знімаються шари що, визначаються по ґрунтовій карті, а при її відсутності – фахівцями – грунтознавцями шляхом виконання спеціальних досліджень. Ґрунтовий шар знімається бульдозером у бурій, які зберігаються до закінчення будівництва або інших робіт. Щоб ґрунт не роздувався вітром або не розмивався водою в період зберігання, бурти треба засівати бобовими травами: конюшиною, люцерною й т.д.

Другий етап – біологічний, включає внесення добрив, зрошення, посів багаторічних трав, сільськогосподарських культур, посадку дерев чагарників. Біологічна рекультивація поділяється на лісову й сільськогосподарську. Під сільськогосподарську використовуються потенційно родючі ґрунти, а під лісову – малородючі. Ушкоджені промисловістю території, наприклад кар'єри, після спустошення бортів і днища можуть використатися під водоймища, ставки, водойми. Берега їх з метою запобігання від розмиву й ерозії повинн засаджуватися деревами й чагарниками. Зіпсовану територію можна використати під різноманітне будівництво – житлове, спортивне, складське й т.д.

Під раціональним використанням земель Т.Є. Царик пропонує розуміти скорочення площ сільськогосподарських угідь, що відводять під забудову, за рахунок збільшення щільності забудови, підвищення поверховості будинків, використання під будівництво ділянок, незручних для сільського господарства.

За характером утворення, всі незручні й не використовувані в сільському господарстві землі діляться на дві групи:

1. Землі, незручні для сільського господарства в силу природних причин: болота, заболочені ділянки, яри, піски, сильно засолені землі і т.д.

2. Землі, що стали непридатними для сільського господарства в результаті технічного впливу людини: кар'єри, виробітку, відвали, підтоплюван території й т.д.

При освоєнні під промислове й цивільне будівництво земель першо групи проводиться інженерна підготовка території, що включають наступні заходи:

1) вертикальне планування й водовідведення забудовуваного майданчика;

2) зниження рівня ґрунтових вод на заболочених ділянках;

3) засипання й зміцнення ярів; 4) регулювання малих рік водотоків;

5) боротьбу зі зсувами, затопленням, підтопленням.

Отже, в короткому огляді літератури, щодо екологічної ситуації в Україні, дані наукових досліджень дозволяють зробити тривожні висновки: 60–90 відсотків ракових захворювань у людини обумовлено, впливом факторів навколишнього середовища.

Забруднення атмосфери і радіоактивне зараження не знають національних кордонів. Тільки ефективним вирішенням екологічних проблем можна досягти стійкого розвитку країни.

Попри велике різноманіття твердих відходів, які відрізняються за походженням, фізичною формою, хімічним складом, санітарно-гігієнічними показниками, в підходах до їх утилізації спостерігаються певні закономірності. Найбільш раціонально розглядати ці закономірності з позицій класифікації твердих відходів.

Вс тверді відходи за походженням поділяються на побутові та виробничі. Оскільки тверді побутові відходи створюють значну екологічну загрозу життю людства, щодо поводження з ними вироблена чітка стратегія, прийнята у всьому цивілізованому світі, яка, проте, не знайшла на сьогоднішній день упровадження в Україні.

Загалом стратегія поводження з ТПВ включає такі стадії:

1.      Попереднє сортування ТПВ населенням у спеціалізовані контейнери в процесі збору відходів.

2.      Транспортування ТПВ із місць збору до їхніх полігонів.

3.      Тимчасове складування ТПВ на полігонах.

4.      Завершальні стадії сортування ТПВ.

5.      Утилізація паперових, металевих, скляних та пластмасових відходів на спеціалізованих підприємствах.

6.      Утилізація органічної та горючої частини відходів на сміттєпереробних заводах.

Проблема запровадження попереднього сортування сміття населення нерозривно пов’язана з підвищенням рівня екологічної освіти та екологічної самосвідомості населення. У свою чергу це тісно пов’язано із середнім економічним станом пересічного громадянина, системою економічних чинників які стимулюють цей процес.

Проблема транспортування ТПВ з місць збору до полігонів пов’язана зі створенням спеціалізованих незалежних організацій, оснащених сучасною спеціалізованою технікою, та розробленням економічної політики в стимулюванні роботи таких організацій.

Тимчасове складування ТПВ на полігонах пов’язане із забезпеченням технологій складування та екологічно безпечного облаштування самих полігонів. Оскільки практично на всіх полігонах гостро стоїть проблема забруднення гідросфери дренажними водами, можна дійти висновку, що умови екологічно безпечної конструкції полігонів не забезпечуються. Це пов’язано з відсутністю достатньо надійного протифільтраційного шару в основі платформи полігону для ТПВ. Разом з тим проблема може бути легко розв’язана із застосуванням сучасних протифільтраційних технологій. Існує кілька технологічних підходів для забезпечення стадії завершального сортування ТПВ, всі вони достатньою мірою отримали відповідне процесне та апаратурне оформлення. Проблеми утилізац паперових, металевих, скляних та пластмасових відходів на спеціалізованих підприємствах на сьогоднішній день однозначно вирішені для кожного з типів цих підприємств і, на нашу думку, не вимагають додаткового обговорення. Винятком може бути переробка пластмасових відходів, але і в цьому напрямі існує цілий ряд стандартних рішень, успішно апробованих на практиці.

Сучасн сміттєпереробні заводи здебільшого складаються з вузла сортування сміття кількох технологічних ліній компостування органічної та спалювання горючо частини ТПВ. Співвідношення між кількістю ліній компостування та спалювання визначається якісним складом ТПВ та потребою в компості. Оскільки компост сміттєпереробних заводів не використовують з метою вирощування сільськогосподарської продукції, частка ТПВ, що відводиться на компостування незначна. Однак, у зв’язку з наявністю в Україні величезної кількості земель не рекультивованих після діяльності гірничодобувних та переробних підприємств, частка ПВ, що відводиться на компостування, могла бути значно вищою. А отриманий компост міг би з успіхом використовуватися для технолог рекультивації та відновлення порушених земель. Що стосується технолог утилізації виробничих відходів, то всі вони характеризуються індивідуальністю щодо певного типу відходів. Проте враховуючи класифікації виробничих відходів, можна виділити такі напрями:

·         Для утилізації відходів гірничо-хімічної промисловості як характеризуються багатотонажністю, доцільним є вибір багатотоннажних технологій утилізації.

·         Технології утилізації та знешкодження токсичних відходів потребують досягнення максимального ступеня знешкодження токсичних речовин.

·         Технології утилізації цінних відходів, які характеризуються максимальним ступенем вилучення цінних компонентів, достатньо мірою відпрацьовані і впроваджені на підприємствах.

·         Технології утилізації інших відходів індивідуально розробляються для кожного виду відходів. Кількість їх величезна і в кілька разів перевищу кількість видів цих відходів.

Отже, найбільш повне розв’язання питання уникнення екологічної небезпеки від забруднення відходами, можливе за умови використання комплексної технології, рекультивації земель та інших можливих заходів.

Користуючись матеріалом районного управління екологічної інспекції, адміністрації міста, санепідемстанції було зібрано, оброблено і описано відомості про Ставищанський район, його населені пункти, загальні земельні площі, діючі підприємства, сміттєзвалища району, динаміку накопичення і утилізацію відходів.

Проведено хімічний аналіз зразків ґрунту взятих безпосередньо на місці розташування полігону та вище і нижче ділянки. Відібрано 2 проби води із ставка на хімічне бактеріологічне дослідження, 1 пробу із криниці, 1 із джерела. За даними лабораторного дослідження вода відповідає вимогам САНПІНу 4630–88. Окремим розділом висвітлено негативний вплив промислових відходів підприємств на загальний стан району та джерела забруднення довкілля відходами.

