Родина
орхідних дуже різноманітна. Вона є найбільшою родиною серед рослин, бо налічу
понад 30 тисяч видів привабливих і не дуже рослин.
В
Україні ряд зозулинцевих налічує 70 видів з 28 родів, 10 підтриб, 4 триби, 2
підродини та 1 родину. Слід відмітити, що в Україні трапляються представники
всіх підтриб, що дико зростають в Європі, всіх родів, що дико зростають у
Чехії, всіх видів, що в природі ростуть у Фінляндії.
Зростають
орхідеї на всіх континентах земної кулі, за винятком хіба що полярних областей
та пустель. Найбільше вони зустрічаються у вологих тропічних лісах Південної та
Південно-Східної Азії й Америки. Наприклад, в Андах (гори в Південній Америці)
деякі представники орхідних ростуть на висоті близько 3000 метрів, забираючись
на верхів'я дерев, а от в Австралії деякі види орхідей ростуть під землею.
У
цих регіонах Орхідні мають сприятливі умови для існування — велику кількість
опадів та тепла і короткий посушливий період. Географічне поширення деяких
представників родини орхідних свідчить про те, що вони виникли в тропічній Азії.
У помірній зоні флора орхідей значно бідніша, ніж у тропічних широтах.
Мате
роботи – проаналізувати еколого-ценотичні особливості представників родини
Орхідних.
Завданнями
роботи є:
1)
дати характеристику найбільш поширених
видів родини Орхідні в природній флорі;
2)
розглянути особливості вирощування
орхідних в культурі;
3)
розглянути видову різноманітність
орхідних ботанічного саду м. Києва.
Родова
латинська назва походить від грецьких слів "кефале" - голова
"аптера" - пиляк, буквально головчастий пиляк. Існує ціла низка
українських народних назв, серед яких булавка, булавочник, падочниця,
пилкоголовник. Всі назви зумовлені головчастою будовою пиляків. У 20-30 роках в
ботанічній літературі з'являється назва "булатка", значення якої не
з'ясовано. Звісно, що до булату - гартованої сталі це не стосується. Окрім
пиляка, найхарактернішою деталлю у будові квітки булатки є губа, яка
складається з двох частин: передньої, яка має назву епохилій і задньої -
гіпохилій. Пилок у булаток не склеєний і полінії не високоспеціалізовані, а
тому рід відносять до примітивної групи рослин.
Рід
налічує 14 видів, поширених у помірному поясі Євразії і лише один з них
трапляється на північному заході Північної Америки. На території України відомо
3 види булаток, які потребують повної охорони.
Ус
види булаток в природних умовах розмножуються насінням. Воно дуже дрібне
проростає тільки у симбіозі з гіфами грибів.
Проростання
насіння, розвиток проростків і молодих рослин відбувається приблизно так само,
як і в любки дволистої, анакамптиса пірамідального. Від проростання насінини до
першого цвітіння проходить 8-10 років. Живе рослина близько 50 років.
У
первинній культурі всі види булаток розмножують лише вегетативно. Для
розмноження придатні рослини, які мають кілька стебел на одному кореневищі.
Розмноження проводять навесні, коли на стеблах сформуються 2-3 листки. Стебла
на кореневищі утворюються щільно, одне біля одного, і тому при роз'єднанні їх
користуються гострим ножем. Можна рослини ділити і під час їх цвітіння, але
тоді відокремлені саджанці гірше приживаються. Не рекомендується проводити
вегетативне розмноження булаток восени, тому що рани при низьких температурах
загоюються погано і рослини гинуть.
Винищуються
як декоративні рослини і зникають внаслідок руйнування природних біотопів у
результаті господарської діяльності людини.
Багаторічна,
трав'яниста, гола рослина. Стебло пряме, 20-60 см заввишки, відходить від
укороченого висхідного або прямого кореневища, густо усадженого нитковидними
коренями 7-12 см завдовжки. Листки 4-7 см завдовжки, 1,5-3,5 см завширшки,
овальні або еліптично-овальні, сидячі, на верхівці загострені або тупуваті, з
обох боків голі, з 5-7 дуговидними жилками, добре помітними зверху, а ще краще
- знизу. Суцвіття до 12 см завдовжки, пряме, рідкувате, з трьома-вісьмома
квітками; приквітки нижніх квіток довші за них, листкоподібні, ланцетні або
лінійно-ланцетні, загострені, 2-4 см завдовжки. Квітки підведені догори або
горизонтально розміщені, без зав'язі, 1,5-2 см завдовжки, білі. Зовнішн
листочки оцвітини 1,7-2 см, продовгуваті або ланцетно-продовгуваті з п'ятьма
жилками, внутрішні 1,4-1,6 см завдовжки, тупі, оберне-но-яйцеподібні з однією
жилкою. Губа біла, всередині жовтувата, спереду біля основи з півмісяцевою
жовтою цяткою. Зав'язь 1-1,3 см завдовжки, скручена, під час дозрівання плоду
розкручується. Коробочка до 2 см завдовжки з прямими реберцями. Ареал охоплю
Середземномор'я, Скандінавію, Атлантичну, Середню і Східну Європу. На Україн
трапляється в західних лісостепових районах, на схід від Дніпра відоме лише
одне місцезростання в Полтавській області. Центрами видового насичення
Подільська височина і Гірський Крим.
Росте
булатка великоквіткова у світлих широколистяних лісах, де едифікатором є дуб
скельний і пухнастий.
Заходи охорони. Занесено
до Червоної книги України, Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни
флори, що перебувають під загрозою зникнення. Охороняється у природних
заповідниках Розточчя, Карадазькому, Ялтинському гірсько-лісовому, Мис Мартьян,
Медобо-ри, а також у Карпатському біосферному заповіднику (Угольський масив),
заказниках загальнодержавного значення Юлівська гора та Горгани (обидва - в
Закарпатській області), Княжпільському (Хмельницька область).
Багаторічна
трав'яниста рослина, гола, з вкороченим горизонталь-но-висхідним кореневищем,
яке густо вкрите нитковидними коренями. Стебло 20-50 см заввишки або трохи
звивисте, густо вкрите листками. Листки п кількості 7-11, розміщені в 2 ряди,
лінійно-ланцетні, довго загострені, здебільшого вздовж складені, біля основи
стеблообгортні, з добре помітними майже паралельними міцними жилками, з яких
5-7 основних, зісподу пластинки випнутих, зверху з невеликими рівчаками; поміж
2 основними жипкоми знаходяться тісно з'єднані дрібніші в кількості 7-11. Суцвіття
густе, з 5-20 квітками; нижній приквіток листоподібний, довший від квітки або
однакової з нею довжини; верхні приквітки яйцевидно ланцетні або
лінійно-ланцетні, дуже дрібні, лускоподібні, 1-2 мм завдовжки. Квітки
молочно-білі, косо догори спрямовані. Зовнішні листочки оцвітини ланцетні, гострі, 12-16 мій завдовжки,
внутрішні — довгасто-еліптичні, тупуваті, рідшегострі, коротші від
зовнішніх. Губа майже вдвоє коротша від зовнішніх листочків оцвітини, 6-9 мм
завдовжки, її гіпохілій мішкоподібно вигнутий, з 2 трикутними тупими лопатями,
майже охоплює колонку, епіхілій тупотрикутний, з майже серцевидною основою, яка
ширша від своєї довжини, зверху з 3-5, рідше 7 поздовжніми гребінчиками, на
верхівці золотисто-жовта, густо вкрита дуже маленькими сосочками. Колонка тако
ж довжини, як і губа, без носика. Пиляк прикріплений до колонки основою або трохи
вище основи. Полінії циліндричні, 2-роздільні, порошкуваті, без ніжок
залозки. Зав'язь скручена, сидяча, гола, близько 10 мм завд. Коробочка
довгаста, 1,5-1,7 см завдовжки. Насіння дрібне, коричневе. Цвіте протягом
травня. Плодоносить у червні-липні. Поселяється у світлих широколистяних лісах.
Трапляється в Українських Карпатах, Розточчі, Поліссі, Лісостепу (Поділля),
південних макросхилах Кримських гір.
Вид
поширений також в Європі, Середземномор'ї, Малій та Західній Ази.
Заходи охорони. Занесено
до Червоної книги України. Охороняється в природних заповідниках Медобори,
Карадазькому, Мис Мартьян, Ялтинському гірсько-лісовому, а також у Карпатському
біосферному заповіднику (Широколужанський масив), заказниках загальнодержавного
значення Чорний Діл і Стебник (Чернівецька область), на території пам'яток
природи Криму.
