Контрольная работа: Товарне виробництво: загальні економічні основи, мета та еволюція

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Навчально-науковий інститут заочного та дистанційного навчання

Житомирське відділення

Контрольна робота

з предмету: “Основи економічної теорії”

Товарне виробництво: загальн економічні основи, мета та еволюція

студентки 3-го курсу Житомирського відділення

навчально-наукового інституту заочного

та дистанційного навчання КНУВС

Карпінської Ніни Вікторівни

Залікова книжка № 07-22 КЖТ

Варіант №2

Житомир –– 2009

План

Вступ

1. Товарна форма виробництва: генезис, сутність, основні риси

2. Еволюція товарного виробництва, його характеристика в сучасних умовах

Висновки

Список використаної літератури

I. Вступ

Загальновизнано, що людство не може існувати, не виробляючи певні матеріальні блага і послуги і не споживаючи їх, тобто процес виробництва споживання –– першооснова відтворення (поновлення) самого життя людства.

Проте процес виробництва може відбуватись у конкретній, сторично визначеній суспільній формі. Така форма відбиває, з одного боку, рівень розвитку суспільного поділу праці, що, в свою чергу, визначає структуру й організаційну побудову продуктивних сил суспільства, а з другого –– ступінь зрілості економічних відносин між людьми в суспільстві, форми економічних зв'язків між ними в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання результатів виробництва.

Слід зауважити, що на ступінь зрілості економічних відносин, які складаються між людьми, істотно впливає структура економічних відносин власності, механізм їх реалізації і передусім –– відносин власності на засоби виробництва. Остання обставина набуває особливого значення завдяки тій визначній ролі, яку відіграють відносини власності на засоби виробництва в економічній системі будь-якого суспільства взагалі і процесі виробництва зокрема, бо той, хто привласнює засоби виробництва, визначає сферу виробництва, здійснює управління виробництвом та привласнює його результати.

Метою написання контрольної роботи є всебічне вивчення товарної форми суспільного виробництва, її походження (генезису), розвитку та сьогодення.

Структура контрольної роботи складається з двох питань В першому з них розглянуто сутність товарного виробництва, його генезис та основні риси. Друге питання висвітлює еволюцію товарного виробництва через його розвиток в двох етапах: простому та розвинутому, а також характеризує існування товарного виробництва на сучасному етапі.

1. Товарна форма виробництва: генезис, сутність, основні риси

Загальновизнано, що передумови щодо виникнення і подальшого розвитку товарного господарства створюються в глибоку давнину, в часи повного панування натурального господарства і насамперед вони зв'язані з процесом суспільного поділу праці, який пройшов декілька етапів.

Перший етап мав місце тоді, коли від землеробства відокремлюється тваринництво (скотарство). Цей момент слід розглядати як визначну подію в істор розвитку людської цивілізації, що відбиває наслідки дії загального економічного закону — закону економії робочого часу. Людина усвідомлює, що не універсальна праця приносить кращі результати (є більш продуктивною навіть за умови використання примітивних знарядь праці), а спеціалізована, коли увага зусилля працюючого зосереджуються на конкретному виді діяльності, на виготовленні окремого продукту. В процесі такої праці людина має змогу значно підвищувати свою майстерність, поступово удосконалювати знаряддя праці, набува певних навичок, узагальнює їх і, як підсумок, досягає кращих результатів. Це, в свою чергу, веде до більш-менш регулярного виготовлення такої кількост продукції, яка перевищує власні потреби виробника і його родини. Так закладаються матеріальні підвалини для регулярного обміну результатами прац землероба (зерно, овочі) на результати праці скотаря (м'ясо, шкіри).

Пізніше (у рабовласницькому суспільстві) відбувається другий значний поділ праці –– від землеробства і тваринництва відокремлюється ремісництво, яке (знову ж таки шляхом обміну продуктами –– результатами праці землероба скотаря) поглиблює розвиток товарного господарства, зміцнює його позиції. Правда, обмін здебільшого має прямий характер (продукту на продукт), тобто відбувається шляхом так званого бартеру.

І, нарешті, під час третього значного суспільного поділу прац виділяється прошарок людей (купці), які безпосередньо вже не займаються виробництвом, їх пряма функція –– здійснення обміну результатами праці між різними підрозділами (сферами) суспільного виробництва. Тим самим вони звільняють і землероба, і скотаря, і ремісника від необхідності витрачати час на реалізацію своєї продукції, і останні мають змогу зосередити свою увагу виключно на виробництві, що, безперечно, веде до підвищення продуктивності їх праці. Обмін, який здійснюють купці, як правило, вже супроводжується появою особливого товару — грошей, які виконують роль загального еквівалента.