2. Результати досліджень

2.1 Характеристика Ставищенського району. Географія та природний потенціал

Ставищанський район розташований в південно-західній частин Київської області в межах Придніпровської височини правобережного лісостепу України.

Район межує: на півдні і південному сході – з Жашківським районом Черкаської області; на південному заході – з Тетіївським, на півночі – з Білоцерківським, на північному заході – з Володарським, на північному сході – з Таращанським районами Київської області. З півдня на північ територію району пересікають малі річки Торч та Тарган, із заходу на схід – Гнилий Тікич.

Клімат району помірно – континентальний, м'який, вологий, з теплим тривалим літом та помірною, часом нестійкою, зимою з невеликим сніговим покривом та частими відлигами. Місцевість здебільшого рівнинна, ґрунти переважно чорноземні і каштанові.

Із корисних копалин на території району є запаси піску, торфу, глини, придатної для виробництва керамічної цегли та використання в гончарстві. В селі Торчиця є джерело мінеральної столової води.

Територію району перетинають автомобільні шляхи державного значення Одеса – Київ, протяжністю 22 км та обласного значення в напрямках Володарки, Тетієва, Таращі -37 км. Між населеними пунктами району протяжність шляхів – 204 км. Число господарств по району – 12 407, кількість квартир з гуртожитками -895. Житловий фонд району становить 83 тис. м2.

Територія району 67,4 тис. га, з якої землі державної власност 22,5 тис. га, приватної -44,9 тис. га. Населення 28,1 тис. чол., в т.ч. сільське – 20,2 тис. чол., міське -7,9 тис. чол.

Із загальної чисельності трудові ресурси -11,4 тис. чол., пенсіонери -10,2 тис. чол., діти віком до 18 років – 6,5 тис. чол.

До складу району входять 22 сільських та одна селищна ради, як об'єднують 30 населених пунктів з районним центром в селищі міського типу Ставище, що знаходиться за 126 км від обласного центру. Серед сіл району найбільше за чисельністю населення с. Розкішна.

В районі працюють 6 промислових підприємств, із них 4 відкрит акціонерні товариства, «Ставищанське ремонтно-транспортне підприємство», «Ставищанський приладобудівний завод», «Ставищепродтовари»), одне приватне підприємство «Мрія» та державне мале поліграфічне підприємство «Формат».

Промисловими підприємствами щорічно виробляється продукції на суму понад 4 млн.грн., з якої 12% припадає на підприємства харчової промисловості, 73% машинобудування, ремонт та монтаж машин і устаткування, 15% – виробництво будівельних матеріалів. Потужності на діючих підприємствах використовується до 20%.

Основні види продукції, що виробляються на підприємствах району – масло тваринне, казеїн, цільномолочна продукція, горілчані вироби, олія, крупи, борошно, а також цегла керамічна, комплектуючі прилади.

Крім того інші 11 суб'єктів господарювання малого та середнього бізнесу щорічно виробляють продукції промислової групи на суму понад 2,5 млн.грн., це хлібобулочні та ковбасні вироби, переробна продукція сільського господарства.

Виробництво по галузях промисловості в% до загального промислового виробництва:

1. Харчова-12

2. Виробництво будівельних матеріалів -15

3. Машинобудування -73

Район сільськогосподарського напрямку, має сприятливі умови для ведення сільського господарства. Природні умови сприяють вирощуванню зернових, технічних культур -, кормових, овочевих культур, займатися тваринництвом, садівництвом та інше.

Виробництвом сільськогосподарської продукції займається 21 сільськогосподарське підприємство, з яких 11 товариств з обмеженою відповідальністю, 5 приватних підприємств, 1 селянський виробничий кооператив, 4 закриті акціонерні товариства, крім того 84 селянських-фермерських господарств, 333 одноосібних та 12,5 тис. присадибних господарств. В користуванн сільськогосподарських підприємств знаходяться 46,5 тис.га землі, в фермерських господарствах -6,9, в одноосібних – 0,7 тис.га, в присадибних – 6,9 тис. га.

На даний час 15 сільськогосподарських підприємств мають реальних нвесторів. Створено концерн «Ставище Агро-Віта», який об'єднав 13 сільськогосподарських підприємств.

Валової продукції сільського господарства за 2003 рік вироблено на 41,5 млн.грн., в т.ч. продукція тваринництва – на 12,7 млн.грн., рослинництва на 28,8 млн.грн. За підсумками минулого року 10 підприємств отримали прибутки на суму -1,3 млн. грн., 11 підприємств – збиткові, сума збитків – 4 млн.грн., 6 підприємств спрацювали без прибутків і збитків.

Річне виробництво зернових культур всіма категоріями господарств становить понад 70 тис. тонн, цукрових буряків – більше 100 тис. тонн, картопл близько 40 тис. тонн, овочів більше 4 тис. тонн.

В 17 сільськогосподарських підприємствах утримується 6,7 тис. голів великої рогатої худоби, з них корів -2,0 тис. голів; 7,4 тис. голів свиней та в 3 господарствах утримується 4,2 тис. гол. птиці. Філія «Ставищанська «ЗАТ «Малинове» утримує близько 200 тис. гол. птиці займається виробництвом яєць. Річне виробництво сільськогосподарськими підприємствами району становить: молока – 6 тис. тонн, м'яса – близько 1 тис. тонн.

В господарствах населення утримується 3,9 тис. гол. ВРХ, в т.ч. 3,2 тис. гол. корів; 9,5 тис. гол. свиней; 82,6 тис. гол. птиці. Виробництво населенням в середньому за рік складає молока понад 10 тис. тонн, м'яса – біля 2 тис. тонн, яєць – понад 10 млн. шт.

При сільськогосподарських підприємствах працює 11 хлібопекарень, 5 крупорушок, олійниці, 9 млинів, якими виробляється 126 тонн хлібобулочних виробів, 129 тонн круп, 2 тонни олії, 1290 тонн борошна.

В складі ЗАТ «Прогрес» с. Іванівка працює підприємство по переробці сільськогосподарської продукції, де річні обсяги виробництва становлять: круп 300 тонн борошна – 3000 тонн, виробляється олія, комбікорми.

Для підтримки розвитку підприємництва в районі розроблена та затверджена «Регіональна програма розвитку малого підприємництва Ставищанського району на 2001–2005 роки».

На території Ставищанського району станом на 1 січня 2005 року зареєстровано та діє 729 суб'єкти підприємницької діяльності: із них 276 – юридичн особи та 453 фізичні особи, що на 37 суб'єктів більше ніж на початок 2003 року.

Юридичні особи поділяються:

1) по формах власності: державних підприємств -8, з них належать до комунальної власності району – З, колективної-141, приватної-127.

2) по видах економічної діяльності: промислові – 8, сільськогосподарські -125, будівництво – 7, транспорт та зв'язок – 7, торгівля та громадське харчування –65, інші 65

3) по організаційно-правовій формі: малих підприємств – 41, колективних-15, державних -8,

-     сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів – 2, сільськогосподарських виробничих кооперативів – 5,

-     Селянських-фермерських господарств -84, Споживчих товариств -30, Акціонерних товариств-19, Товариств з обмеженою відповідальністю – 48,

– Асоціацій-1, Дочірніх підприємств – 6, Концернів-1.

