Курсовая работа: Державне регулювання природних монополій

Курсовая работа: Державне регулювання природних монополій

План

Вступ

І. Поняття монополії та її види. Природна монополія

1. Монополія. Види монополій

2. Сутність природної монополії

1) Виникнення природних монополій та їх загальна характеристика

2) Критерії, що визначають природні монополії

3) Класифікація природних монополій

ІІ. Регулювання природних монополій

1. Передумови втручання держави в регулювання монополій

2. Закон України Про природні монополії

1) Загальна сутність Закону

2) Органи, які регулюють діяльність суб'єктів природних монополій

3) Предмет регулювання діяльності суб'єктів природних монополій

4) Принципи регулювання діяльності суб'єктів природних монополій

3. Світова практика регулювання природних монополій

ІІІ. Регулювання природних монополій на приклад житлово-комунальних послуг

Висновки

Перелік літератури

Закон конкуренції – один з найважливіших загальних економічних законів товарного виробництва, який виражає постійну залежність між собою учасників процесу виробництва і споживання товарів, їх постійну боротьбу, яка примушує удосконалювати процес виробництва, застосовувати досягнення науково-технічного прогресу, впроваджувати нові форми організації виробництва, прогресивні системи заробітної плати, тобто здійснювати все, що дає змогу завоювати ринок. Постійний тиск конкуренції – важлива рушійна сила суспільного розвитку. Вона також є важливим регулятором пропорцій виробництва і споживання. Але такий ринковий феномен як монополія не залежить від інших підприємств та компаній, тобто конкуренція відсутня. Коли має місце природня монополія, неможливе використання жодної альтернативи що до неї і тому єдиним шляхом подальшого розвитку (або запобігання деградації) та попередження зловживання монопольного становища є державне регулювання.

Визначення масштабів монополізму – складна методологічна проблема, тому сьогодні фактично невідома реальна степінь монополізму в національній економіці. Якщо раніше високий рівень монополізму значною мірою характеризувався наявністю великої кількості монопольних структур у виробничій сфері, то тепер вони швидко виникають у сфері реалізації і, навіть, у сфер надання адміністративних послуг.

В економіці будь-якої держави існують природні монополії – окрем випадки і сфери господарювання, в яких монополістична організація є економічно неминучою і обґрунтованою. В цих сферах суспільство виробило зовсім іншу тактику поведінки: не конкурентну боротьбу, а жорсткий державний контроль.

Саме державне регулювання природних монополій і є темою мого ндивідуального наукового завдання. Ця тема є дуже актуальною в наш час, тому що на данному етапі розвитку національної економіки держава не має досконалого аппарату регулювання, і все ще залишаються «білі плями» у національному законодавстві що до природних монополій. Метою мого дослідження є пошук можливого вирішення цих питань на основі досвіду інших країн, та минулих помилок нашого уряду.

Перш ніж зрозуміти, як саме регулюються природні монополії, розглянемо поняття «монополія» взагалі, та визначимо, що таке природна монополія і які фактори призводять до її виникнення.

Отже, монополія – це тип структури ринку, у якому існує тільки один продавець, що контролює всю галузь виробництва певного товару, що не ма близького замінника.

Ринок, на якому панує монополія, являє собою повну протилежність конкурентному ринку, де є багато конкурентів, що пропонують для продажу стандартизовані товари.

Розрізняють наступні види монополії:

1.         Закрита монополія. Вона захищена від конкуренції: юридичними обмеженнями, патентним захистом, інститутом авторських прав.

2.         Відкрита монополія – монополія, при якій одна фірма, принаймні на певний час, диним постачальником продукту, однак не має спеціального захисту від конкуренції. У подібному становищі нерідко перебувають фірми, які вперше вийшли на ринок з новою продукцією.

Природна монополія – галузь, у якій довгострокові середні витрати досягають мінімуму тільки тоді, коли одна фірма обслуговує весь ринок цілком. Із природними монополіями, в основі яких лежить економія на масштабах виробництва, тісно пов'язані монополії, заснован на володінні унікальними природними ресурсами. [ 1, c. 145-147 ]

Розмежування монополій носить досить умовний характер, оскільки деякі фірми можуть належати одночасно до декількох видів монополій і у реальному житті чисті монополії майже не існують.