Рід
орхідея, або зозулинець, було обрано типовим для родини орхідні, або
зозулинцеві. Значна кількість орхідей має на листках велику кількість темних
крапок і нагадує пір'я зозулі, ось чому ці рослини назвали зозулинцями. Рід
зозулинець нараховує понад 90 видів, з яких на Україні росте 20. Всі вони
занесені до Червоної книги України. Цілком зрозуміло що дати детальну характеристику
кожного виду окремо не має можливості, адже один вид відрізняється від іншого
незначними відмінами у будові квітки і соми, тобто вегетативних органів.
До
роду зозулинець належать багаторічні трав'янисті рослини з підземними бульбами,
листки лінійні, вузькі або широкі, однобарвні або з темними плямами. Стебла
поодинокі, прямостоячі, округлі, з верхівковим суцвіттям, в якому нараховується
від 10 до 50 квіток. Всі листочки оцвітини або тільки середній зовнішнього
бокові внутрішнього кіл складені у вигляді шолома. Губа більш-менш виразно
трилопатева, при основі має шпорку і обернена донизу, здебільшого з малюнком із
темно-пурпурових ліній або крапок, колонка коротка. Пиляк прирослий всією
спинкою до паростка колонки. Зав'язь сидяча, скручена. Плід - циліндрична
коробочка.
Зозулинц
ростуть на луках або полонинах, серед чагарників та в світлих лісах. У природ
й культурі всі види зозулинців розмножуються насінням, як анакамптис
пірамідальний, і вегетативно, ризореституційно, як билинець довгорогий. Бульби
зозулинців придатні для виготовлення високоякісного салепу. Всі зозулинці -
декоративні рослини.
Народн
назви: чик, зозулинець-клопівник. Багаторічна трав'яниста рослина. Бульба
еліптична, до 2,5 см завдовжки. Стебло 15-50 см заввишки, до середини вкрите
листками, вище листкоподібними піхвами. Листки в кількості 4-6, вузьколінійн
або лінійно-ланцетні, 4-14 см завдовжки, 0,5 - 1,5 см завширшки, тупо
загострені. Колос циліндричний, густий, багатоквітковий, 5-15 см завдовжки, до
3 см в діаметрі. Приквітки лінійно-ланцетні, довгастозагострені з 1 жилкою,
зелені або по краю пурпурові; нижні - звичайно дорівнюють зав'язі, до 2 см
завдовжки; верхні - коротші, до 1 см завдовжки, пахнуть лісовими клопами.
Зовнішні листочки оцвітини довгасто-ланцетні 0,5-1,0 см завдовжки. Губа
3-лопа-тева, 4-7 мм завдовжки, між кінцями бічних лопатей 4-5 мм завширшки,
середня лопать довгаста, тупо загострена; бічні - ромбічні, по зовнішньому краю
тупозубчасті. Шпорка циліндрично-конічна, трохи зігнута, 4-8 мм завдовжки.
В
Україні зустрічається в Карпатах, Розточчі-Опіллі, Лісостепу звичайно; в Степу
на Сіверському Дінці, в горах Артема Слов'янського району Донецької області та
Причорномор'ї - рідко. Поселяється на нейтральних або слабокислотних грунтах
(рН 6,0-7,0). Зозулинець блощичний траплявся поодинокими особинами
генеративного віку, які знаходилися одна від одної на великій відстані. Подібна
рясність виду спостерігалася і на торфових луках в околицях смт. Білич
Києво-Святошинського району. Це, мабуть, видова особливість, специфіка виду,
який має широкий ареал і широку екологічну амплітуду.
В
умовах первинної культури непогано розмножується ризореституційним способом,
задовільно росте і розвивається у лізиметрах з торфовим субстратом, до якого
додають перегній з перепрілої соломи чи сіна або опрілого листя. Коефіцієнт
зав'язування плодів і утворення насіння високий, але самосіву не
спостерігається. Потребує щоденного дощування, легкого притінення, хоча в природних
умовах виявляє геліофільність.
Заходи охорони. Занесений
до Червоної книги України. Охороняється у Поліському природному та Карпатському
біосферному заповідниках, у Кам'яних Могилах - відділі Українського степового
природного заповідника та заказнику загальнодержавного значення Гори Артема
(Донецька область). Необхідний контроль за станом популяцій.
Багаторічна
трав'яниста рослина. Бульби овальні, 2,5-3 см завдовжки, і 1,8-2 см завширшки.
Стебло 28-30 см заввишки, просте, пряме, порожнисте. Листки в кількості 3-6,
лінійно-ланцетні, жолобчасті, від основи до верхівки поступово звужені, гострі,
спрямовані догори, до 15 см завдовжки і 1,5-2 см завширшки. Суцвіття до 20 см
завдовжки, рідке. Приквітки лінійно-ланцетні, загострені, зелені, з пурпуровими
краями; нижні - з 3-5 жилками, часто довші від зав'язі. Квітки до 2 см в
діаметрі, пурпурові або світло-пурпурові. Листочки оцвітини довгасті, тупі, з 3
жилками; бічні - трохи відхилені, нерівнобічні, 7-9 мм завдовжки; середній -
6-8 мм завдовжки, зовнішні листочки схожі з внутрішніми. Губа довша від усіх
листочків оцвітини, широко обернено яйцевидна, 3-12 мм завдовжки, 9-10 мм
завширшки, 3-лопатева. Шпорка пряма або майже пряма, циліндрична, трохи коротша
від зав'язі або рідше однакової з нею довжини, горизонтально або косо догори
спрямовані. Колонка коротка, носик тупий, полінії булавовидні, залозки яких
заховані в кишеньці. Цвіте протягом травня.
В
Україні звичайно зустрічається в Криму і Лівобережному Лісостепу, рідше в
Закарпатті і Степу. Росте на болотах, вологих луках і вологих трав'янистих
місцях на берегах річок. В околицях Фастова виявлений серед верхових злаків,
таких, як тимофіївка лучна, грястниця збірна, китник лучний, бромопсис
безостий, костриця червона, райграс високий, хвощ лучний і болотний. Популяція
налічувала близько 30 особин, з яких понад 40% цвіли. Ювенільних особин не
виявлено, віргінільних і прематурних - близько 60%. Сенільний вік рослин
встановити не вдалося. Ми знаходили також цей вид на луках поблизу Київського
моря і не можемо поділити думку М.М. Бортняка про те, що в Київській област
зозулинець болотний - заносна рослина.
Заходи охорони. Занесений
до Червоної книги України. Охороняється у Чорноморському біосферному
заповіднику. На території України знаходиться на північній межі ареалу.
Багаторічна
трав'яниста рослина. Бульби еліптичні, 2,5-2,7 см завдовжки. Стебло 20-40 см
заввишки. Листки в кількості 4-8, вузьколінійні, лінійні або лінійно-ланцетні,
4-13 см завдовжки, 0,5-1,3'см завширшки, тупо загострені. Колос циліндричний,
рідкуватий, до 15 см завдовжки. Квітки пурпурові, із запахом ванілі або квіток
глоду. Листочки зовнішнього кола оцвітини 8-12 мм завдовжки,
яйцевидно-ланцетні. Губа 4-7 мм завдовжки, рожева, з пурпуровими плямами; бічн
лопаті губи червонуваті, з великими зубчиками; середня лопать у 2 рази довша за
бічні, довгаста,на верхівці загострена Шпорка 6-8 мм завдовжки, майже
дорівнює зав'язі, конічна, загострена, трохи зігнута.
Рідкісна
мальовнича рослина. Зрідка трапляється в Лівобережному Степу (заповідник
Кам'яні Могили), в Степу та Криму. Росте на вологих трав'янистих місцях.
Заходи охорони.
Занесений до Червоної книги України.
Багаторічна
трав'яниста рослина. Бульби кулясті або овальні, 1-1,7 см завд., 0,7-1,2 см в
діам. Стебло 15-45 см завв., просте, пряме, на 2/3 вкрите листками і біля само
основи з 2-3 рудуватими піхвами. Нижні листки зближені, довгасто-ланцетні,
загострені, зелені. Суцвіття багатоквіткове, спочатку майже кулясте, потім
овальне і пізніше циліндричне, при основі трохи зріджене, густе, 3-10 см завд.