На фінансування розвитку малого підприємництва району за 2003 рік з державного бюджету використано 162,5 тис.грн. На перепідготовку безробітних з вищою освітою, що навчалися по спеціальностях: бухгалтер, економіст, фінансист, менеджер, правознавець в 2003 році на 9 чол. використано 19,5 тис.грн., а в 2004 році на 21 чол. – 35,2 тис.грн., в 2005 – 19 чол.

Безробітнім на розвиток підприємницької діяльності з фонду зайнятості виплачено в 2003 році на 3 чол. – 3,5 тис.грн., а в 2004 році на 31 чол.  43,1 тис.грн., в 2005 році 36 чол. – 58 тис.грн.

Діючими суб'єктами підприємницької діяльності вироблено продукц на суму в 2004 році – 37,9 млн. грн., а в 2005 році – 59,8 млн. грн. Від їхньо діяльності поступило надходжень до бюджетів усіх рівнів за 2003 рік – 4,8 млн. грн., за 2004 рік -5,2 млн. грн., за 2005 – 7,2 млн. грн.

Мале підприємництво

В районі протяжність автомобільних шляхів загальнодержавного та місцевого значення 230 км. Розвинутий один вид транспорту – автомобільний. Пасажирські та вантажні перевезення здійснюють одне спеціалізоване автотранспортне підприємство; ремонтно-транспортне підприємство та 20 суб'єктів підприємницької діяльності без створення юридичної особи.

Селище Ставище прямим автобусним сполученням зв'язане з обласним центром – м. Києва, м. Білою Церквою та через територію району здійснюються обласні маршрути: Київ – Звенигородка, Київ – Ватутіно, крім того шість населених пунктів розташовані поблизу траси Київ – Одеса.

Щорічно автомобільним транспортом району перевозиться понад 1 млн. тонн вантажів та близько 560 тис. пасажирів.

Найбільші підприємства району

Електроенергетика

Немає.

Паливна промисловість

Немає.

Хімічна та нафтохімічна промисловість

Немає.

Машинобудування та металообробка

ВАТ «Ставищанський приладобудівний завод» 09400 Київська обл., смт. Ставище, вул. Радянська, 9 Річний обсяг промислового виробництва – 800 тис.грн., основна продукція – вузли та деталі для електровимірювальних приладів.

Лісова, деревообробна та целюлозно-паперова промисловість

Немає.

Будівельні матеріали

– ПП «Мрія»

09400 Київська обл., смт. Ставище, провулок Радянський, 12 Річний обсяг промислового виробництва більше 300 тис.грн., основна продукція – цегла керамічна.

Легка промисловість

Немає.

Харчова промисловість:

– ВАТ «Ставищанський маслозавод» 09400 Київська обл., см Ставище, вул. Радянська, 96 Річний обсяг промислового виробництва більше 3 млн. грн., основна продукція – масло, цільномолочна продукція, казеїн. – ВАТ «Ставищепродтовари».

Основні показники економічного розвитку району у 2005 році

2.2 Правові аспекти

Реалізація законодавчих вимог щодо запобігання або зменшення утворення відходів, стимулювання впровадження маловідходних технологій, екологічно і економічно зумовленого лімітування утворення і розміщення відходів має базуватися на чітких і однозначних нормативних показниках. Такий підхід відповідає міжнародним принципам мінімізації відходів та впровадження методів контролю за відходами, заснованим на ефективному використанні ресурсів.

Програма дій «Порядок денний на XXI століття» рекомендує урядам країн і міжнародним організаціям розробити критер методології оцінки ресурсомісткості і екологічного впливу продуктів і процесів протягом усього життєвого циклу. Збереження навколишнього середовища забезпечення сталого розвитку вимагає підвищення ефективності виробництва зміни структури споживання з тим, щоб досягти оптимального використання ресурсів і максимального скорочення відходів. Політика і дострокові програми мають розроблятися з урахуванням концепції «більш чистого виробництва», в якій центральне місце відводитиметься розробці та застосуванню маловідходних технологій. Стабілізувати або скоротити обсяги утворення відходів рекомендують шляхом розроблення норм.

Згідно із Законом України «Про відходи» нормуванню підлягають граничні показники утворення відходів у технологічних процесах вимоги щодо питомих показників утворення. Нормування у сфері поводження з відходами, поряд з іншими складовими екологічного нормування, повинно забезпечувати нормативну основу; створення і функціонування державної системи управління екологічною безпекою, досягнення балансу між рівнями шкідливого виливу на навколишнє середовище його можливостями до відновлення. Інструментом, що допомагає регулювати утворення і обмеження шкідливого впливу відходів на навколишнє природне середовище, на сьогодні в Україні є ліміти на їх утворення і розміщення. Чинними нормативно-правовими документами передбачено, що проект ліміту на утворення розміщення відходів не може перевищувати нормативно-допустимих обсягів їх утворення, розрахованих на підставі нормативів утворення відходів.

Відсутність єдиної методики та порядку визначення нормативів утворення відходів не дає можливості виконати п. 4, 5, 12 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку розроблення, затвердження перегляд лімітів на утворення та розміщення відходів» та ст. 7, 31 Закону України «Про відходи» і спричиняє довільне визначення нормативно-допустимих обсягів утворення відходів та представлення фактичних їх обсягів утворення як нормативних. Це призводить до порушення системи обліку відходів та нівелювання регулювальної ролі лімітів як обмежувального нструменту.

Про масові факти розбіжності між даними державної статистично звітності та фактичними даними, встановленими при перевірці, свідчить, зокрема, лист Держкомстату України на адресу Мінекоресурсів України від 27.06.2002 р. На 91% перевірених підприємств частково відсутня нормативна та методична документація з питань обліку відходів.

Екологічну і економічну ефективність упровадження НУВ визначають достовірністю встановлення понадлімітних обсягів утворення відходів відповідно зборів за їх розміщення. За такого підходу екологічні наслідки впровадження нормативів утворення відходів виражаються економічними показниками зборів за їх розміщення.

2.3 Об’єми накопичення відходів

В Ставищанському районі 32 населених пункти. Крім цього в районі розташована значна кількість промислових, автотранспортних підприємств, сільськогосподарських утворень. Ці об’єкти є джерелом накопичення велико кількості відходів.

Виробництва по переробці та утилізації відходів в Ставищанському районі відсутні, також відсутні промислові підприємства, які мають токсичні відходи і полігони для твердих побутових відходів та удосконаленні звалища.

В районі є примітивне звалище побутових відходів смт. Ставище і 20 місць збору побутових відходів в селах району.

Звалище побутових відходів розташоване на землях населеного пункту с. Розкішна Ставищанського району, займає 2,2 га площі землі, експлуатується з 1945 року, під’їзна дорога з твердим покриттям, звалище не узаконене, не удосконалене. Звалище побутових відходів не відповідає санітарно-гігієнічним вимогам по наступних показниках:

·                Не витримана санітарно-захисна зона до населеного пункту і склада 200 м;

·                Відсутній шлагбаум, будиночок для чергового працівника;

·                Відсутнє штучне освітлення;

·                Понаднормативна відстань до ґрунтових вод;

·                Відсутня гідро ізолююча основа;

·                Відсутні спостережні свердловини;

·                Відсутні ділянки для миття та дезінфекції машин та контейнерів;

·                Відсутні системи по збору, очистки та знезараження фільтрату, що утворюється на полігоні.

Місця збору побутових відходів у селах району не удосконалені, не узаконені, відсутня огорожа, штучне освітлення, інше.

В районі не проводиться компостування побутових відходів, на сміттєзвалищах району не перебувають сторонні особи.