Природна монополія виникла внаслідок об’єктивних причин. Вона відбиває ситуацію, коли попит на поданий товар чи послугу найкраще задовольняється однією або декількома фірмами. В її основі полягають особливості технології виробництва та обслуговування споживачів. Тут конкуренція неможлива, та вона й небажана. Прикладом могуть слугувати енергозабезпечення, телефонні послуги, зв’язок, трубопровідний транспорт і т.д. Уявімо на хвилинку, що б було, якби наше суспільство обслуговувала більш ніж одна електрична компанія. Тоді кожен споживач повинен був би мати власну лінію напруги, технічне забезпечення, трансформатор і т.ін. Ці галузі зосереджує, як правило, у своїх руках держава (хоча в такій країні, як США, які можуть бути взяті за приклад як провідна держава світу, телефонний зв’язок, приміром, концентрується переважно у руках приватних фірм, таких як АТ&T, яка взагал фірмою, що має найбільшу кількість акціонерів в Сполучених Штатах).

Проте, варто зазначити, що в таких галузях, як газова промисловість, електроенергетика, залізничний транспорт і зв'язок, тільки частина видів господарської діяльності насправді належить до природно монополії. Деякі види господарської діяльності в цих сферах потенційно можуть ефективно функціонувати і в умовах конкуренції. Наприклад, виробництво як в електроенергетиці, так і в газовій промисловості, на відміну від транспортування й розподілу ресурсів, об'єктивно не є природною монополією. Такі галузі зв'язку, як міжміський і міжнародний телефонний зв'язок, в принципі, також не повинн розглядатися як природні монополії. Але поки що в Україні в багатьох випадках місцеві телефонні мережі при їх нинішньому технологічному рівні зараховуються до природних монополій. Так само на залізничному транспорті існує ціла низка допоміжних видів діяльност (ресторанні послуги, прання білизни, ремонт, будівництво, машинобудування т.д.), які хоч і мають певну спеціалізовану спрямованість, але успішно можуть здійснюватися на конкурентних засадах. [ 2 ]

За своїм соціально-економічним змістом і особливостями функціонування природна монополія незрівнянно більш складне явище, ніж інш види монополій. Більша частина її функціонування лежить за межами традиційно канви аналізу ринкової влади і монополії, а тому в економічній науц розглядається як один із випадків неспроможності ринку.

У багатьох випадках сутність і особливості функціонування природних монополій пов'язані з мережевою організацією виробництва. Цілісна мережа, яка охоплює великі території й до того ж має диспетчерські служби, як володіють ситуацією й керують оперативним усуненням недоліків у роботі, кошту надто дорого. Тому утримання паралельних мереж веде до невиправданого зростання витрат на одиницю виробленої продукції. Тим більше проблематичним є створення нових мереж. Висока капіталомісткість будівництва трубопроводів, залізничних колій, портів, ліній зв'язку в поєднанні з досить тривалим терміном окупност зазнаних витрат, створює нездоланні бар'єри для здійснення нових капітальних вкладень. Тому ці сфери суспільного виробництва не дуже привабливі для окремих нвесторів. Більше того, для окремих підприємців вони просто не під силу. Тут потрібне поєднання капіталів багатьох суб'єктів господарювання, а оскільки охочих на такі малоприбуткові дії, як правило, немає, то цю функцію бере на себе держава. Вона змушена це робити тому, що природні монополії є переважно стратегічними об'єктами, від яких залежать не тільки рівень умов життєдіяльності населення і розвитку виробничої сфери, а й безпека держави. Тобто ефективне функціонування природних монополій по суті належить до питань національної безпеки.

Оскільки в цьому випадку механізм конкуренції не працює, то органи державної влади задля уникнення розбалансування всієї системи ринкового господарства мають контролювати таких виробників (оскільки будь-яка монополія схильна зловживати своєю ринковою владою). Саме тому, ідентифікація природних монополій має вирішальне значення для формування оптимальних та ефективних механізмів державного регулювання їх діяльності. [ 3 ]

2) Критерії, що визначають природні монополії

Чим же відрізняються та як відлічити природні монополії від інших?

У науковій літературі (дослідники: Бутиркін А., Вурос А, Філюк Г. та інші) фіксуються різні підходи як щодо визначення критеріїв природних монополій, так і самого поняття “природна монополія”, виходячи з принципово відмінних історичних, політичних, економічних, інституційних умов їх утворення та діяльності.