Оскільки суспільний поділ прац явище об'єктивне, постійне, неперервне (перманентне), бо воно обумовлене, як уже зазначалось, дією загального економічного закону економії робочого часу, то, як наслідок, в суспільному виробництві крім загального типу поділу праці, про який уже йшла мова вище, відбувається частковий (виділяються окремі галузі, підгалузі і т.д.), а в межах окремої виробничої одиниці (майстерні, фабрики, заводи) ––одиничний поділ праці, коли виробництво застосовує предметну, подетальну, агрегатну, технологічну спеціалізацію.

Безперечно, що безпосередньою матеріальною основою виникнення та розвитку товарного виробництва є загальний та частковий поділ праці, що обумовлює єдино можливий шлях взаємозв'язку окремих сфер виробництва, перетворення їх у сукупний відтворювальний комплекс –– обмін продуктів праці як товарів.

Проте, виявляється, що для виникнення та подальшого розвитку товарного виробництва такої умови як суспільний поділ праці, спеціалізація виробників на виготовленні окремих товарів недостатньо.

Необхідно, щоб виробник був економічно незалежним, економічно уособленим (відокремленим), щоб він мав змогу самостійно вирішувати, яку саме продукцію йому виробляти, які засоби виробництва і ресурси використовувати, як виробляти, а також привласнювати результати виробництва. Водночас виробник повинен нести повну відповідальність за своїми зобов'язаннями, обумовленими процесом виробництва.

Така економічна уособленість (відокремленість) виробників можлива лише за наявності приватної власності, насамперед, приватної власності на засоби виробництва. Саме ця форма власності дозволяє людині самостійно, на власний ризик вирішувати всі питання, пов'язані з організацією та здійсненням виробництва конкретного товару (групи товарів), найбільш повно реалізувати сво здібності, проявити ініціативу і як наслідок –– відчути себе справжнім господарем. Ось чому процес становлення і розвитку товарного господарства нерозривно пов'язаний з появою і розвитком приватної власності. Ця обставина аж ніяк не принижує ролі інших форм власності –– колективної, державної, проте вони повинні розглядатися в історичному аспекті як похідні від приватної.

Отже, товарне виробництво являє собою таку суспільну форму господарства, в умовах якої продукти виготовляються не для власного споживання виробником та членами його родини, а для споживання іншими виробниками, тобто воно спрямоване на задоволення суспільних потреб, і реалізація цих продуктів відбувається на ринку шляхом купівлі-продажу.

Воно докорінно відрізняється від натурального господарства, є його антиподом і характеризується такими рисами як:

1) товарне господарство — господарство відкритого типу: виробники постійно прагнуть збільшити обсяги своєї діяльності, розширити кордони обміну результатами своєї праці (товарами);

2) межі товарного виробництва і обміну неухильно розширюються, то воно поступово охоплює всі сфери життєдіяльності людини, товарами стають вс продукти праці, товаром стає навіть сама здатність людини до праці –– робоча сила;

3) товарне виробництво сприя реалізації власного інтересу кожної людини, яка бере участь у ньому; більш того воно стає передумовою реалізації здібностей людини, дозволяє їй відчути себе особистістю;

4) змагальність (конкуренція) виробників в умовах товарного виробництва постійно вимагає від них удосконалювати знаряддя праці, використовувати нов предмети праці, накопичувати передовий досвід та обмінюватись ним, здійснювати пошук нових форм організації виробництва і все вищезазначене підпорядкувати диній меті –– зменшенню витрат виробництва, підвищенню продуктивності праці з метою збільшення прибутку (доходу);

5) товарне виробництво –– виробництво динамічне, воно створює найбільш сприятливі умови для використання досягнень НТП, новітніх технологій, а це — неодмінна гарантія його подальшого розвитку, сторичної перспективи;

6) товарна форма організації суспільного виробництва не тільки сприяє прискореному розвитку продуктивних сил, а й закладає матеріальні основи для прогресивних змін у надбудові суспільства, бо ця система за своєю суттю демократична і вимагає, щоб обслуговували також демократичні інститути державного управління, втому числі ті, які спрямовані на захист прав і свобод людини.