Складування захоронення промислових і побутових відходів 2005 рік

2.4 Класифікація промислових відходів

Людина завжди намагається збільшити темпи матеріального виробництва, щоб досягнути незалежності від природи і покращити умови життя, але більша частина взятих у природи і використаних не раціонально ресурсів повертається їй у вигляд відходів, надлишок і шкідливість яких завдає загрозу існуванню самої людини. Частина корисного продукту не перевищує 2%, а все інше відходи.

Побут людини і виробництво, на відміну від природного, побудовано на відхідній технології. Виникнення людини, неминуче пов’язане з виникненням відходів. Відходи – це всі речовини або предмети, від яких намагаються позбавитись їх власник. Видалення відходів враховує їх збір, сортування, транспортування, переробку обробку, складування і забезпечення безпечного зберігання.

До особливо небезпечних для навколишнього середовища і здоров’я людини відходів віднесено біля 600 речовин і сполук. В їх число входять:

·          Пестициди;

·          Радіоактивні відходи;

·          Ртуть і сполуки;

·          Миш’як і сполуки;

·          Сполуки свинцю;

·          Елементи електроспоживання;

·          Невикористані медикаменти;

·          Залишки засобів побутової хімії.

Відходи можуть бути побутовими, промисловими, при добуванні корисних копалин. За фазовим станом їх поділяють на рідкі, тверді або суміш твердої, рідко газової фази.

Відходи які видаляються в смт Ставищах: відходи діяльності установ громадського харчування, технічного обслуговування та ремонту устаткування, приладів та виробів, комунальні та аналогічні неспецифічні промислові, інші.

2.5 Характеристика полігону відходів. Природно-геологічна характеристика

1. Розташування:

1.1. Віддаленість від населеного пункту – на відстані 0,3 км від с. Розкішна 1.2. Віддаленість від водотоків і водойм – 0,5 км до р. Гнилий Тікич 1.3 Віддаленість від водозабірних споруд – 0,8 км до колодязів с. Розкішна. 1.4. Геоморфологічна прив'язка: Територія розташування полігону відноситься до денудаційно-акумулятивної мало горбистої лесово підвищеної рівнини, яка входить в склад Придніпровського підняття і в орографічному відношенні – до правобережного підняття р. Рось.

В геоструктурному відношенні вказана територія розміщена в межах Українського кристалічного щита, якій залягає на глибині 55–60 м. Кристалічні породи фундаменту перекриваються осадовими породами кайнозою, як представлені неогеновою і четвертинною системою.

2.  Абсолютні відмітки поверхні – 220 м -210 м

3.  Глибина залягання підземних вод від 10 до 17 м.

4. Якісна оцінка захищеності підземних вод. Водоносн водно-льодовикові та озерно-льодовикові відклади в районі полігону залягають на глибині більше 15–20 м, перекриваються еолово-делювіальними суглинками, які місцями обводнені в нижній частині.

5. Потужність зони аерації 15–20 м.

6. Склад і будова зони аерації – верхньочетвертинні геолого-делювальн лесовидні суглинки потужністю більше до 20 м, водно-льодникові відклади потужністю до 5 м.

Характеристика ґрунтових вод – за хімічним складом підземні води належать до групи гідрокарбонатно-кальцієвих з середньою твердістю 7 мг-дм куб.

8. Інші особливості природної захищеності.

Техніко-технологічна характеристика

1. Тип

1.1 Відкрите поверхневе

1.2. Насипне

2. Наявність фільтраційних явищ: дренажний стік відсутній.

3. Наявність засобів захисту навколишнього природного середовища від забруднення:

3.1 Донний ізоляційний екран: відсутній.

3.2. Бортові ізоляційні екрани: відсутні.

3.3. Обвалування по периметру: наявне.

3.4. Дренажні канави: відсутні.

4.  Технологія видалення відходів

4.1 Ущільнення відходів

4.2 Присипка поверхнева місцевим ґрунтом.

5.  Заходи знешкодження відходів: не здійснюються.

6.  Наявність під’їзних шляхів з твердим покриттям: наявні.

Відомост про системи спостережень за якістю вод, ґрунтів та атмосферного повітря.

1. Здійснення спостережень за якістю підземних вод: не здійснюється.

2. Здійснення спостережень за якістю поверхневих вод: здійснюється.

3. Здійснення спостережень за якістю ґрунтів:здійснюється.

4. Здійснення спостережень за якістю атмосферного повітря: не здійснюється.

Загальна характеристика відходів, що видаляються.

Обсяг відходів, що видаляються, за класами небезпеки

2. Фізичний стан відходів: твердий

3. Небезпечні складники відходів: відсутні

4. Наявність газових виділень: CH4, CO2.

2.6 Утилізація специфічних відходів

В Ставищанському районі є 2 промислових підприємства, які мають промислов відходи, це ВАТ «Ставище РТП», ВАТ «Ставищанський молокозавод».

На ВАТ «Ставище РТП» складуються відпрацьовані шини, брухт металевий відпрацьован акумулятори, відпрацьовані мотори, трансмісійні масла; відпрацьован люмінесцентні лампи.

1.         Брухт металевий відноситься до ІV класу небезпеки, складується у металеві контейнери, установлені на бетонованих площадках, вивозиться як металолом.

2.         Відпрацьовані шини складуються у закритому приміщені в спеціально відведеному місці, відносяться до ІV класу небезпеки.

3.         Відпрацьовані акумуляторні батареї складуються на стелажах, відносяться до ІІ класу небезпеки, укладено договір з НВП «Фербейш» м. Київ про здачу відпрацьованих акумуляторів.

4.         Відпрацьовані моторні трансмісійні масла, зберігаються у ви цементованій ямі, яка закрита люком. Масла повторно використовуються у виробництві, відносяться до ІІІ класу небезпек.

5.         Використане промаслене ганчір’я збирається в цеху в металеві урни. На день перевірки, промасленого ганчір’я не було, відноситься до ІІІ класу небезпеки

6.         Відпрацьовані люмінесцентні лампи складуються на стелажах в спеціально відведеному місці, відносяться до І класу небезпеки, укладено договір з ТОВ «Демекон» м. Київ про здачу люмінесцентних ламп.

7.         Тверді побутові відходи складаються в металеві контейнери, які установлен на бетонованих площадках, відносяться до ІV класу небезпек, укладено договір з житлово-комунальним підприємством про вивезення побутових відходів на сміттєзвалища смт. Ставище.

Залишається невирішеною проблема утилізації і знешкодження непридатних для користування пестицидів і агрохімікатів. Яких накопичено в Ставищанському районі – 14000 кг. Із них: в господарствах – 28,450 тонн. В більшості проблема не вирішується із-за відсутності коштів на придбання контейнерів КІЗО для контейнеризації вказаних груп пестицидів.

На ВАТ «Символ» зберігаються у спеціальних ваннах 168 літрів розчину сріблення на основі ціанистого калію. В 2004 році ВАТ «Символ» виробничу діяльність не здійснював.

Інформація про накопичення відпрацьованих ртуть люмінесцентних ламп представлена в таблиці.

Інформація про накопичення РЛЛ на протязі 2005 року

2.7 Утилізація та знешкодження відходів

Усі міста з їхньою високою концентрацією населення відрізняються утворенням великої кількості промислових і побутових відходів.

Відходи поділяються на тверді та рідкі, промислові та побутові.

Проблема відходів стоїть досить гостро через низьку швидкість їх розкладення. Папір руйнується від 2 до 10-ти років, консервні банки – майже 100 років, поліетиленові матеріали - 200 років, пластмаса – 500 років, а скло для повного розкладу потребує 1000 років.