Тому спробуємо визначити основні й додаткові критерії віднесення підприємств до категорії суб’єктів природних монополій для вітчизняно економіки:

1) Відсутність можливостей для створення економічно ефективного альтернативного джерела постачання товарів і послуг внаслідок того, що:

·        витрати на створення аналогічного альтернативного джерела товарів, послуг становлять 100 % фактичного обсягу витрат на надання послуг відповідним споживачам;

·        строк окупності будівництва нового джерела постачання аналогічних товарів перевищує 10 років;

·        вартість стаціонарних мереж або іншого стаціонарного обладнання, яке використовується для задоволення попиту відповідної кількості споживачів, перевищує 200 тис. грн;

·        протяжність мереж перевищує: 2 км – для централізованого водопостачання, водовідведення, постачання теплово енергії; 1 км – для під’їзних залізничних колій; 1000 абонентів – для місцевого телефонного зв’язку.

2) Унікальність споживчих властивостей товарів і послуг суб’єкта господарювання пов’язана з тим, що:

·          вони не можуть бути замінен аналогічними товарами з альтернативних джерел;

·          споживачі за нормальних економічних умов не можуть відмовлятися від цих товарів і послуг у зв’язку з виникненням у цьому випадку аварійних надзвичайних ситуацій;

·          обсяги споживання є відносно сталими і дуже мало залежать від зміни цін;

·          кількість споживачів фізичних осіб перевищує 100 чоловік.

В якості додаткових критеріїв також варто виділити наступні:

1.      Наявність ліцензії на здійснення відповідної діяльності (для передачі електроенергії локальними електромережами та місцевого телефонного зв’язку).

2.      Тривалий строк окупності мереж (як правило, перевищує 5 років).

3.      Додаткові витрати на переключення споживання (тільки по електроенергії це призводить до зростання собівартості продукції на 5 і більше відсотків).

4.      Безперервність надання послуг (наприклад, згідно з умовами договору та графіками постачання електроенергії).

5.      Доцільність запровадження регулювання цін (тарифів) відповідно до Закону “Про природні монополії”. [ 4 ]

Важливо враховувати, що сфери діяльності природних монополій, визначені ст. 5 Закону України “Про природні монополії”, і товарні межі ринків не співпадають. У зв’язку з цим процес ідентифікації природних монополій ма доповнюватись також їх класифікацією за критеріями, важливими для цілей регулювання. Таку класифікацію доцільно здійснювати за територіальними межами ринків, галузевою приналежністю, часовою прив’язкою, ступенем поєднання з ншими видами монополій та формами власності. (таблиця 1.1)

Таблиця 1.1

Класифікація природних монополій в Україні

Вибір критеріїв класифікації зумовлений значенням класифікаційних параметрів для визначення товарних ринків взагалі і ринків природних монополій зокрема. Так, просторовий і галузевий критерії характеризують географічн товарні межі ринків.

Залежно від географічних меж ринку, виділяють загальнодержавн природні монополії (наприклад, транспортування нафти i нафтопродуктiв, природного i нафтового газу трубопроводами тощо) і локальні природні монопол (наприклад, водо-, теплопостачання та водовідведення).

Галузевий критерій у випадку природної монополії набува особливого значення, оскільки основною причиною економії на масштаб виробництва є технічна економія (зниження питомої вартості машин і обладнання по мірі збільшення їх потужності), тісно взаємопов’язана з технологією виробництва, галузевою приналежністю ринку.

Вагоме значення для природної монополії має фактор часу. Оскільки природні монополії є продуктом історичного розвитку країни, то виника об’єктивна потреба щодо поділу природних монополій за критерієм їх фіксації в часі. Під пропонованим часовим критерієм мається на увазі ступінь впливу науково-технічного прогресу, а також зміни попиту, появу субститутів на стан конкурентного середовища на досліджуваному ринку. НТП може стимулювати розширення меж ринку тощо. До найбільш “закріплених” природних монополій відносять, як правило, водопостачання, оскільки в цій галузі застосовуван технології передачі води не підпадають під вагомі зміни, і навряд чи такі зміни коли-небудь взагалі будуть можливі. До “незакріплених” природних монополій сьогодні можна віднести телефонний зв’язок і централізоване теплопостачання.