2. Еволюція товарного виробництва, його характеристика в сучасних умовах

Товарна форма організації суспільного виробництва –– система відкрита, динамічна, спрямована на постійне зростання обсягів виробництва та розширення меж її застосування. Цей процес слід розглядати як еволюційний (в перекладі з грецької "еволюція" –– розгортання, розвиток), тобто як такий, що характеризується поступовістю розвитку даної форми при збереженні її якості в процесі кількісних змін.

Еволюція товарної форми господарства відбувається під впливом таких чинників, як :

1) постійне зростання людських потреб (ця закономірність обумовлена дією відповідного об'єктивного закону);

2) поглиблення суспільного поділу праці, що обумовлено дією іншого економічного закону — закону економії часу;

3) кількісні та якісні зміни в розвитку продуктивних сил суспільства, що безпосередньо пов’язано з розвитком науки і техніки, тобто науково-технічним прогресом;

4) подальший розвиток відносин приватної власності, що, в свою чергу, привело до її модифікації в різні види колективної власності (в кооперативну, а особливо –– в акціонерну).

В історичному аспекті прийнято виділяти два етапи еволюційного розвитку товарного виробництва, яким відповідають два його основних типи — просте розвинуте. Останнє ще називають:

– загальним, бо товарне виробництво охоплює всі сфери, товаром стає навіть сама здатність людини до праці — робоча сила;

– капіталістичним, що відбиває провідну роль у ньому такої категорії, такого відношення як капітал;

– підприємницьким, де головну роль відігра підприємець –– власник засобів виробництва, який, здійснивши найм робочої сили, організує виробництво, керує ним і привласнює його результати.

І просте, і розвинуте товарне виробництво слід розглядати як дві стадії, два рівня його розвитку, а тому характеристику цих рівнів товарного виробництва доцільно здійснити, по-перше, з точки зору їх загальних рис, а по-друге, з точки зору їх відмінностей.

Отже, до загальних рис слід відносити такі:

1) в основі виникнення і розвитку простого та розвинутого товарного виробництва є суспільний поділ праці, а також економічна відособленість (відокремленість) виробників (за умови існування приватної власності);

2) економічною формою зв'язку між виробниками виступає ринок, де відбувається реалізація вироблених товарів шляхом купівлі-продажу;

3) наявність конкурентного середовища;

4) виробник (працівник) повинен бути особою вільною.

В той же час просте і розвинуте товарні виробництво мають ряд відмінностей, які характеризують ці типи за його зрілістю, розвинутістю, а саме:

1) просте товарне виробництво базується, на загальному та галузевому поділі суспільної праці, а розвинуте –– на одиничному та операційному;

2) просте товарне виробництво функціонує за умови, що в межах економічно відособленості виробник є одночасно і власником засобів виробництва працівником, а розвинуте — цілком ґрунтується на праці найманих працівників, які відділені від засобів виробництва (знарядь праці, землі) і повністю економічно залежні від власника засобів виробництва (підприємця), бо останній купує їхню здатність до праці — робочу силу;

3) мета простого товарного виробництва —задоволення власних потреб виробника, і він реалізує не всі товари, а залишає частку для власного споживання, тоді як в умовах розвинутого реалізуються всі товари і його мета отримання прибутку;

4) якщо в умовах простого товарного виробництва використовується, як правило, нескладна техніка і переважно ручна праця, то при розвинутому система машин, конвеєрні та автоматизовані лінії, комп'ютерна техніка, новітн технології, в т.ч. так звані "генні інженерії".

В класичному вигляді розвинуте (капіталістичне, підприємницьке) товарне виробництво існувало до 60-70 рр. XIX ст. (його ще називають товарним виробництвом вільної конкуренції), а згодом у зв'язку з посиленням процесу концентрації і централізації капіталу, який "підштовхувався" науково-технічним прогресом та еволюцією відносин власності (від приватної до різних видів колективної, в т.ч. акціонерної) помітну роль стали відігравати різн види монополістичних об'єднань (картелі, трести, концерни, корпорації тощо). Так розвинуте товарне виробництво перейшло у монополістичну стадію розвитку.

Поява таких об'єднань –– явище, цілком об'єктивне, закономірне, проте їх діяльність –– пряма загроза конкуренції, а конкуренція є неодмінною умовою снування самої товарної (ринкової) форми господарства. Єдиний реальний шлях запобігти руйнуванню конкурентного середовища і тим самим самої ринково системи — це обмежити та взяти під контроль діяльність монополістичних об'єднань. І цю функцію бере на себе держава як єдиний інститут, який має для цього всі необхідні важелі, в т.ч. такі загальновизнані, як правові. До того ж, держава сама виступає як значний господарюючий суб'єкт, що займає монопольне становище в деяких галузях економіки (енергетика, транспорт, виробництво озброєння тощо) і як наслідок –– розвинуте товарне виробництво переходить у наступну стадію –– державно-монополістичну або стадію регульованого капіталізму (кінець XIX –– початок XX ст.).