Особливу категорію міських відходів складають стічні води. В Україні за 1988 рік було випущено 18,7 млрд. стоків, з них 2,6 неочищених. Ступінь забруднення стічних вод оцінюють в еквівалентах побутових стоків – ЕПС. Один ЕПС дорівнює кількості органічної забруднюючої речовини, що виробляється однією людиною за добу. Для окиснення 1 ЕПС потрібно 60 г. кисню. Звільнення від відходів ведеться в трьох напрямках:

1) складування або навіть захоронення таким чином, щоб вони не впливали негативно на навколишнє середовище;

2) знищення відходів шляхом їх спалювання;

3) очистка від шкідливих речовин, що є найбільш складним процесом, який здійснюється такими способами:

а) механічне очищення методом відстою в спеціальних відстійниках рідких стоків, фільтрування і т.п.;

б) хімічне очищення, при якому шкідливі компоненти відходів перетворюються в осадок або розкладаються;

в) фізико-хімічне очищення, переважно методом електролізу або іонообмінних смол;

г) біологічне очищення за допомогою бактерій або інших живих організмів, здатних розкладати шкідливі речовини в процес життєдіяльності.

У більшості міст світу переважає вивіз відходів на звалища. На звалищах зберігається багато відходів. Складування відходів на міських звалищах екологічно найбільш недосконалим способом порятунку від них. Стічні води звалищ токсичні й забруднюють ґрунтові води та ріки. Відбувається забруднення атмосферного повітря газоподібними речовинами, які утворюються при розкладанн звалених матеріалів.

Іншим способом знищення міських твердих відходів є спалювання. Найчастіше сміття спалюють на звалищах відкритим способом. Недолік спалювання полягає в накопиченні великої кількості попелу, який містить чимало токсичних речовин. Та й газоподібні викиди при спалюванні сміття небезпечні, часто виділяється діоксин. Особливо небезпечним є відкрите спалювання пластмас. Однак відкрите спалювання побутових і промислових відходів на міських звалищах здійснюється у великих обсягах.

Технологія видалення відходів в смт. Сиавищах:

-   пошарове складування з глинистими прошарками;

-   ущільнення відходів бульдозером.

У 2000 році розроблений проект на рекультивацію старого звалища твердих побутових відходів і побудову нового полігону твердих побутових відходів, але через відсутність фінансування будівельні роботи не проводяться.

2.8 Проект заводу з переробки відходів

Людина не може жити, не залишаючи після себе відходів. Кількість їх залежить від величини міста, характеру систем опалення і виду пального, від розвитку систем загального харчування, ступеня міського забезпечення, місцевого клімату та ншого. В середньому прийнято вважати, що на одного мешканця в рік накопичується 250 кг. відходів.

Відходи накопичуються як на спеціалізованих, так і на стихійних звалищах.

Так в смт. Ставище найбільшу проблему становлять тверді побутові відходи, які не лише забруднюють грунт, воду і повітря, але й є об’єктом розмноження крис, мишей, різних комах, що загрожує спалахом інфекційних захворювань.

Тому першим етапом очистки території, являється постійний збір відходів, для чого встановляють сміттєпроводи і сміттєзбірники – двірні і квартирні.

Тверд побутові відходи включають різні речовини органічного і мінерального походження: харчові відходи, використаний папір та картон, текстиль, деревину, кістки, шкіру, резину, пластмасу, метал, скло, каміння. Ці відходи являються сприятливим середовищем для розмноження мікроорганізмів, в ньому містяться яйця гельмінтів, в теплий період року дуже швидко розмножуються мухи. Тому неліквідовані відходи можуть бути джерелом масового забруднення навколишнього середовища.

Вивозити відходи з контейнерів на звалище економічно і екологічно невигідно. В цих умовах більш вигідно відходи вести не на звалище, а на розміщену в місті утилізуючу станцію або завод. Там відходи сортуються, подрібнюються, ущільнюються, пресуються та використовуються для видалення з них цінного матеріалу. При цьому на 40% знижуються площі полігонів, з’являється можливість збувати продукти переробки відходів.

Удосконалення звалищ не являється основним рішенням проблеми знезараження і утилізац побутових відходів. На даний час у вітчизняній і зарубіжній практиц розповсюджені механізовані методи очистки відходів на спеціалізованих заводах.

Технологічна схема заводу по переробці відходів 1-підїздна естакада; 2-бункер-накопичувач сміття; 3-грейферні крани; 4-котлоагрегат; 5-завантажувальна лійка; 6-гідравлічний штовхач; 7-валкова решітка; 8-нагнітачі; 9-газові горілки; 10-шлаковідбірник; 11-бункер шлаку; 12-електрофільтр; 13-транспортери золовидалення; 14-димосос; 15-димова труба.

Одним з методів утилізації ТПВ є спалювання. З бункера – накопичувача відходи подають в завантажувальні ємкості, а потім – в печі котлоагрегатів, де спалюють на спеціальній решітці при t 800-1000ºC без додаткового пального. Шлак який утворюється при спалюванні транспортують у спеціальні приміщення. Магнітний сепаратор, встановлений на транспортері, вилучає чорний металолом, який пакується і реалізується як вторинна сировина. Димові гази проходять ретельне обезпилення в електростатичних фільтрах, які забезпечують ступінь очищення на 96–98%. Пар який виробляється котлами тиском 13 атм. з температурою 194 ºC використовується для потреб заводу, а його залишок направляється в бойлерну установку для нагрівання води міської системи теплопостачання.

Заводи по переробці відходів використовують принцип пошарового згорання при температурах до 1000С. В викидах спалених відходів практично відсутній сірчаний ангідрид і вуглекислий газ. Але разом з тим треба відмітити, що при згоранн відходів у спеціальних печах у повітря попадають високотоксичні діоксан фуран.

Однак проведений аналіз джерел викидів діоксинів у навколишнє середовище показав, що загальний його вміст лише 0,7%, який попадає в атмосферу із установок для спалювання.

Новітн системи очищення газів, з печей для спалювання відходів, не враховуючи пилеуловлювачів із різними механізмами для видалення шкідливих компонентів, використовують і так звані фільтруючі пилеуловлювачі, які одночасно очищують викиди газів від пилу і шкідливих компонентів. Принцип дії їх полягає у поглинанні шкідливих компонентів в шарах осівшого пилу. В якост фільтрувального матеріалу використовується склотканина, стійка до дії високих температур і шкідливих компонентів викинутих газів.

Загальна маса накопичених на території України відходів перевищує 25 млрд. т., що в розрахунку на 1 кв.км. площі становить 40 тис.т. Якщо в 2000 р. на одного жителя України припадало близько 300т. відходів, то сьогодні ця величина перевищує 520т.

Кількість відходів на одну людину в світі, т

Враховуючи чисельність населення смт. Ставища і прилягаючих сіл, розміщення заводу на території Ставищ економічно не вигідне. Загальна кількість відходів не спроможна забезпечувати постійну роботу заводу.

Вихід з даної ситуації пов'язаний із зміною державного підходу до рішення існуючих еколого-охоронних і санітарно – очисних проблем які виражені не паперовими цифрами, а дуже реальними горами сміття та інших відходів. Звільнитися від них можна суспільними можливостями, при повній взаємодії всіх задіяних у виробничому та законодавчому процесі сторін. Тільки за таких умов можна говорити про високу екокультуру, здоров’я населення і встановлення природної рівноваги.

2.9 Джерела забруднення довкілля відходами

Стан навколишнього середовища в цілому в регіон залишається складним. Це і існування несанкціонованих сміттєзвалищ, не задовільний стан сміттєзвалища в смт. Ставище, відсутні зливові каналізації. Не вирішеним питанням в регіоні залишається зберігання та захоронення непридатних, невідомих та заборонених отрутохімікатів.