Потрібно враховувати і той факт, що на ринках, які перебувають у стані природної монополії, діють суб’єкти господарювання, в яких така діяльність є основною (наприклад, комунальні підприємства, залізниці, підприємства електроенергетики та газопостачання тощо), та суб’єкти господарювання, в яких діяльність у сфері природних монополій не є основною не займає за загальним обсягом надання послуг значної питомої ваги (заводи, сільгосппідприємства тощо).

Також можна відмітити, що окремі галузі виробництва, як традиційно розглядаються як природні монополії, є неоднорідними і включають низку підгалузей, що не володіють ознаками природних монополій. Такі суб’єкти природних монополій, функціонуючи на ринках, нерідко стають монополістами. Причиною існування монополії тут є вже не тільки економія на масштабі, але й нші чинники (наприклад, ліцензування). В якості чистих природних монополій можна назвати водопровідно-каналізаційне господарство тощо. Прикладами змішаних природно-організаційних природних монополій є Укрзалізниця, НАК “Нафтогаз України”. До квазіприродних природних монополій можна віднести міжміський та міжнародний телефонний зв’язок.

Доцільним є відокремлення природних монополій за формами власності. Форма власності суб’єкта природної монополії має вагоме значення для вибору організаційної форми державного регулювання природних монополій (створення спеціальних органів регулювання, регулювання через відносини власності). [ 5 (ст. 5, ст. 6); 6 ]

Підбиваючи підсумки, можна зазначити, що специфіку кожного виділеного виду природної монополії з урахуванням визначених критеріїв відповідної природної монополії доцільно враховувати в процесі здійснення заходів державного регулювання конкретного суб’єкта природної монополії.

Як відомо, держава має великі можливості щодо впливу на економічний розвиток країни та окремі сфери економіки, в тому числі на природн монополії. Встановлюючи ті чи інші правила поведінки на законодавчому рівні, вона може як стимулювати розвиток виробничих відносин, так і гальмувати їх, відігравати як прогресивну, так і регресивну роль в економічному та соціальному розвитку країни.

Ідея регулювання монополістів виникла дуже давно. В Рос вперше втілив у життя С.Ю. Вітте, здійснивши наприкінці 80-х років XIX ст. тарифну реформу на залізничному транспорті. Мотивація введення регулювання монополій для суспільства і держави є очевидною. Якщо компанія, що монополістом на певному ринку товарів і послуг, діє без обмежень ззовні, то дуже швидко ціни на пропоновані нею товари/послуги зростають, а їх якість стрімко падає. Навіщо намагатися ефективно організовувати свою роботу, якщо немає конкуренції і твої товари/послуги все одно розкуплять? Відсутні стимули використання найбільш прогресивної технології.

Самим яскравим прикладом технологічної сліпоти великих компаній може бути недавній випадок створення й запуску багаторазового космічного корабля, Який коштує лише лічені десятки мільйонів доларів. Застосувавши технологію "літакового" виходу в космос, невелика фірма втерла ніс десятку космічних держав, які щорічно витрачають на лічені запуски за технологією середини минулого століття десятки й сотні мільярдів доларів платників податків. І це, помітьте, відбулося в галузі, де працює найбільша кількість кваліфікованих учених. [ 7 ]

У такій ситуації без державного регулювання не обійтися, інакше це призведе до деградації (технічної та організаційної) монополіста і негативно позначиться на споживачеві (зростання цін, зниження надійності та якості). Здавалося б, соціальна держава має поставити монополіста у жорсткі рамки споживач буде задоволений. Проте іти на поводі у споживача та визначати для монополіста гранично низькі ціни і жорсткі умови роботи теж не є правильним рішенням.

Адже будь-яка монополія має розвиватися і модернізуватися, а для цього потрібні довгострокові вкладення, які з погляду сьогодення споживачеві не цікаві. З іншого боку, якщо монополія не здійснить цих вкладень сьогодні, завтра споживач може відчути дефіцит у товарах, послугах, які вона виробляє, або отримати низькоякісні. Саме тому державне регулювання є необхідним атрибутом в умовах існування монополій. [ 8 ]

В Україні Закон «Про природні монополії» обговорювався 5 років – з 1995 до 2000 року. Під тиском впливових сил, зацікавлених у збереженн неконтрольованості цієї сфери, закон довго не хотіли приймати. Бувало таке, що для його прийняття не вистачало лише декількох голосів і розгляд переносився на нше засідання. При цьому, звучали різні аргументи. Зокрема, дехто вважав, що закон настільки зарегламентовує діяльність суб'єктів природних монополій, що унеможливить надходження інвестицій на їхній розвиток і взагалі суперечитиме ринковому принципу побудови економіки. Інші доводили, що закон зобов'яже природні монополії постачати продукцію й надавати послуги неплатоспроможним споживачам. Декого турбувало, що після прийняття цього закону природн монополії більше не зможуть перекладати тягар витрат з неплатоспроможних споживачів на платоспроможних. Дехто стверджував, що закон взагалі не потрібен достатньо буде надати додаткові повноваження Антимонопольному комітету, що фактично означає суміщення функцій захисту конкуренції і функцій регулювання.