Проте викладений погляд на подальшу еволюцію розвинутого товарного виробництва не єдиний. У західній економічній літературі розвинуте товарне виробництво характеризується як індустріальне, а починаючи з 60-х років XX століття — як постіндустріальне суспільство. Перехід від індустріального до пості постіндустріального суспільства, на думку вчених-економістів — це всесвітньо-історичний стрибок від панування матеріального виробництва до панування сфери послуг, нематеріального виробництва.

Це суспільство характеризують як постекономічне, постматеріальне:

1) в індустріальному суспільстві провідна роль належала матеріально-речовим елементам виробництва, а людина була живим придатком машини, в постіндустріальному суспільстві провідна роль повною мірою переходить до людини, вона стає безпосереднім носієм інформаційно-інтелектуально технології;

2) в індустріальному суспільстві уречевлена праця панувала над людиною, у постіндустріальному –– головна роль переходить від уречевленої, минулої прац до безпосередньої живої праці. За цих умов долається відчуження людини праці і на зміну приходить вільна особистість, для якої характерне переміщення ціннісної орієнтації від матеріального добробуту до рівня життя і як результат –– матеріальне багатство, яке віками було панівною формою багатства, поступається багатству людської особистості. Вважається, що теорія постіндустріального суспільства розкриває історичний процес розвитку цивілізації, що вона є методологічним ключем для аналізу сучасного світу.

Проте такий аналіз буде неповним, якщо не врахувати процес глобалізації, який набрав сили в останні 25 років і який створив для людства безпрецедентн можливості для подальшого розвитку, але водночас висунув серйозні проблеми. Аналіз цього явища підводить до висновку, що воно стало реальністю, з якою слід рахуватись і до якої треба вносити корективи та вдаватись до заходів впливу з тим, щоб забезпечити й економічне зростання, і досягнення соціальних цілей. Відмовитись від участі в глобалізації не може собі дозволити жодна країна, щоб не бути відкинутою на узбіччя соціального прогресу.

Процес глобалізації розглядається як результат розвитку продуктивних сил та інтернаціоналізації всіх сфер соціального життя, налагодження безпосередніх сталих зв'язків між суб'єктами різних країн, внаслідок чого виробничий процес в одній країні стає складовою частиною процесу, який відбувається в нтернаціональному або світовому масштабах, коли світова економіка стає єдиним ринком, єдиною виробничою зоною. Це означає перехід від системи переростання відкритого національного господарства, і тому жодна країна не має права упустити шанс зайняти відповідну "нішу" в цьому господарстві. Особливо це стосується країн, які відносно недавно стали на шлях ринкових перетворень.

Висновки

Передумови щодо виникнення подальшого розвитку товарного господарства створюються в глибоку давнину, вони зв'язані з процесом суспільного поділу праці, який пройшов декілька етапів:

Перший етап –– від землеробства відокремлюється тваринництво (скотарство), що відбиває наслідки дії загального економічного закону — закону економії робочого часу. Спеціалізована праця приносить кращі результати ніж універсальна. Це, в свою чергу, веде до більш-менш регулярного виготовлення такої кількості продукції, яка перевищу власні потреби виробника і його родини. Так закладаються матеріальні підвалини для регулярного обміну результатами праці землероба (зерно, овочі) на результати праці скотаря (м'ясо, шкіри).

Другий поділ праці –– від землеробства і тваринництва відокремлюється ремісництво, яке (знову ж таки шляхом обміну продуктами –– результатами праці землероба скотаря) поглиблює розвиток товарного господарства, зміцнює його позиції. Правда, обмін здебільшого має прямий характер (продукту на продукт), тобто відбувається шляхом так званого бартеру.

Третій значний суспільний поділ прац виділяється прошарок людей (купці), які безпосередньо вже не займаються виробництвом, а лише торгівлею з метою звільнення від цієї функції всіх інших.

Крім загального поділу прац відбувається частковий (виділяються окремі галузі, підгалузі і т.д.), а в межах окремої виробничої одиниці (майстерні, фабрики, заводи) ––одиничний поділ праці, коли виробництво застосовує предметну, подетальну, агрегатну, технологічну спеціалізацію. Матеріальна основа товарного виробництва загальний та частковий поділ праці. Основою вважається приватна власність на засоби виробництва, а інші форми власності похідні від неї.