1,5-2 см в діам. Приквітки яйцевидно-ланцетні, рідше лінійно-ланцетні,
гострі, плівчасті, 1-жилкові, лілові або пурпурово-червоні, з чорнуватою або
зеленуватою жилкою. Квітки з медовим запахом. Шолом майже кулястий, тупуватий,
зовні чорно-пурпуровий, 3-4 мм завд. і його зовнішні листочки яйцевидні, на
внутрішній поверхні зеленуваті, по краю фіолетові; внутрішні - вужчі і коротші,
лінійно-лопатеві, з тупою або виїмчастою верхівкою. Губа 3-роздільна, білувата
або світло-рожева з пурпуровими цятками, 4-5 мм завд.; середня частка губи
поступово наперед розширена, коротко-2-лопа-тева, з невеликим зубцем поміж
лопатями; бічні лопаті губи лінійно-довгасті, тупі або притуплені,
дрібнозубчасті. Шпорка дуже коротка, майже мішкоподібно-конічна, наперед
зігнута, в 3-4 рази коротша від зав'язі; зав'язь сидяча, скручена.
В
Україні зрідка зустрічається в Закарпатті, Карпатах, Розточчі-Опіллі, на
Правобережному Поліссі, в Лісостепу, по Дніпру заходить у Степ. Росте на
вологих і сухих високотравних луках, переважно на нейтральних або лужних ґрунтах,
у складі яких є вапно. Знайдений в околицях Рахова на низькогірних луках, де
були виявлені мітлиця звичайна, костриці червона та лучна, гребінник звичайний,
трясучка середня, конюшина шелестяча, королиця звичайна, купальниця
трансільванська. Якщо зозулинець обпалений росте на схилах південної чи
південно-західної експозиції, тоді він формує групи по 5-10 особин, в склад
яких 2-3 генеративні, а в тальвегах дрібних долин трапляються лише поодинок
особини. Взагалі ж по всьому ареалу виду знайдено, як правило, поодинок
особини, які відокремлені значними відстанями і ніколи не зустрічаються в таких
кількостях, як у билинця довгорогого чи пальчатокорінника Фукса. Виявити
співідношення вікових категорій в природних умовах у зозулинця обпаленого нам
не вдалося, та, мабуть, це й неможливо, адже ювенільні особини останнього майже
не відрізняються (це було встановлено в культурі) від особин билинця
довгорогого, загально поширеного в Карпатах на всіх луках, за винятком тих, що
випасаються.
В
умовах первинної культури вид задовільно розмножується ризореституційним
способом, але його застосовувати слід раніше, ніж рослини зацвітуть, бо в цей
час стара бульба повністю руйнується.
Заходи охорони. Занесений
до Червоної книги України. Охороняється в Карпатському біосферному заповіднику.
Потрібний контроль за станом популяцій.
Народн
назви: зозулинець-прямик, зозулинець півниковий. Багаторічна трав'яниста
рослина. Бульби яйцевидні, до 3 см завдовжки. Стебло 20-45 см заввишки, при
основі з 2 блідими плівчастими піхвами, вище основи з 3-5 довгастоеліптичними
або еліптичними тупими, до основи звуженими листками, 8-20 см завдовжки і 2,5-5
см завширшки, вище них стебло з 2 листкоподібними загостреними піхвами, як
обгортають його. Колос густий, багатоквітковий, спочатку пірамідальний, потім
циліндричний, 4-10 см завдовжки, і до 5 см в діаметрі. Приквітки
фіолетово-рожеві, яйцеподібні, загострені, 2-3 см завдовжки. Квітки великі,
запашні. Листочки зовнішнього кола оцвітини утворюють шолом, загострені, з 3
жилками, 0,9-1,3 см завдовжки і 3-3,5 см завширшки, зверху білувато-рожеві,
зісподу рожеві з 3 фіолетово пурпуровими жилками; 2 листочки внутрішнього кола
лінійні, загострені, з 1 жилкою, трохи коротші за зовнішні, рожеві. Губа при
основі біла з пурпуровими цятками і дрібними сосочками, лопат
фіолетово-рожеві. Довжина губи 10-14 мм, при основі вона з 2 бічними лінійними
лопатями до 3 мм завдовжки і 1 мм завширшки, спереду з великою лопаттю, яка до
довгастої основи клиновидно або Оберненосер-цевидно розширена, на кінц
2-лопатева (кожна лопать до 4 мм завдовжки), з шиловидним зубчиком між
лопатями; ширина губи між кінцями бічних лопатей до 10 мм, ширина середньо
лопаті біля основи до 2 мм, а між кінцями кінцевих лопатей - 6-8 мм. Шпорка
блідно-рожева, тупа, вузькоциліндрична, трохи зігнута, о-1 мм завдовжки,
у 2 рази коротша за зав'язь.
Палеарктичний
(європейсько-азійський) лучний вид. В Україні звичайно зустрічається в Карпатах
Прикарпатті, спорадично - на Правобережному Поліссі та в Лісостепу, зрідка -
в Гірському Криму і дуже рідко - в Лівобережному Поліссі і Степу. Росте на
вологих лугах, серед чагарників, на узліссях і лісових галявинах, переважно на
вапнякових ґрунтах.
Заходи охорони. Занесений
до Червоної книги України, а також до Конвенції про міжнародну торгівлю видами
дикої фауни і флори, що знаходяться під загрозою зникнення. Охороняється в
Карпатському біосферному заповіднику і Кримському та Ялтинському
гірсько-лісовому природному заповідниках, в Апшинецькому заказнику
загальнодержавного значення (Закарпатська область).
Багаторічна
корневищна трав'яниста рослина до 15 см заввишки. Стебло тонке, з двома
супротивними серцевидними листками. Квітки дрібні, бруднувато-пурпурові, з
неприємним запахом, зібрані у рідку китицю. Цвіте у червні-липні. Плодоносить у
липні-вересні Розмножується насіннєвим і вегетативним способами. Вегетативне
розмноження здійснюється паростками, які формуються на окремих ділянках довгого
кореневища. Дочірні особини цвітуть на 3-й рік.
Зозулин
сльози серцелисті — голарктичний вид. Зозулині сльози серцелисті належать до видів,
південна межа яких проходить по території Беларусі і України. В Карпатах росте
на висоті 600-1400 м н.р.м. в тінистих вологих, а також заболочених хвойних
лісах, переважно на Чорногорі та Горганах на мохових подушках. У 1983 р. Т.Л. Андрієнко
виявила вперше цей вид на Словечансько-Овруцькому кряжі s
заболоченому
лісі із сосни звичайної. Із орхідних тут трапляється також зозулинець Фукса.
Популяція зозулиних сліз серцелистих нараховує по 10 екземплярів, з яких 6
цвіло. Це свідчить про те, що підросту популяція немає і вона знаходиться в
критичному стані. В культурі не розводилась, та, мабуть, і не слід цього
робити, адже подібні оптимальні умови створити для неї дуже важко, а сама
рослина утилітарних властивостей не має. Рідкісний і цінний для науки вид, що
знаходиться на східній межі диз'юнктивного ареалу.
Заходи охорони. Занесено
до Червоної книги України. Охороняється у Карпатському біосферному заповіднику
та на Словечансько-Овручському кряжі. Необхідно контролювати стан популяцій.
Зозулин
сльози яйцевидні - рослина багаторічна, з коротким товстуватим кореневищем.
Стебло 25-60 см заввишки, нижче листків звичайно чотиригранне, голе,
циліндричне, вище - тонше, короткозапозистоопушене, з одним-двома, рідше трьома
маленькими листками. Листки майже супротивні, еліптично-яйцевидні, рідше
довгасті, з стеблообгортною основою, тупі, з коротеньким загостренням, голі, з
5-18 жилками, -5-15 см завдовжки, 3-9 см завширшки. Суцвіття волотеподібне,
негусте, багатоквіткове. Приквітки яйцеподібно-ланцетні, загострені, зелені.
Квітконіжки скручені, залозистоопушені, звичайно трохи довші за приквітки.
Оцвітина зелена; всі її листочки однакової довжини (4-4,5 мм), зовнішн
яйцеподібні, внутрішні лінійно довгасті. Губа жовтувато-зелена, 6-10 мм
завдовжки, тобто в 2 рази довша за інші листочки, вузькоклиновидна, до середини
або глибше надрізана на дві лінійно-довгасті тупі лопаті, прикріплена до основи
колонки під прямим кутом, потім звисла. Колонка дуже коротка, пряма, з прямим
трохи виїмчастим носиком. Полінії двороздільні. Зав'язь дзигоподібна або майже
куляста, нескручена, опушена. Коробчки овальні, зелені. В Україні досить часто
зустрічається на Поліссі, в Лісостепу і Карпатах, де піднімається до 1100 м
н.р.м. Досить часто трапляється в гірських лісах Криму.