Існують серйозні питання з санітарним очищенням, складуванням і захороненням побутових відходів в сільських населених пунктах, для збирання і захоронення якого необхідна автотракторна техніка.

Не відповідає санітарним нормам існуюче стихійно утворене міське сміттєзвалище. Воно знаходиться на балансі КП «Благоустрій». Проектний обсяг видалення відходів за даними паспорта МВВ – обсяг видалення відходів складає станом на 01.01.2005 рік – 47 685 тонн. Сміттєзвалище розміщене з правої сторони дороги Тетіїв – П’ятигори. За 2.8 км від скважин централізованого водопостачання. Ґрунтові води залягають на глибині 6.8 – 12.6 м. Фільтрація атмосферних опадів із сміттєзвалища здійснюється в улоговину через залізобетонну трубу. Наявний глинистий ізоляційний екран.

Сміттєзвалище утримується ЖКП в незадовільному стані, вивезення відходів не контролюється, побутові відходи вкриваються шляхом завезення будівельних відходів. Підгортання та ущільнення відходів здійснюється бульдозером раз в місяць.

Динаміка водоспоживання по основних підприємствах в 2005 році

Проби води відібрані нижче ділянки полігону на 500 м

Проби води відібрані вище ділянки полігону на 500 м

Відомост про забруднення ґрунтів

Сміттєзвалище в смт. Ставище площею 2,2 га. стихійно утворене в 1945–1955 рр. Утримується Ставищанським ЖКП в незадовільному стані, вивезення відходів не контролюється, побутові відходи вкриваються шляхом завезення будівельних відходів. Підгортання та ущільнення відходів здійснюється бульдозером раз в місяць. Сміттєзвалище не обладнане локальною мережею спостережних свердловин для контролю за впливом сміттєзвалища на підземні води.

На сьогодні актуальними залишаються проблеми, які пов’язані з організацією робіт по систематичному санітарному очищенню населених пунктів. В сільських радах відсутні комунальні служби та транспорт яким можна було б проводити збір відходів та ліквідацію несанкціонованих сміттєзвалищ. В зв’язку із цим, на місці ліквідованих сміттєзвалищ з’являються нові сміттєзвалища.

2.10 Екологічна освіта, інформаційна діяльність, роль громадськості

Для покращення екологічного стану в регіоні необхідне покращення екологічної освіти громадян і свідомості широких мас населення.

Екологічною нспекцією проводиться певна робота в цьому напрямку.

Зокрема: в місцевих газетах друкуються статті інспекції – «Під час нересту ловити рибу заборонено», «Операція чисте повітря», «Другий етап операції, «Чисте повітря», «Операція «Новорічна ялинка», «Не допустімо замору риби». Проводяться зустріч з керівниками підприємств на яких розглядаються питання щодо охорони раціонального використання природних ресурсів, оформлення необхідно документації на користування природними ресурсами та інші питання.

В регіоні створено дві екологічні приймальні з метою забезпечення достатньою екологічною інформацією громадян. На протязі 2005 року в громадську екологічну приймальню звернулося 4 громадян з скаргами. Екологічною інспекцією було розглянуто скарги із виїздом на місце та вжито заходи щодо усунення порушень природоохоронного законодавства.

Згідно доручень Президента України від 27.10.97 р. 4392 та розпорядження Київської облдержадміністрації від 30.01.98 р. №45 організовано щорічно екологічну акцію «До чистих джерел». В її межах оголошено конкурс «Джерело», головною метою якого було залучення широких верств населення до відродження, дбайливого ставлення джерел живої води – криниць, струмків, витоків річок та нших природних вод.

Учн та вчителі активно включились в організовану щорічну екологічну акцію. У райвідділі освіти створено оргкомітет, видано наказ про участь школярів у операції. Районна газета інформувала про проведення операції «До чистих джерел».

Протягом року заклади освіти району беруть участь в районних та обласних всеукраїнських акціях: «Парки – легені міст і сіл», «Зелених клас», «День землі» в районі д клуб «Дивосил». Члени клубу вивчають лікарські рослини, проводять роз’яснювальну роботу серед населення як правильно збирати та зробити лікарськ рослини, щоб не знищити той чи інших рідкісний вид.

Екологічна нспекція і в подальшому намагатиметься продовжувати екологічну пропаганду освіту громадян з метою виховання в кожній людині бережливого ставлення до природи, екологічного безпечного способу життя.

Про використання та надходження коштів до місцевих фондів охорони навколишнього середовища за 2005 по Ставищанському району

Потрібно збільшити надходження коштів в фонд ОНПС, для того, щоб в Ставищі організувати нормальну роботу служби по утилізації промислових відходів, яка б відповідала вропейським стандартам.

3. Охорона праці

Управління охороною праці на підприємстві в цілому співпадає із загальною системою управління підприємством. На рівні підприємства особою, що приймає рішення, є роботодавець; по галузях виробництва, цехах – керівники галузей, цехів, а на робочих місцях – керівники робіт. Забезпечення охорони праці є невід'ємною складовою частиною виробничої діяльності усіх посадових осіб підприємства. Роботодавець несе відповідальність за стан умов праці, безпеку виробничих процесів, життя та здоров'я працівників, дотримання вимог чинного законодавства про охорону праці.

Безпосередньо відповідальність за забезпечення безпечних та нешкідливих умов праці, безпеку виробничих процесів на робочих місцях покладається на керівників робіт, які зобов'язані визначити працівнику робоче місце, забезпечити технічно справними засобами для виконання роботи, засобами ндивідуального захисту, мийними засобами, створити належні санітарно-побутов умови праці, проінструктувати працівників з питань охорони праці.

Порядок укладання на підприємстві колективного договору та перелік питань, що регулюються колективним договором, визначається Законом України «Про колективні договори та угоди» від 01 липня 1993 року.

Колективний договір укладається між адміністрацією підприємства в особі роботодавця та профспілковою організацією в особі голови профспілкового комітету, який представляє інтереси трудового колективу, а за відсутност профспілки на підприємстві загальними зборами трудового колективу обирається уповноважений, який представляє інтереси трудового колективу.

У договорі регулюються питання організації виробництва, нормування та оплати праці, встановлення пільг, компенсацій, надбавок, грошових допоміг, соціальних гарантій працівникам, встановлюється тривалість робочого часу та відпочинку працівників, тривалість відпусток, соціальне страхування працівників, встановлюються зобов'язання адміністрації забезпечити на робочих місцях безпечні та нешкідливі умови праці, дотримання вимог чинного законодавства, плануються заходи щодо поліпшення умов праці, підвищення рівня безпеки виробничих процесів, на які передбачаються відповідні кошти.

Організація та порядок проведення навчання посадових осіб спеціалістів з питань охорони праці, порядок проведення спеціального навчання працівників, зайнятих на роботах з підвищеною небезпекою, порядок проведення нструктажів з охорони праці та стажування працівників на робочому місц встановлюються «Типовим положенням про навчання з охорони праці», затвердженим Держнаглядохоронпрац 17.02.1999 року.

Види навчання та порядок його проведення встановлюється вищевказаним Типовим положенням, яким передбачено навчання посадових осіб та спеціалістів підприємства, працівників, які виконують роботи, що належать до переліку робіт з підвищеною небезпекою; навчання працівників у форм нструктажів з охорони праці та стажування на робочому місці.