Закон України про природні монополії визначає правові, економічн та організаційні засади державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій в Україні.

Метою цього Закону є забезпечення ефективності функціонування ринків, що перебувають у стані природної монополії, на основі збалансування нтересів суспільства, суб'єктів природних монополій та споживачів їх товарів.

Законодавство України про природні монополії складається з цього Закону, Повітряного кодексу України, Кодексу торговельного мореплавства України, законів України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", "Про Антимонопольний комітет України", "Про транспорт", "Про зв'язок", "Про трубопровідний транспорт", "Про залізничний транспорт", "Про захист від недобросовісної конкуренції", "Про електроенергетику", інших законів України, що встановлюють особливост здійснення підприємницької діяльності у сферах природних монополій. Треба зауважити, що якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить цей Закон, то застосовуються правила міжнародного договору.

У світовій практиці склалося декілька шляхів формування системи органів регулювання природних монополій, за якими таке регулювання можуть здійснювати:

- відповідні галузеві міністерства (транспорту, зв'язку, енергетики тощо);

- органи захисту конкуренції (антимонопольні комітети і подібні їм структури);

- незалежні регулюючі комісії.

В Україні досі не обрано модель такого реформування. Існу практика регулювання першого типу – галузевими відомствами, які одночасно суб'єктами регулювання, і органами, які безпосередньо керують підприємствами сфери природних монополій та суміжних ринків. Перехрещення регулювальних господарських функцій, поєднання управління й підприємницької діяльності часто призводить до того, що ці відомства мимоволі намагаються допомагати і сприяти окремим суб'єктам, а це призводить до дискримінації інших учасників ринку порушення принципу рівності всіх у середовищі конкуренції. До того ж, міністерства і відомства несуть відповідальність за стан справ у підвідомчій їм галузі, вони політично зацікавлені у його покращенні навіть методами швидкого й прямого впливу, тому вони не можуть контролювати фактично своїх колег по службі, що просто унеможливлює ефективну політику державного регулювання природними монополіями.

По суті антимонопольні органи повинні здійснювати функцію контролю контролювати дотримання конкурентного законодавства, попереджати і припиняти монополістичні дії та сприяти розвитку конкуренції, яка, в свою чергу, вже виконує регулюючі функції. Покладання на антимонопольні органи повноважень регулювання окремих параметрів виробництва у сфері природних монополій відволікає їх від основного завдання і унеможливлює ефективне виконання ними безпосередніх обов'язків – захисту конкуренції.

В зв'язку з цим в Україні необхідно створювати незалежні регулююч комісії у сферах природних монополій, що забезпечить високий рівень спеціалізації фахівців, концентрацію зусиль та обмежених ресурсів на виконання безпосередніх регулюючих функцій.

Таким чином, було фактично розмито й розпорошено систему державного регулювання природними монополіями (зокрема, і в сфер житлово-комунальних послуг), унеможливлено єдину державну політику в цій сфер та ефективні важелі регулювання і контролю за її суб'єктами. В результаті в Україні досі не створено необхідної мережі національних галузевих комісій з регулювання природних монополій. Працюють лише Національна комісія регулювання енергетики та Національна комісія регулювання зв'язку, яка, як свідчить практика, не в змозі ефективно обмежувати монопольне право «Укртелекому» встановлювати тарифи у сфері зв'язку і, навіть, підіграє інтересам й прагненням цього природного монополіста.

Регулювання діяльності суб'єктів природних монополій здійснюється національними комісіями регулювання природних монополій, які утворюються функціонують відповідно Закону. У випадках, встановлених законом, регулювання діяльності суб'єктів природних монополій може здійснюватися органами виконавчо влади та органами місцевого самоврядування.