Росте
в широколистяних, мішаних і соснових лісах, але переважно у вологих
затінених. Популяції нараховують сотні й десятки сотень особин, займаючи велик
площі. Особливо часто такі популяції зустрічаються а Карпатах, де на 1 м2
буває до 50 особин. У природних умовах розмножується переважно насінням.
Запилюється з допомогою дрібних жуків і мух. Має дивний і оригінальний пристрій
для запилення. Носик колонки важелеподібний, отож при наближенні комахи до
приймочки полінії "стріляють", оглушаючи дрібну комаху своїм ударом,
в цю мить прилипають до певних органів її голови. Тапер озброєна комаха
понесе поліній на іншу квітку. Зав'язування плодів у цього виду різко
коливається і залежить від погодних умов: одного року, переважно при дощовій
погоді, може бути 10-15%, другого року, коли весна рання і тепла, наближається
до 100% від кількості квіток. Хоч кореневище у зозулиних сліз яйцелистих і не
дуже довге, у природних умовах розмножується все-таки вегетативно. У всіх
популяцій велика кількість ювенільних особин як свідчення розквіту виду. Його
майже не поїдають тварини, не збирають на букети.
У
первинній культурі добре розмножується насінням і вегетативно, спостерігається
самосів. Типовий сціофіт. Рослини витримують пряме сонячне проміння не більше
1-2 гад, особливо ще коли грунт недостатньо вологий, а тому в такому випадку
особини вилягають або ж не розвивають суцвіть. Цвітіння у популяцій
відбувається в різні строки: на рівнині -в травні, в горах Карпат - в червні.
Цікаво, що ця особливість зберігається і в первинній культурі, хоч у
багатьох рослин, завезених із різних районів, як правило, ритм розвитку
поступово вирівнюється.
Заходи охорони. Занесено
до Червоної книги України. Охороняється у природних заповідниках Поліському,
Кримському, Ялтинському гірсько-лісовому та Розточчя, а також у Карпатському
біосферному заповіднику. Вирощують у ботанічних садах, зокрема Національному
НАН України (Київ).
Названо
рід рослини на пошану Кіприди, або Венери. Народні назви: Адамова голова,
зозульки жовті, зозулині башмачки, черевички гарні. Черевички зозулині є дуже
давньою і примітивною групою орхідей нашої флори, а тому їх біологічн
властивості розглянемо досить детально.
Черевички
зозулині — багаторічна трав'яниста рослина з жовтим повзучим кореневищем, від
якого відходять довгі нитковидні корені, горизонтально або донизу направлені.
Стебло просте, округле, заввишки 20-50 см, при основі одягнене двома-трьома
бурими піхвами, а біля середини і вище має 2-4 ланцетно-еліптичні, на верхівц
загострені листки, в нижній частині стебло пухнасте, у верхній — залозисте.
Стеблові листки завдовжки 10-17 см, завширшки 3-7 см, зверху зелені, неопилені,
зісподу бліді, вздовж гілок і по краю короткоопушені. Пластинка листка має 7-9
основних жилок і в 5-7 разів більше додаткових, які густо розміщуються між
основними. Основні жилки зверху з рівчаком, зісподу — гранчасті. Перший нижній
плівчастий листок, що має піхви, швидко відмирає, а в його пазусі закладається
брунька відновлення, з якої пізніше розвинеться кореневище. В двох інших
листках-піхвах, крім звичайних, є ще по одній сплячій бруньці. Верхній
плівчастий листок і піхва, як правило, завжди зелені. Перший справжній листок
до деякої міри ще піхвовидний, наступний піхвовидний лише при основі.
Приквіткові листки довгасто-ланцетні, загострені, нижні довші, ніж квітки.
Квітки
60-80 мм в діаметрі. Листочки оцвітини червонувато-бурі, губа мішечковидно
здута, світло-жовта, всередині з червоними краплинками чи цяточками. Інколи
квітки бувають світло-жовтими, зеленувато-жовтими і навіть білими. Верхній
листочок оцвітини еліптично-ланцетний, рідше — яйцевидно-ланцетний,
загострений, з зовнішнього боку при основі трохи опушений, нижній листочок
вужчий, на верхівці з двома зубцями, бокові листочки горизонтальні,
нерівнобокі, лінійно-ланцетні, загострені і трохи спірально скручені. Губа
звичайна, яйцевидна або еліптична, зверху приплюснута, спереду кругляста, з
вузько-серцевидним входом, коротша від листочків оцвітини, завдовжки близько 3
см. Зав'язь веретеноподібна, трохи залозисто-яйцевидна, дуговидно зігнута,
завдовжки до 3 см. В коробочці знаходиться декілька тисяч насінин. Кожна
насінина завдовжки до 1-1,3 мм і 0,21-0,26 мм завширшки — найбільша за
розмірами серед орхідей.
Ареал
виду охоплює більшу частину Європи, включаючи Скандінавію і Балканський
півострів. У Середземноморській області відсутній. В Азії поширений від Уралу
до Монголії та Японії. В Україні розсіяно трапляється в лісах рівнинно
частини; у Львівській області відомі місцезростання в околицях обласного
центру; зустрічається у Вінниці, у Золочівському районі поблизу Лисої гори; в
Тернопільській області — в околицях м. Кременця на Страховій горі, де нині,
мабуть, зник. Виявлено нове місцезростання черевичків зозулених у Середньому
Придніпров'ї, близько 20 особин цього виду зростає у грабовому лісі неподалік
від Дніпра в Кагарлицькому районі Київської області. В Українських Карпатах виявлено
поблизу Чернівців, на Чивчинських горах околиці Яремчі. В Криму трапляється в
західній частині передгір'я.
Черевички
зозулині розмножуються насіннєвим способом, як, наприклад, і булатка
великоквіткова. В умовах культури задовільно розмножуються вегетативно.
Кореневища розрізають на частини так, щоб на живці було не менше одн
бруньки. 3 10 особин, завезених на ділянку з урочища Громош, вегетативним
способом розмножена популяція, що нараховує 150 екз. У черевичків зозулиних
ріст і розвиток проходить значно повільніше, ніж в інших орхідей флори України.
Період від проростання насіння до першого цвітіння в природних умовах трива
від 15 до 18, а в культурі — до 10 років. На 1-му році життя проросток має два
міжвузля і дві луски. Біля основи першої луски розвивається бічний корінець.
Підземний спосіб життя проросток веде 2-3 роки. Перший зелений листок
з'являється на поверхні ґрунту на 4-му, а інколи — на 5-тому році життя. На
5-6-му році розвитку на проростках з'являється до 3 міжвузль і 2-3 широких листки.
З року в рік кореневище товщає і заглиблюється і кількість сплячих бруньок на
ньому збільшується. Коли пробуджується кілька бруньок одночасно, тод
спостерігається галуження кореневища. Дорослі вегетативні рослини в 3-4
стебловими листками з'являються в природі від 13 до 17, а культурі — від 7 до 9
років.
Черевички
зозулині поселяються під пологом лісу лише при освітленні 1/16-1/18 від
повного. У затінених лісах оптимальність світло-уловлення досягається
обертанням стебла навколо своєї осі. При вирощуванні на грядках їх необхідно
розміщувати під кронами дерев або притінювати за допомогою густих дерев'яних
щитів І все-таки під деревами рослини розвиваються краще, ніж під тінівками.
Черевички
зозулині — мезофільні і морозостійкі рослини, а тому влітку позитивно реагують
на штучне дощування, а на зиму їх краще трохи прикривати листям, як весною,
коли рослини відростуть, вигрібають, або ж лишають до першої прополки. Значна
кількість листків до цього часу, звичайно, розкладається і перегниває,
удобрюючи грунт, оптимально рослини розвиваються на свіжих гумусових ґрунтах.
Вважаються індикаторами наявності вапна в ґрунті чи вапнякових ґрунтів.
Черевички
зозулині — один з найкращих видів флори України. Збирання квітів на букети
приносить велику шкоду популяціям, бо виснажує не тільки кореневу систему, а й
репродуктивний фонд рослин, що незабаром призводить до їх загибелі. На ріст
розвиток черевичків зозулиних негативно впливає також значне освітлення лісів,
яке спостерігається під час їх вирубок. Якщо за 10 років вирубаний ліс не
відновлюється, то рослини зовсім зникають з цього місця. Заміна природних
лісостанів штучними, зокрема монокультурами хвойних, не властивими даній
місцевості, приводить до збіднення флористичного складу насаджень і негативно
позначається на популяціях черевичків зозулиних, ця рослина раніше зустрічалася
в Україні частіше, ніж сьогодні.