Працівники підприємства, які виконують роботи, що належать до «Переліку робіт з підвищеною небезпекою», повинні пройти перед початком виконання роботи спеціальне навчання й перевірку знань правил безпеки при виконанні цих робіт та періодично раз на рік проходити перевірку знань правил безпечного виконання робіт. Також посадові особи, які керують виконанням робіт підвищеної небезпеки, повинні проходити раз на три роки перевірку знань правил безпечного виконання цих робіт.

З працівниками підприємства проводиться також навчання у форм нструктажів з охорони праці – вступного, первинного, повторного, позапланового та цільового. Перевірка знань під час проведення інструктажів здійснюється усним опитуванням.

Вступний інструктаж проводять з усіма працівниками, яких приймають на роботу на підприємство. Інструктаж проводить спеціаліст з охорони праці або нша особа, на яку ці обов'язки покладе керівник підприємства.

Первинний інструктаж проводять з працівником, який вперше стає на нове робоче місце чи починає виконувати нову роботу, або переведеним з іншого підрозділу. Інструктаж проводить безпосередній керівник робіт.

Повторний інструктаж проводять керівники робіт з усіма працівниками періодично раз у 6 міс., а на роботах підвищеної небезпеки один раз у 3 міс. за програмою первинного інструктажу з метою поновлення знань працівників.

Позаплановий інструктаж проводять керівники робіт при порушенн працівником вимог нормативних актів з охорони праці, трудової дисципліни; при перерві у виконанні роботи більш як на 60 днів, а для робіт підвищено небезпеки більш як на 30 днів; при зміні машин, обладнання, технолог виробництва; на вимогу органів державного нагляду.

Цільовий інструктаж проводять при виконанні працівниками разових. робіт, що не пов'язані з трудовими обов'язками, та робіт, на які видається дозвіл чи оформляється наряд-допуск. Проводить інструктаж безпосередній керівник робіт. З працівниками, які вперше починають виконувати роботу на новому робочому місці, проводиться стажування на робочому місці, що передбача виконання роботи під наглядом досвідченого працівника упродовж не менше 2–15 робочих змін.

Нормування робочого часу та відпочинку працівників встановлюється Кодексом Законів у країни про працю. Порядок надання відпусток та їх тривалість встановлюють за Законом України «Про відпустки» від 15.11.1996 року. Конкретна тривалість відпусток на підприємстві затверджується в колективному договорі. Розпорядок робочого дня та вимоги трудової дисципліни для працівників визначають «Правилами трудового розпорядку на підприємстві».

Важливим питанням охорони праці є нормування робочого часу та відпочинку працівників. Кодексом Законів України про працю визначено, що тривалість робочого часу у працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень, а на роботах із важкими та шкідливими умовами праці не більше 36 годин. Для осіб віком від 16 до 18 років -36 годин на тиждень. Робочий тиждень має бути п'ятиденним з двома вихідними днями. Проте дозволяється на безперервно діючих виробництвах запровадити шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем.

Тривалість робочого часу при п'ятиденному робочому тижні не повинна перевищувати 8 годин, при шестиденному – 7 годин, а останній шостий день скорочується на дві години.

Для відпочинку працівникам надається щорічна основна та додаткова оплачувані відпустки. Тривалість відпустки згідно із Законом України «Про відпустки» повинна бути не менше 24 календарних днів, а для осіб до 18 років – 31 календарний день. Додаткова відпустка надається за роботу у шкідливих умовах праці певним категоріям працівників за результатами атестації робочих місць в середньому до 7 календарних днів та за особливий характер роботи і ненормований робочий день до 7 календарних днів.

Порядок забезпечення працівників засобами індивідуального захисту встановлюється «Положенням про порядок забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту», затвердженого наказом Державного Комітету України з нагляду за охороною прац від 29 жовтня 1996 року №170, і також регулюється КЗпП України. Норми безкоштовної видачі встановлюється «Типовими галузевими нормами видач працівникам спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів ндивідуального захисту».

Порядок проведення медичних оглядів працівників певних категорій встановлюється «Положенням про медичний огляд працівників певних категорій». З метою оцінки стану здоров'я, визначення придатності працівника до виконання певних видів робіт, запобігання розвитку професійних захворювань підприємство організовує медичні огляди попередній та періодичний. Проводяться медичн огляди за кошти підприємства.

Попередній медичний огляд проводиться при прийнятті працівника на роботу для встановлення фізичної і психофізіологічної придатності його до виконання роботи за конкретною професією, спеціальністю, посадою та допуску до роботи осіб віком до 21 року. Направляє працівника на медичний огляд керівник підприємства, який приймає його на роботу.

Періодичні медичні огляди проводяться для осіб, що зайняті на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці, відповідно до «Переліку шкідливих речовин, несприятливих виробничих факторів і робіт», для виконання яких обов'язкові медичні огляди працівників.

Органи, що здійснюють державний нагляд та контроль за охороною праці, визначено в Законі України «Про охорону праці».

За станом охорони праці на підприємстві державний нагляд здійснюють державні інспекції по нагляду за охороною праці, органи прокуратури, санітарно-епідеміологічна служба, служби охорони праці державних адміністрацій.

Громадський контроль за станом умов праці та безпекою виробничих процесів на підприємстві здійснюють профспілковий комітет та уповноважені трудових колективів. Адміністративний контроль здійснюють служба охорони прац підприємства, керівники та спеціалісти підприємства.

Забезпечення пожежної безпеки на підприємстві визначається Законом України «Про пожежну безпеку» та «Правилами пожежної безпеки в Україні».

Забезпечення пожежної безпеки є невід'ємною частиною виробничо діяльності підприємства і в цілому покладається на керівника підприємства та безпосередньо на керівників виробничих підрозділів, в обов'язки яких входить дотримання вимог правил пожежної безпеки, проведення протипожежних нструктажів, що здійснюються одночасно з інструктажами з охорони праці, обладнання виробничих приміщень первинними засобами гасіння пожежі. До первинних засобів гасіння відносять ручні вогнегасники, які розміщують із розрахунку один вогнегасник на 200 м2 площі приміщення. Також виробничі приміщення обладнують пожежними щитами, на яких розміщують ломи, сокири, лопати, багри, відра та біля них ящики з піском і бочки з водою.

Загальн висновки і пропозиції

1. Земля зараз густо заселена і на ній уже немає місця для смітника. Забруднення зараз найважливішим, лімітуючим фактором для людини. Ця проблема існує в усьому світі, відрізняючись лише в одному: в країнах, що розвиваються забруднення пов’язані в основному із агроіндустріальним забрудненням. Цивілізовані країни обумовили глобальне забруднення води і повітря, що загрожує зараз буквально кожному. Щоб упоратися з глобальним та локальним забрудненням потрібний екосистем ний підхід.

Забруднення це зміна фізичний, хімічних та біологічних характеристик повітря, води грунку, яка випливає, або вплине згодом негативно на життя людини, потрібних йому рослин і тварин, на умови життя, культурне надбання, на виробничі процеси, які сприятимуть псуванню, або виснаженню сировинних ресурсів. Забруднювачі – це відходи нашої діяльності

2. Людство повинно мати чітке уявлення про те, що природні ресурси обмежені і технологія виробництва будь-якої продукції має задовольнити таку екологічну вимогу, як мінімальне споживання матеріалів і енергії. Люди повинні добре знати закони природи, розуміти взаємозв’язки природних явищ, уміти передбачати і оцінювати наслідки втручання в природний хід багатьох процесів. У них повинен бути вироблений «екологічний світогляд», тобто усвідомлення приоритетного вирішення екологічних проблем при здійснені будь-яких проектів, розробках сучасних технологій створенні машинних механізмів, при всіх формах господарювання, а також тверда переконаність у тому, що без впевненості в нешкідливості для НС того чи іншого заходу, він неповинен реалізовуватися.