Товарне виробництво являє собою таку суспільну форму господарства, в умовах яко продукти виготовляються не для власного споживання виробником та членами його родини, а для споживання іншими виробниками, тобто воно спрямоване на задоволення суспільних потреб, і реалізація цих продуктів відбувається на ринку шляхом купівлі-продажу.

Риси товарного виробництва:

– суспільний поділ праці;

– товарне господарство — господарство відкритого типу;

– охоплю всі сфери життєдіяльності людини (праця теж товар);

– опосередкован зв’язки між виробником та споживачем;

– економічна свобода у виборі товарів та партнерів;

– виробництво для обміну в розрахунку на вигоду;

– економічна конкуренція виробників.

Генезис (процес виникнення, походження товарного виробництва) обумовлений такими явищами, як, суспільний поділ праці та економічна уособленість (відокремленість) виробників, появою та розвитком приватної власності, зокрема приватної власності на засоби виробництва. Товарне виробництво являє собою якісно нову форму суспільного виробництва –– форму відкриту, динамічну, постійно націлену на задоволення суспільних потреб, бо тільки таким чином може бути реалізована мета виробників суспільного продукту — отримання прибутку (доходу). Ця мета товарного виробництва може бути реалізована за умови зниження витрат виробництва на основі самовдосконалення, використання досягнень науково-технічного прогресу та передового досвіду. Відбуваються докорінні зміни в самому продукті як результаті виробництва; він набуває нових властивостей стає товаром.

В історичному аспекті прийнято виділяти два етапи еволюційного розвитку товарного виробництва, яким відповідають два його основних типи — просте і розвинуте (загальне/ капіталістичне/ підприємницьке).

Просте товарне виробництво –– виробництво, що ґрунтується на загальному, галузевому поділі праці за умови, що виробник є власником засобів виробництва і працівником, ручна праця, мета: задоволення власних потреб виробника.

Розвинене товарне виробництво ґрунтується на операційному, одиничному поділі праці та праці найманих працівників, відділених від засобів виробництва, використовується складна технологія, збільшення обсягу виробництва, жорстка конкуренція та стихійність, криза надвиробництва, мета: отримання прибутку.

В класичному вигляді розвинуте товарне виробництво (товарне виробництво вільної конкуренції) існувало до 60-70 рр. XIX ст., а далі перейшло через поширення монополістичних об’єднань у монополістичну стадію розвитку. Монополістичні об’єднання створюють загрозу для існування конкуренції –– основної умови діяльності товарного (ринкового) виробництва, тому держава обмежує та контролює діяльність монополістичних об’єднань.

Державно-монополістична або стадія регульованого капіталізму (кінець XIX - початок XX ст.) з’являється через монопольне становище держави в деяких економічних галузях.

У західній економічній літературі розвинуте товарне виробництво характеризується як індустріальне, а починаючи з 60-х років XX століття як постіндустріальне (постекономічне, постматеріальне) суспільство. Перехід від індустріального до постіндустріального суспільства — це стрибок від панування матеріального виробництва до панування сфери послуг, нематеріального виробництва. Тут провідна роль належить людині, а не засобам виробництва; живій праці, а не уречевленій; провідним є багатство людської особистості, а не матеріальне багатство.

Отже, і подальший розвиток товарного господарства в розвинутих країнах в напрямку становлення постіндустріального суспільства, і процес глобалізації свідчать про те, що еволюція товарної форми господарства триває.

Список використаної літератури

1. Гальчинський А.С. Основи економічної теорії. –– К.: Вища школа, 1995.

2. Економічна теорія /Під ред. Предборського В. А. –– К.: Кондор, 2003 –– 492 с.

3. Кейнс Дж.М. Общая теория занятости, процента и денег. Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1978.

4. Маршалл А. Принципы экономической науки. В 3 т. Пер. с англ. –– М.: Прогресс, 1993.

5. Мочерний С.В. Основи економічної теорії. –– Тернопіль: АТ “Тарнекс”, 1993.

6. Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Підручник. /Г.Н.Климко, В.П.Нестеренко. –– К., Вища школа, 1997.

7. Ніколенко Ю.В., Лемківський А. В., Євтушенський В. А. Основи економічної теорії. Підручник: У 2 кн. –– К: Либідь, 1998. –– 272с.