Порівняно
недавно цим квітучим дивом, цим ювелірним творінням природи милувались навіть в
околицях Києва, однак минуло уже майже 40 років як ботанікам не траплялась ця
рідкісна рослина. І хоч черевички зозулині мають в своєму складі отруту і не
поїдаються худобою, випасання лісів пригнічує їх нормальний розвиток. Як
рідкісна оригінальна рослина потребує повної охорони.
Заходи охорони. Занесено
до Червоної книги України та Конвенції про міжнародну торгівлю дикими видами
фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення. Охороняється у природних
заповідниках Розточчя, Кримському, Ялтинському гірсько-лісовому та Медобори,
Карпатському біосферному заповіднику (Широколужанський масив). Необхідно
виявити та взяти під охорону всі місцезнаходження виду, зокрема урочище Громош.
Назва
роду зустрічається у Теофраста і стосується групи рослин, які дещо схожі на
один із видів чемерника і тому один із сучасних видів ко-ручки -
чемеринковидний. Траву коручки використовували у салати для сприяння росту
дітей.
Народн
назви: кокуручка, чемерка, дрімлик болотний. Коручка болотна - багаторічна
трав'яниста рослина. Кореневище повзуче з довгими міжвузлями і двома-трьома
нитковидними коренями біля кожного вузла, а іноді й у міжвузлі. Від
розгалуженого кореневища відходить кілька прямостоячих стебел, утворюючи
клонову систему. Надземне стебло 20-60 см заввишки, округле або трохи
гранчасте, вгорі або від середини короткозалозисто-опушене. Листків 4-8. довш
за міжвузля, голі й шорсткі, з дуговидними, випнутими жилками зісподу; нижн
довгасто-яйцеподібні або довгасті, 11-17 см завдовжки, 4-6 см завширшки, верхн
-дрібніші, ланцетні, довгозагострені. Суцвіття китицеподібне, до цвітіння
поникле, потім пряме, негусте, 6-13-квіткове; приквітки ланцетні або
яйцеподібно-ланцетні, гострі, всі коротші від квіток, нижні трохи довші від них.
Квітки звислі, без запаху. Листочки оцвітини трохи увігнуті: зовнішні -
яйцеподібно-ланцетні або ланцетні, розсічене—короткоопушені, бурувато-зелен
або зеленувато-сірі, з середини зеленувато-білі або червонуваті, 9-11,5 мм
завдовжки; бокові внутрішні - довгасто-яйцеподібні, голі, коротші від
зовнішніх, зовні білі, з червонуватою основою, з середини білі. Губа майже
такої ж довжини, як і зовнішні листочки оцвітини. Колонка коротка, з тупим
носиком, 4-5 мм завдовжки, опушена. Полінії порошкуваті, двороздільні, з'єднан
маленькою залозкою. Зав'язь видовжено-веретеновидна, шестигранна,
короткоопушена. Коробочка повисла. Насіння дрібне.
Коручка
болотна - євразійський вид. Його ареал охоплює такі географічні райони та
країни: Скандинавський півострів, Данію, Англію, Францію, Іспанію, Італію,
північну частину Балканського півострова, Німеччину, середню і південну смугу
вропейської частини колишнього CPCR
Кавказ, Північний Іран, Малу Азію, Сірію, Ліван, Північну Азію від Уралу до
Саян, Середню Азію, Гімалаї, Північну Африку. В Україні звичайно поширена на
Поліссі, досить рідко - в північній частині Лісостепу, а ще рідше - на півдн
Лісостепу. В зоні Степу відома поблизу річок Дніпра та Дінця, в Херсонській
області на косі Тендра та на острові Джарилгач. У Карпатах зустрічається зрідка
на Чорногорі, в Горганах, Східних Бескидах та в Прикарпатті. Дуже рідко
трапляється на Південному березі Криму.
Росте
на торф'яних болотах, болотистих луках і фітоценотично тісно пов'язана з
осоково-гіпновими і осоково-сфагновими рослинними угрупованнями, а також із
злаково-різнотравними болотними луками.
Коручка
болотна - рослина довгокореневищна, серед болотно-лучної рослинності форму
розгалужені куртини з дочірніх особин вегетативного походження. Первинне
кореневище материнської особини завжди насіннєвого походження. В осоковому
сфагновому болоті воно буває до ЗО см завдовжки, з 5-6 міжвузлями, на кожному з
яких розміщуються 2-3 нитковидних корені по 5-10 см завдовжки. Бічні бруньки
формуються на кореневищі під лусками і біля них кореневище дуже тонке. Коли з
бруньки формується пагін, кореневище дочірньої особини відривається від
материнського й існує самостійно. Однорічні особини вегетативного походження
мають 1-2 прозорих піхвових листки і таку ж кількість ланцетно-загострених асиміляційних
листків. У дворічних екземплярів 3-4 справжні листки, які розміщуються на
стеблі спірально-черговим порядком. Щорічно кількість листків на стебл
збільшується відповідно до росту і розвитку кореневої системи.
Віргінільний
період у особин вегетативного походження триває 5-6 років Генеративн
монокарпічні пагони з'являються на 6-7-му році, звичайно рясно цвітуть
плодоносять і восени відмирають. Брунька оновлення з генеративними зачатками
формується через рік, рідше щорічно.
В
умовах первинної культури дочірня особина вегетативного походження досяга
генеративного стану на другому році життя, після чого цвіте і плодоносить
щорічно, формуючи при цьому кілька бічних кореневих відростків. Кореневищн
міжвузля, як правило, коротші й товщі, ніж у природі, і мають набагато більше
додаткових коренів на одному вузлі. Рослини не вибагливі до ґрунтів і вологи
повітря. Нормально ростуть і розвиваються на відкритих ділянках з середньою
вологістю ґрунту. Перспективний вид для колекцій ботанічних садів, успішно випробуваний
у культурі багатьох ботанічних садів різних країн.
Заходи охорони. Занесено
до Червоної книги України. Охороняється у заповідниках: Карпатському
біосферному та Розточчя (природному), заказнику загальнодержавного значення
Перебродівському і на заповідних територіях Криму.
Наукова
назва роду походить від грецьких слів "платіо" - широкий
"антера" - тичинка, тобто широка тичинка, яка властива любц
зеленоцвітій. Колись за допомогою відвару бульб рослини ворожки-чарівниц
причаровували хлопців до дівчат. Народні назви: любка біла, люби мене - не
покинь, зозулині сльози, нічна фіалка, сторчень смольний, шарлот паралист.
Рід
нараховує близько 200 видів поширених у помірній і субтропічній зонах північно
півкулі. На території України зростає два види, які потребують повної охорони.
Любка
дволиста - багаторічна трав'яниста рослина з характерними спеціальними органами
для нагромадження поживних речовин - кореневими бульбами, що утворились при
розширенні додаткових коренів. Під час цвітіння рослина має дві бульби: молоду
стару, додаткових коренів поглинання 3-10. Бульби зрослися лише у верхній
частині, однакові за розмірами, завширшки 0,4-1,5 см, завдовжки - 0,6-2,8 см,
веретеноподібні, з нитковидним закінченням.
Листки
прикореневі, їх два, зближені, майже супротивні, широко-еліптичні, тупі, до
основи звужені в крилатий черешок. Пластинка листка гола, блискуча, разом з
черешком 12-17 см завдовжки, 5-6 см завширшки. Жилки паралельно-дуговидні, при
основі листка зближені, в кількості 10-12. Великі жилки в Кількості 3-5
виступають зісподу листка у вигляді ребер, добре помітні з зовнішнього боку.
Всі жилки перпендикулярно перетинаються дрібними тонкими перемичками, яких дуже
багато.
Квітконосне
стебло прямостояче, 30-50 см заввишки, голе, жовтувато-зелене, біля основи
помітно ребристе, з двома буруватими піхвами і двома листками, вище яких
розміщені два-три дрібних листки, 3-4 см завдовжки, 0,5-1,8 см завширшки.
Суцвіття волотеподібне, циліндричне, рідке, 12-18 см завдовжки, квіток 12-20.
Приквітки ланцетні, тупуваті, майже однакової довжини із зав'яззю. Квітки
двостатеві, білі. Оцвітина тричленна з двох кіл. Середній зовнішній листочок
оцвітини широкояйцеподібний, з серцевидною основою, 4,5-7 мм завдовжки і майже
такої ж ширини, інші листочки ланцетні, нерівнобокі, з них бокові зовнішн
довші й вужчі від середнього. Губа лінійна, тупа, 10-13 мм завдовжки і близько
2 мм завширшки. Шпорка нитковидна, дуговидна, на кінці зеленувата, гостра, косо
спрямована донизу або горизонтальна, 15-35 мм завдовжки, в 1,5-2 рази довша за
зав'язь.