3. Актуальною проблемою смт. Ставище та району є утилізація твердих побутових відходів накопичення відходів. Накопичення відходів та нечистот є джерелом інфекції та створює умови для розмноження комах і гризунів – переносників інфекцій.

4. У місті переважає вивіз відходів на звалище, де зберігається багато відходів. Складання відходів на звалищі є економічно найбільш не досконалішим способом порятунку від них. Стічні води звалища токсичні й забруднюють ґрунтові води і річки. Відбувається забруднення атмосферного покоління газоподібними речовинами, як утворюються при розкиданні звалених матеріалів. Актуальною проблемою запобігання утворення великої кількості відходів. У промисловості для цього необхідно застосовувати особливі технології. У побуті багатьох випадків достатньо змінити характер пакування товарів, щоб різко знизити кількість побутових відходів. Відходи накопичуються як на спеціальних так несанкціонованих сміттєзвалища. На долю не ліцензованих місць розміщення відходів припадає біля 70%. Біохімічні процеси розкладання відходів негативно впливають на навколишнє середовище. Сміттєзвалища побутових відходів забруднюють ґрунт і рослини, повітря, підземні і поверхневі води. Ситуація, яка склалася представляє реальну загрозу для життя людей, тому питання охорони природи повинне стояти на одному з перших місць.

5. На полігонах іноді намагаються вирощувати рослини, у тому числі навіть лікарські, але це дуже небезпечний шлях. Склад побутових відходів досить строкатий часто невідомий, їх токсичні компоненти можуть включатися до складу тканини рослин завдавати шкоди здоров’ю людини при використанні їх як лікарських засобів чи при вживані в їжу.

6. Все частіше настає потреба розробки екологічно безпечних технологій і приладів для знешкодження і переробки промислових відходів, а також технологічних ліній по х сортуванню з метою використання компонентів в якості вторинного продукту.

7. Швидке збільшення населення планети, розвиток промисловості, транспорту і енергетики, нтенсифікація сільського господарства й ряд інших антропогенних факторів призвели до різкого посиленого впливу людини на природні процеси і руйнування екосистем.

8. Для України прикладом ефективного вирішення проблеми боротьби з сміттям та стічними водами може бути Франція. Майже в усіх містах країни є спеціальн сміттєспалювальні підприємства, а сміття проходить попереднє сортування. Є велика кількість компостних підприємств що утилізують побутові відходи та виробляють компост для виноградників та біогаз. В смт. Ставищах необхідно розробити проект нового полігону відходів, збільшити увагу на утилізацію відходів, на методи їх знешкодження, на реконструкцію очисних споруд або повне х оновлення на підприємствах міста, впроваджувати агроекологічні підходи до ведення сільського господарства.

9. Найбільш ефективним методом утилізації побутових відходів є механізовані методи переробки на спеціальних заводах. Також ефективним методом утилізації сміття його спалювання, а зі шлаків можна виготовляти стінні блоки, дорожнє покриття, теплову ізоляцію, із золи – екологічно чисті облицювальні кахлі та інше.

10. Доцільно відновити проведення екологічних місячників благоустрою територій із широким залученням громадськості, школярів підприємств та організацій.

11. Першочергове завдання, щодо вирішення екологічних потреб – це організація масової допомоги фундаментальним економічним перетворенням, з тим, щоб економіка XXI століття, будучи набагато більш раціональною й економічно чистою, виявилася не менш продуктивною.

У XXI столітті мають бути вироблені нові етичні норми, в основу яких покладенні екологічні цінності.

Список використаної літератури

1.    І.Г. Яремчук. Економіка природокористування. К: Пошуково-видавниче агентство «Книга Пам’яті України», видавничий центр «Просвіта», 2000.-431 с. л.

2.    Бойчук Ю.Д., Солошенко Е.М., Бугай О.Л. Екологія охорона навколишнього середовища. Суми: ВТД «Університетська книга», 2003.-284 с.

3.    Г.О. Білявський, Л.І. Бутченко, В.М. Навроцький. Основи екології. К.: Лібра, 2002–352 с.

4.    Злобін Ю.А., Кочубей Н.В. Загальна екологія. Суми: ВТД «Університетська книга» 2003–416 с.

5.    Гринин А.С., Новиков В.Н. Промышленные и бытовые отходы: Хранение, утилизация, переработка. - М.: ФАИР-ПРЕСС, 2002. – 336 с.

6.    Методичні рекомендації з написання розділу «Охорона праці» в дипломних роботах студентів агрономічного, екологічного, економічного, зооінженерного факультетів, та факультету ветеринарної медицини Біла Церква-24 с.

7.    С.І. Дорогонцов, К.Ф. Коценко, О.К. Аблова, Д.Я. Усаїнов, Л.Г. Чук. Екологія: Навч.-метод. Посібник для самост. вивч. диск. – К.:КНЕУ, 1999. – 152 с.

8.    В.М. Бровдій, О.О. Гаца. Екологічні проблеми України. К.: НПУ м..М.П. Драгоманова 2000–111 с.

9.    Ю.А. Злобін. Основи екології. К.: – Видавництво «Либідь», ТОВ, -1998, -248 с.

10. Небел Б.О. Наука об окружающей среде. Т.142. - М.:Мир-1993.

11. Федуник Б.Я. та ін. Основи екологічних знань.-К.: – Видавництво «Поліграфкнига».  1994.-147 с.

12. Амоша А.Я. Людина та навколишнє середовище. К., 2002

13. Гаєв А.Я. Охорона окружающей среды. Пермь, 2001

14. Евграфова Н.И. Справочное пособие по основам экологии. Краматорск, 2003

15. Ігнатенко М.Г. Екологія і економіка природокористування. К., 2002

16. Красавин А.П. У истоков отраслевой экологии. Пермь, 2001

17. Удод В.М. та н. Техноекологія. К., 2004

18. Царик Т.Є. Основи екології. Тернопіль, 2003

19. Стольберг Ф.В. Экология города. К. «Лібра» -2000.-464 с.

20. М.М. Мусієнко, В.В. Серебряков, О.В. Брайон. Екологія, охорона природи. К. «Знання» – 2002 – 550 с.

21. Ю.В. Новиков. Экология, окружающая среда и человек. М.: – 2000–320 с.

22. В.И. Коробки, Л.В. Передельський. Экология. Ростов-на-Дону «ЕНИКС» 2001–576 с.

23. О.С. Шилова, Н.К. Соколовський. Основи екології і економіка природокористування. Мінськ БГЕУ-2001. – 368 с.

24. За польський А.К. Фізико хімічні основи технологічного очищення стічних вод. Київ, «Лібра», 2000.  552 с.

25. Дітер Гайнріх, Манфред Гергт. Екологія. К. «Знання – Прес» – 2001–287 с.

26. В.А. Батлук. Основы экологии и охраны окружающей природной среды. Львов, «Афиша». – 2001–336 с.

27. Парфенюк А.С. та ін. Ефективний шлях вирішення проблеми твердих відходів в Україн ндустріальна термолізно-енергетична рекуперація Безпека життєдіяльності.  2005. – №12.-с. 8–12.

28. Повякель Л.І. Проблемы обращения с отходами Бібліотека Всеукраїнської екологічної ліги.  2005. – №6.-с. 7–12

29. Горлицький Б.О. Деякі проблемні питання поводження з небезпечними відходами Бібліотека Всеукраїнської екологічної ліги. – 2005. – №6.-с. 12–18

30. Воликова Л. Как отходы превратить в доходы Мясной бизнес. – 2006. – №4-с. 76–77