Любка
дволиста - євразійський лісовий вид. Вона поширена майже по всій Європі і на
значній частині Азії. Найпівнічніше місцезростання її відоме в Норвегії на 71°
північної широти. У Баварії зустрічається в горах на висоті 1700 м н.р.м., а в
центральних Альпах піднімається до 2800 м н.р.м. В Середземномор'ї любка
дволиста рідкісна рослина; вона виявлена тут в горах Північної Африки, на
півночі Іспанії, в горах Італії та на Балканах, північніше Греції. На схід
доходить через Сибір, Середню Азію до Китаю та Японії, на південь - до
Гімалаїв. В Україні спорадично росте на Поліссі та в Лісостепу, рідше в Степу
на других терасах річок. Найчастіше можна зустріти її в Українських Карпатах,
де вона піднімається до 1000 м н.р.м.
Любка
дволиста має досить широку екологічну амплітуду. До освітлення дуже вибаглива,
росте на добре освітлених ділянках, хоч може довгий час витримувати значне
затінення, особливо в молодому віці. Мабуть, в ювенільному стані краще
розвивається при затіненні. Наприклад, у березовому гаю в околицях с.
Шкуратівці Мукачівського району Закарпатської області на 1 м2
нараховувалось 200-250 особин, але генеративних рослин майже не було. До вологи
рунту не дуже вибаглива, проте на сухих ділянках має дрібніші бульби, рідше
цвіте і слабкіше поновлюється; не оселяється на місцях, де довгий час
застоюється вода. Не вибаглива до типу ґрунтів, проте на Поліссі та в Лісостепу
частіше оселяється на сірих підзолистих, а в Карпатах - на гірсько-підзолистих
та лучно-буроземних кислих чи нейтральних ґрунтах.
Любка
дволиста розмножується насінням і вегетативно.
Маса
1000 насінин - 0,002 г, або 500 тис. насінин в 1 г. Насіння проростає переважно
восени. Протокорм у вигляді бульбочки у природі в ґрунті розвивається два роки,
не маючи на її поверхні ніяких надземних органів. Поверхня протокорма вкрита
кореневими волосками. Проросток у вигляді бульбочки, одного поглинаючого додаткового
кореня і лінійного вузького листка завдовжки 5-6 см та до 1 мм завширшки
розвивається протягом третього сезону. Листок одягнений двома лусками, як
свідчення того, що він третій по рахунку за народженням та віком. Пластинка
листка має 3-6 майже паралельних жилок. Особини четвертого-п'ятого років мають
2-3 корені поглинання, які розміщуються відносно осі бульби горизонтально
однобічно. Листків один або два. Якщо їх два, то вони неоднакові за розмірами:
перший 7-7,5 см завдовжки і 1,7-1,8 см завширшки, пластинка якого з
вісьма-десятьма аркодромними жилками; другий - 5-6 см завдовжки та 1,2-1,5 см
завширшки, з шістьма-вісьма дуговидними жилками. Шестирічні особини мають два
однакових за розмірами листки, які значно більші, ніж у генеративних особин. Це
свідчення того, що в наступному році вони будуть цвісти і плодоносити.
В
умовах культури вегетативно розмножується задовільно, але за один сезон можна
відділити лише одну дочірню бульбу, збільшуючи щорічно таким способом кількість
особин вдвічі.
Народн
назви: нічна фіалка, шарлот зеленоцвітий. Багаторічна трав'яниста рослина з
характерними спеціальними органами для накопичення запасних речовин -
кореневими бульбами. Бульби довгасто-овальні або яйцевидні, з кореневидно
звуженим кінчиком. Стебло 30-65 см завв., гранчасте, при основі з 1-3
плівчастими ланцетними піхвами. Нижні 2 листки зближені вище основи стебла,
еліптичні або довгасто-оберненоланцетні, тупі, внизу звужені в короткий
стеблообгортний черешок. Прикореневі листки разом з черешком 10-21 см завд.,
3-9 м завш., голі, блискучі, цілокраї, однотонні, з великою кількістю
дуговидних жилок, вище по стеблу розміщені в кількості 2-3, дрібні, ланцетні,
гострі.
Суцвіття
негусте, циліндричне, 5-6 см завд., квіток 10-29. Приквітки ланцетні, гострі;
нижні - звичайно трохи довші від зав'язі, верхні - однакової з нею довжини.
Квітки двостатеві, зеленувато-білі, без запаху або із слабким запахом; бічн
зовнішні листочки оцвітини яйцевидні, нерівнобічні, доверху звужені і на кінц
тупі, 9-12 мм завд., середній листочок оцвітини коротший, ніж бічні,
нирковидно-яйцевидний або кулясто-серцевидний, 6,5-7 мм завд., і майже тако
самої ширини; бічні внутрішні листочки оцвітини вузьколанцетні, однаково
довжини із середнім зовнішнім. Губа лінійна, тупа, 11-14,5 мм завд., близько 3
мм завш. Шпорка тонка, на кінці булавовидно потовщена, зігнута, косо донизу
спрямована або горизонтальна, 18-25 мм завд., в 1,5-2 рази довша від зав'язі.
Колонка коротка і широка, носик широкотрикутний. Пиляк з широкою спайкою
донизу розбіжними гніздами, які не стикаються одне з одним. Відстань між
гніздами пиляка зверху до 1,5 мм, знизу до 4 мм. Полінії булавоподібні, з
довгими ніжками, залозки дисковидні, прикріплені до бічних лопатей носика, не
вміщуються в кишеньці.
В
Україні трапляється в Поліссі і в Лісостепу, на схід до Путивля - Охтирки -
Полтави, на захід до р.Сану; у степовій зоні дуже рідко. У Карпатах
зустрічається тільки в нижній зоні гір; у Прикарпатті, Східних Бескидах - на
низинних полонинах, у Вулканічних Карпатах та Закарпатській рівнині - біля
підніжжя гір. В Криму поширена переважно в гірській частині.
Поселяється
в листяних, мішаних і хвойних лісах та серед чагарників. Росте разом з любкою
дволистою на опідзолених ґрунтах, в нейтральному і трохи кислому середовищі (рН
6,8-8,2). Цвіте трохи пізніше, ніж любка дволиста, проте це не заважа
утворенню між ними гібридів. В первинній культурі задовільно розмножується
ризореституційним способом, проте більше двох дочірних бульб відібрати від старого
пагона не вдавалося.
Заходи охорони.
Занесена до Червоної книги України. Охороняється в природних заповідниках -
Карадазькому, Кримському, Ялтинському гірсько-лісовому Мис Мартьян і Розточчя.
Пальчатокорінник
бузиновий — багаторічна, трав'яниста рослина. Бульби циліндричні, на кінц
двороздільні. Стебло 10-30 см заввишки, просте, пряме, в нижній половині з
чотирма-п'ятьма ланцетними або довгувато-ланцетними тупими листками, 5-10 см
завдовжки, 1-3 см завширшки. Колос густий, багатоквітковий, циліндричний, до 6
см завдовжки і до 5 см в діаметрі. Приквітки лінійно-ланцетні або
вузько-ланцетні, тупувато-загострені, довші за квітки або дорівнюють їм. Квітки
жовті, з губою, яка рідко засіяна пурпуровими цятками, або пурпурові чи рожев
з слабким запахом, що нагадує запах бузини чорної. Зовнішні листочки оцвітини
довгувато-яйцеподібні, тупуваті з трьома жилками, середній 7-8 мм завдовжки,
бічні 3-9 см завдовжки, два листочки внутрішнього кола оцвітини яйцеподібні,
нерівнобокі, трохи коротші за середній зовнішній листочок. Губа округлоромбічна
або майже кругла, на кінці коротко невиразно трилопатева, бічні лопаті якої по
зовнішньому краю трохи городчасті або цілокраї, напівромбічні, тупі, середня
лопать яйцеподібно-трикутна або майже квадратна і тупа, довжина губи 7-8 мм,
ширина 7-9 мм. Шпорка спрямована донизу, товста, циліндрична, часом зігнута,
10-15 мм завдовжки. Зав'язь сидяча, скручена, цвіте протягом травня, в горах
у червні.
Пальчатокорінник
бузиновий — европейсько-середземноморський лучний вид на північно-східній меж
диз'юнктивного ареалу. Він загальнопоширений в Атлантичній і Середній Європі.
Середземномор'ї, на Балканах та в Малій Азії. В Україні зустрічається в кількох
пунктах Карпат Полісся, північної частини Лісостепу, переважно на Правобережжі.
На Лівобережжі знаходили в околицях Чернігова. Росте у світлих листяних лісах,
на узліссях, серед чагарників та на галявинах із злаковою рослинністю. У
Карпатах знаходили з околицях Яремчі на кизькогірних полонинах біля
широколистяного лісу, де в травостої панували злаки. Пальчатокорінник бузиновим
мав уже плоди, тоді як билинець довгорогий і пальчатокорінник Фукса — домінуюч
орхідеї Карпат — в цей час перебували у фазі масового цвітіння. Росте
пальчатокорінник на гірських вапнякових і сірих лісових ґрунтах. Як
ранньовесняна декоративна рослина зазнає значних втрат від того, що його
збирають на букети.
В
умовах культури непогано розмножується вегетативно. Рослини, висаджені на
торфовому субстраті з внесенням органічних добрив, не виглядали гіршими від
тих, що росли на чорноземному ґрунті. Один із перспективних видів серед
пальчатокорінників у розумінні використання на салеп, бо бульби його майже
суцільні, середньої маси і швидко сушаться. До цього варто додати, що стебло
під час цвітіння не поступається за поживністю бульбам. Рослина цікава ще й
тим, що фаза цвітіння і зав'язування плодів відбувається саме у той час, коли у
рунті не відчувається дефіциту вологи, а тому штучне дощування, яке потребу
значних затрат, тут зайве. Є ще одна перевага при вирощуванні зозулинця
бузинового як лікарської рослини. Його весняний цикл розвитку закінчується в
кінці травня, а протягом літа ділянку можна суцільно розпушувати кілька разів
за сезон, у зв'язку з чим грядки можна тримати практично чистими, позбавленими
бур'янів. У цей же час можна вносити необхідну кількість органічних добрив.
В
умовах НБС НАН України росте на відритій ділянці, без затінення. Потребує,
повної охорони з усіх місцезростаннях. Необхідно організувати заказники.
Заходи охорони. Занесений
до Червоної книги України і Конвенції про міжнародну торгівлю дикими видами
фауни і флори, яким загрожує зникнення. Охороняється у Карпатському біосферному
заповіднику. Необхідно створити заказники в Лісостепу і Поліссі, контролювати
стан популяцій
Пальчатокоріник
серцевосний - Dactylorhiza
cordigera (Fries)
Soo
Багаторічна
трав'яниста рослина. Бульби сплюснуті, 2-4-тонко-роздільні Стебло 10-30 см завв
, просте, пряме, циліндричне, порожнисте, при основі звичайно з 2 тупими,
зверху трохи відігнутими бурими піхвами. Листки здебільшого плямисті, в
кількості 4-5. Нижні 2 листки ланцетні або яйцевидно-еліптичні, нижній
відстовбурчений з найбільшою шириною вище середини, з округлою або виїмчастою
верхівкою; другий листок вужчий і гостріший; верхні листки лінійно-ланцетні,
доверху звужені. Суцвіття здебільшого рідке, довгасто-яйцевидне або
циліндричне, а якщо коротке, то густе, широкоовальне. Приквітки
лінійно-ланцетні, загострені, з 5 жилками, пурпурові, рідко зелені, тако
довжини, як і квітки, або довші від них. Квітки досить великі, світло-або
темно-пурпурові. Листочки оцвітини яйцевидні, на верхівці відтягнуті, тупі.
Губа 8-9,5 мм завд., здебільшого суцільна або злегка 3-лопатева, майже куляста
або серцевидна, іноді на кінці витягнута в коротке вістря, по край звичайно
зарубчаста. Шпорка короткоконічна, в 2 рази коротша від зав'язі. Зав'язь
веретеновидно зігнута. Європейський (неморальний) гірсько-лучний вид, поширений
виключно в горах Європи, екологічний мимотип пальчатокорінника травневого.
Обидва види за походженням симпатричні, але якщо пальчатокорінник травневий
мезофіл, то пальчатокорінник серценосний — факультативний чи типовий
психромезофіл. У Карпатах він поселяється на гірських луках поблизу джерел,
озерець, боліт серед загущеної злаково-осокової рослинності, з переплетених
кореневищ якої здобути його бульби надзвичайно важко, а тому цій рослині не
загрожує пряме втручання людини; крім того, бульби його дуже тонкороздільн
незручні для використання на салеп. Проте вид поступово зникає там, де постійно
випасають худобу.
Контрольн
рослини успішно ростуть і розвиваються протягом 10 років в умовах первинно
культури, щорічно цвітуть і рясно плодоносять. Габітуально і бульбами, як
значно тут потовщуються, наближається до особини пальчатокорінника травневого.
Проте маючи тонкорозгалужені бульби і бруньку відновлення, яка щільно захована
в піхвах материнського пагона, вид не зручний для ризореституційного
розмноження, тому що за сезон можна відділити лише одну бульбу, тобто щороку
збільшувати інтродукційну популяцію в 2 рази. Самосіву в умовах культури не
спостерігається.
Заходи охорони. Занесений
до Червоної книги України. Охороняється в Карпатському біосферному заповіднику
(масив Чорногора). Необхідно контролювати стан популяцій.
До
умов вирощування орхідеї стійкі й квітують у середньому близько трьох місяців,
а в багатьох квітникарів-аматорів через кілька місяців квітують повторно. Інод
вони без спеціального втручання квітують цілорічно. Декоративні якості цих
квітів не гірші, ніж у троянд, хоча у квітковому магазині три троянди коштують
стільки, скільки й горщик з фаленопсисом. Розмаїтість кольорів та форм квіток
спонукає багатьох покупців у Польщі до створення й постійного розширення
колекцій цих рослин.
Нин
орхідеї набувають дедалі більшої популярності як квіти на зріз. Готовий
весільний букет — це доволі показний і ефективний комерційний варіант ц
рослини.
В
останні роки виробництво фаленопсисів дуже збільшилося. Нині на квітковій бірж
в Аалсмеєр протягом тижня розпродається 400 тис. горщиків фаленопсисів, а це
тільки половина всіх цих рослин, які реалізуються по всій Європі. Були й
рекорди. Так, упродовж тижня було розпродано 700 тис горщиків фаленопсисів.
Причому, тоді ціна квітів достала, а потім коливалася на рівні 5,15 євро за горщик.
До
Польщі часто потрапляють рослини не кращої -кості, тому вони дешевші. Рідко
можна зустріти в нас імпортні рослини з двома або з більшою кількістю пагонів
та квіток.
За
вирощування орхідей у великих теплицях, часто на кількох гектарах і по кілька
мільйонів штук протягом року, товар виходить не завжди однаково якісний. З
певного відсотка рослин суцвіття виростають малопривабливими. Коли продукц
мало, то можна собі дозволити пересортовування рослин, видалення малих суцвіть
продаж їх на зріз. Залишаючись у горщику, рослина може заквітувати знову з набагато
кращим результатом. Але ж виробник має звільнити місце під знову замовлен
рослини, тобто реалізувати вирощені раніше рослини, оскільки, оплата праці в
такій ситуації дуже зростає.
Фаленопсис
у горщиках можна вирощувати з сіянців і заморожених меристем. Обидва способи розмноження
проводяться "ін вітро" у лабораторіях. Заморожування посівів да
можливість одержати більшу гаму різнобарвних квіток, але варто зважати на
різний темп росту рослин, на великі трудозатрати у вирощуванні, та й на те, що
сутужніше передбачати й керувати часом квітування. У цей період весь
вирощуваний матеріал походить із меристем.
Не
зважаючи на проведені дослідження, тільки деякі лабораторії у світі можуть
вирощувати орхідеї із меристем у комерційних масштабах, тому на ринку не
достатньо таких саджанців. У цій ситуації голландські лабораторії з більшим
бажанням постачають великих місцевих приймальників свого товару, аніж
потенційних виробників у Польщі.
Спостерігається
постійна тенденція до поділу виробництва. Одне сільськогосподарське
підприємство вирощує рослини в одній фазі розвитку, а в іншій фазі ними
займається вже хтось інший. Рослини в різних фазах розвитку можна розсаджувати
цілорічно. Не можна назвати певну пору року, коли варто починати вирощування
орхідей.
Так,
скажімо, на підприємстві, яке займається вирощуванням, схрещуванням
селекцією, з підібраних рослин беруть відповідні фрагменти й у стерильних
лабораторних умовах заморожують.
У
цій же лабораторії рослини укорінюють. Укорінені в стерильних умовах саджанці з
розмахом листя 5 — 8 см переносять у теплицю.
У
теплиці рослини висаджують довільно на пластмасових підносах — по 280 штук на 1
м2.
Денна
температура тут має бути 25 — 27 °С, нічна — близько 25°С, освітленість 5 тис.
люксів. Необхідно також створити високу вологість, відповідну вентиляцію,
затінення й освітлення.
Період
вирощування залежить від виду рослини, пори року, тепличних умов, величини
саджанців, одержаних з лабораторії, і триває приблизно від 6 до 8 місяців.
Розмах
листків у рослин сягає 10—14 см.
Потім
рослини пересаджують у горщики діаметром 12 см. У теплиці варто підтримувати
температуру 25—27 °С. Освітленість 5—8 тис. люксів. Густота 60 штук на 1 м2.
Квітков
бруньки, які з'являються в цей період, необхідно видаляти, щоб вони не
уповільнювали ріст рослин. Бруньки на занадто молодих рослинах не дають
гарантії, що гілки виростуть гарні та з більшою кількістю квіток. Кількість
передчасних квіткових бруньок залежить від забезпечення для рослини стабільних
умов росту та від пори року. У природі квіткові бруньки на фаленопсис
з'являються восени. Особливо велика кількість бруньок у цей період з'являється
передчасно. їх необхідно просто видаляти. У віці 6—8 місяців на рослині мають
з'явитися З— 4 листочки завдовжки близько 20 см. Такі рослини вже можна довести
до квітування й отримати певну кількість квіток.
На
цьому етапі, найчастіше в іншого виробника, рослини починають квітувати.
Він
триває від 4 до 6-ти тижнів. У цей період необхідно знизити температуру до
18—20 °С. Для правильної індукції квітування, під час цього періоду рослини
потрібно тримати при температурі на 5—6 °С нижчій, ніж у теплиці, де вони
раніше зростали.
Освітленість
7—9 тис. люксів. Густота насаджень — 40 штук на 1 м2.
Для
охолодження рослин теплицю можна обладнати так, щоб холодне повітря надходило з
кондиціонерів. Або ж пристосувати закрите приміщення, наприклад склад,
підтримувати в ньому постійну температуру за допомогою натрієвої лампи, таким
чином викликати індукцію квітування. Придбавши готові до охолодження рослини,
квітникар може помістити їх безпосередньо в теплиці, і там за допомогою
затінення й освітлення підтримувати певну низьку температуру. Цей спосіб часто
застосовують, коли через високі температури достатньо охолодити рослини
неможливо. Невелике підвищення температури протягом доби не означає, що рослини
не почнуть квітувати.
Після
охолодження у теплиці рослини доводять до квітування.
Їхня
густота має бути 37—40 штук на 1 м2, температура повітря 19—2ГС,
освітлення 8—12 тис. люксів.
Дал
найлегше дотриматися необхідних умов.
Тимчасове
зниження температури до 15 °С на рослинах не позначиться негативно.
У
таких умовах рослини мають бути готові до продажу після 10—12 тижнів
вирощування. Квітникар тримає висаджену рослину у відповідному субстрат і йому
залишається тільки в міру поливати квіти .
Нин
застосовують також методику, за якою рослини замість 6—8 місяців у кошиках
ростуть лише 4—5, а після закінчення цього строку їх пересаджують у горщики
діаметром 9 см. У них вони ростуть майже півроку. Це трохи збільшує термін
вирощування й підвищує первинну вартість. У горщики діаметром 12 см
пересаджують трохи більші рослини. Вони перебувають у цих горщиках недовго й
швидше досягають необхідних для охолодженню розмірів. Цей спосіб вирощування
дає змогу одержати саджанці, наближені за розмірами до горщикових (12 см),
оскільки отримати квіти ідентичним розмірів у кошиках практично неможливо. У
горщиках діаметром 12 см квіти ростуть не так довго, а субстрат у них підтриму
відповідну для рослин структуру. Рослини за короткий період дають гарний
приріст.
Під
час вегетації важливо уберегти рослини від сонячних променів і перегрівання
листків.
Фаленопсис
не любить сонячних променів, як потрапляють безпосередньо на їхню поверхню, але
для швидкого й правильного розвитку рослинам потрібна певна кількість
розсіяного світла. Тому і осінньо-зимовий період варто підсвічувати а натрієвими
лампами.
Інтенсивність
сонячного світла на поверхні листя можна перевірити долонею. Такі листки не повинно
бути теплими.
Навіть
короткий період перегрівання листя на сонці може завдати їм шкоди. Потрібна
гарна система затінення, навіть теплицю необхідно затінити.
Треба
також подбати про вентилятори, які продувають повітря у теплицях, особливо
після поливу, коли листя ще мокре.
Для
правильного вирощування фаленопсисів у теплиці необхідно підтримувати певний
рівень вологості повітря. Дуже важливо, щоб уся площа теплиці була зайнята цими
рослинами, тому що вони самі створюють сприятливі умови для свого росту й
розвитку.
Під
час сухого й спекотного літа в теплиці необхідно часто зрошувати доріжки, а
також поливати під столами, на яких стоять рослини. Нині є добротні системи
підтримки й підвищення вологості повітря в теплицях, хоч вони відносно дорогі.
Дешеві ж можуть завдати більше шкоди, аніж принести користі. Рослини найкраще
ростуть на столах з ажурним дном з металевої сітки. Поливати їх треба вручну,
через ситечко, але добре мати додаткову систему зрошення за допомогою сопла з
низьким тиском води.
Важливою
умовою вирощування орхідей є якість поливної води, параметри якої мають
відповідати дощовій.
Воду
можна спеціально підготувати за допомогою системи зворотного осмозу. Добрива в
ній розчинятинизької концентрації або ж застосовувати готовий збір,
наприклад фірми Петерс.
Система
затінення має бути із двома ширмами. Нижня призначена для підтримки в теплиц
високої вологості повітря.
Для
системи освітлення необхідні натрієві лампи з потужністю 600 Ват із внутрішнім
відбивачем.
Відрегульованим
має бути й опалення. Вночі при встановленій ширмі температура має бути на рівн
І50С. Узимку, упродовж дня, коли часто не вистачає світла, ширма
може бути зсунута, а рослини освітлені лампами.
Щоб
у теплиці не було шкідників, треба використані перевірені суміші ґрунтів, без равликів.
Іноді трапляються попелиці та червоний павучок, але боротися і ними не складно.
Орхідеям
можуть загрожувати грибні хвороби й бактерії. Але на заключних етапах
вирощування вони для рослин уже не страшні. Однак треба стежити, щоб від
виробників рослини надходили міцними й здоровими.
Колекція
тропічних та субтропічних орхідей представлена 450 природними видами, що належать до 164 родів.
Найбільш повно в колекції представлені такі роди, як дендробіум (Dendrobium
Sw.) - 45 видів, каттлея (Cattleya Lindl.) - 13 видів, онцидіум (Oncidium Sw.)
- 15 видів. У колекції є ціла низка рідкісних та зникаючих видів. Це
представники флори Південно-Східної Азії – целогіна Лоуренса (Coelogyne
lawrenceana Lindl.), різні види роду дендробіум (D. draconis Rchb.f., D.
bellatulum Rolfe), ерія (Eria spp.), пафіопедилюм (Paphiopedilum delenatii
Guillaum.,); Мадагаскару - ангрекум слоновий (Angraecum eburneum Вогу),
ангрекум півторафутовий (Angraecum sesquipedale Thou.), південноамериканськ
види родів каттлея (Cattleya Lindl.) та лелія (Laelia Lindl.), поширені на дуже
обмежених територіях Бразилії та Венесуели.
1)
Орхідеї — багаторічні трав'янист
рослини з кореневими бульбами або з кореневищами (бульби використовують як
лікарську сировину). Орхідеї епіфітні, ростуть у тропіках на деревах та інших
рослинах. До них належать незелені сапрофіти, які ростуть на лісовому гумусі.
Одні мають приємний запах кокоса, малини чи ванілі, інші ж — неприємний запах
м'яса, яке псується.
2)
Представники родини Орхідні в дикій
флорі представлені досить широко. Вони досить добре пристосувалися до умов
зростання. Більшість видів даної родини занесені до Червоної Книги.
3)
Орхідні вирощують у штучній флорі. Вони
досить вибагливі до умов вирощування та потребують ретельного догляду. Багато
видів орхідей використовуються для формування букетів та композицій.
4)
Досить значне видове різноманіття родини
Орхідні представлено в ботанічному саду М. Києва.