Державний контроль за додержанням антимонопольного законодавства у сферах природних монополій здійснюється Антимонопольним комітетом України відповідно до його компетенції. [ 5 ]

У 2006 році органи Комітету приділяли особу увагу захисту добросовісної конкуренції, прав і законних інтересів підприємців і споживачів від негативних проявів монополізму на ринках житлово-комунальних послуг, послуг, пов’язаних із виконанням функцій держави, паливно-енергетичного комплексу, агропромислового комплексу, зокрема, продуктів харчування, телекомунікаційних послуг і зв’язку, пасажирських автоперевезень.

На ринках житлово-комунального господарства органами Комітету протягом 2006 року в 26 регіонах України виявлено та припинено 580 зловживань монопольним становищем. Це забезпечило захист найширших кіл громадян. Наприклад, внаслідок припинення зловживань монопольним становищем на ринках теплопостачання, водопостачання та водовідведення у Луганській області захищено законні інтереси понад 900 тисяч споживачів, у Донецькій – близько 848 тисяч, у Львівській – понад 400 тисяч, у Волинській – близько 360 тисяч, у Рівненській понад 300 тисяч, у Чернігівській – близько 240 тисяч, у Запорізькій – понад 200 тисяч, у Івано-Франківській – понад 160 тисяч.[ 9 ]

Предметом регулювання діяльності суб'єктів природних монополій згідно з цим Законом є:

·     ціни (тарифи) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій;

·     доступ споживачів до товарів, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій;

·     нші умови здійснення підприємницької діяльності у випадках, передбачених законодавством.

Наведемо приклад стосовно регулювання тарифів на житлово-комунальні послуги у 2006 році. У зв’язку з тим, що ці послуги регулюються органами місцевого самоврядування, які мають певне монопольне становище, були здійснені порушення, насамперед у вигляді встановлення економічно необґрунтованих тарифів. Протягом 2006 року виявлено та припинено 235 таких порушень законодавства у 23 регіонах України. Це у 3,7 разу більше, ніж у 2005 році.

З метою попередження можливих зловживань монопольним становищем на ринках природних монополій, насамперед у житлово-комунальному господарстві, під час формування тарифів на відповідні послуги, органами Комітету було прийнято ряд рішень з питань регулювання цін (тарифів) на послуги суб’єктів природних монополій. За наполяганням Комітету до Порядку формування тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого постачання гарячої води та Порядку формування тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення було внесено норми, що забороняють включення до складу тарифів витрат, безпосередньо не пов’язаних з наданням відповідних послуг.

Таким чином, підприємства ЖКГ були змушені здійснити перерахунки споживачам за ненадані або надані в неповному обсязі послуги з централізованого тепло-, водопостачання та водовідведення на суму понад 250 млн грн. В цілому протягом 2001 – 2006 років за ненадані або надані у неповному обсязі послуги з централізованого тепло-, водопостачання та водовідведення споживачам повернуто шляхом перерахунків більше двох мільярдів гривень. [ 9 ] (детальніше розглянемо регулювання тарифів на комунальі послуги у ІІІ)

Регулювання діяльності суб'єктів природних монополій здійснюється на основі таких принципів:

·     гласності та відкритост процедур регулювання (на попередньому прикладі можна побачити, що дії та рішення АКУ є відкритими для широкого кола населення, тобто жодна інформація не приховується, а це, в свою чергу стає прикладом для інших організацій та установ, які використовують свою монопольну владу на власну користь);

·     адресності регулювання, його спрямованості на конкретний суб'єкт природної монополії (знову звернемося до попереднього прикладу: ії Комітету спрямовані на органи місцевого самоврядування; тобто вс пропозиції та зауваження є конкретними та потребують обов’язкового вирішення не можуть залишитися без уваги);

·     самоокупності суб'єктів природних монополій (надлишкові кошти були повернуті споживачам за рахунок адміністрації);

·     стимулювання підвищення якості товарів і задоволення попиту на них;

·     забезпечення захисту прав споживачів – це взагалі можна вважати одним з найголовніших аспектів регулювання монополій. Дуже цікавою, та, на жаль, дуже типовою та поширеною в наш час наступна ситуація, що склалася в нашій країні у 2006 році:

В деяких містах України, за домовленням на ринку послуг, були встановленні економічно необґрунтовані тарифи на пасажирські автоперевезення. Дії Антимонопольного комітету забезпечили захист законних інтересів понад 280 тисяч громадян у Хмельницькій області, понад 230 тисяч – у Рівненській області. Внаслідок попередження антиконкурентних узгоджених дій на ринку послуг таксі захищено законні інтереси понад 240 тисяч мешканців міста Харкова, які протягом року користувалися цим видом транспорту. Попередження антиконкурентних узгоджених дій суб’єктів господарювання на ринку внутрішньоміських перевезень маршрутними таксі забезпечило захист інтересів майже 800 тисяч мешканців міста Запоріжжя, внаслідок зменшення вартості проїзду в маршрутних таксі міста протягом лише трьох місяців 2006 року громадянами було зекономлено понад 2,4 млн грн. [ 9 ]

Цей приклад дає нам яскраву можливість побачити, що права споживачів дійсно охороняються державними органами (а саме антимонопольним комітетом).

При регулюванні цін (тарифів) на товари суб'єктів природних монополій також враховуються: витрати, які згідно з законами про оподаткування відносяться на валові витрати виробництва та обігу; податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів; вартість основних виробничих фондів, амортизаційні відрахування, потреби в інвестиціях, необхідних для відтворення основних виробничих фондів; очікуваний прибуток від можливої реалізації товарів за різними цінами (тарифами); віддаленість різних груп споживачів від місця виробництва товарів; відповідність якості товарів, що виробляються (реалізуються), потребам споживачів; державні дотації та інш форми державної підтримки. [ 5 ]

В ринкових країнах суб'єкти природних монополій перебувають під пильним контролем держави та спеціальних регулюючих агенцій і комісій. В Україні ж, на жаль, природні монополії – це все ще винятковий адміністративно-економічний тип бізнес-структур з особливим статусом, привілеями і практично необмеженими можливостями контролю за своїми ринками. В ринкових країнах суб'єкти природних монополій перебувають під пильним контролем держави та спеціальних регулюючих агенцій і піддаються системним заходам державного регулювання на предмет забезпечення якості й ринкової ціни їх товарів і послуг. Природні монополії в цивілізованих ринкових державах підлягають методам державного регулювання, серед яких – антимонопольні заходи, спрямовані на запобігання зловживання монопольним становищем, врегулювання якості, ціни й процедур розподілу продукції і послуг у сфері природних монополій, до яких належить водопостачання, поштові послуги, послуги з телефонізації, комунальна сфера, електрифікація.

Світовий досвід державного регулювання природних монополій ма більш ніж вікову історію та свідчить, що в більшості розвинених країн держава здійснює жорстке регулювання діяльності природних монополій. Так у США з цією метою ще в ХІХ столітті почали створювати федеральні регулюючі комісії. Створена в 1930 році Федеральна енергетична комісія контролювала такі сфери, як електроенергетика, газова промисловість, газо-, нафтопроводи, гідроенергетичн споруди. Перейменований в 1977 році на Федеральну комісію з управління енергетикою, цей регулюючий орган контролює сьогодні телефонний зв'язок, телебачення, радіо, телеграф тощо. В США регульованими залишаються такі галуз природних монополій, як залізничний, авіаційний та інші види транспорту; низка паливно-енергетичних виробництв (газопостачання, виробництво електроенергії); надання багатьох видів комунальних послуг. Державне регулювання стосується переважно тих параметрів діяльності підприємств у цих галузях, як безпосередньо впливають на інтереси споживача: рівень цін, обсяг виробництва, межі ринків збуту, вимоги до якості вироблених товарів і послуг. Найпоширеніший метод регулювання полягає в тому, що ціни на товари і послуги, які мають характер природної монополії, встановлюються державними органами.

Розвинена система галузевих регулюючих органів у сферах природних монополій і галузей, приватизованих в часи правління уряду М. Тетчер, діє у Великій Британії. Це, зокрема, Відомство з питань ринків газу й електроенергії, Управління з питань ринків послуг водопостачання, Управління з питань регулювання залізниць, Управління з питань телекомунікацій, окремі комісії з питань поштових послуг, цивільної авіації, радіозв'язку тощо. Особливість ц країни в тому, що британські органи, які відповідають за конкурентну політику, й зазначені регулюючі органи сфери природних монополій мають паралельн повноваження застосування конкурентного законодавства у Великій Британії. Відповідні регулюючі агенції існують також у Китаї, Франції, Італії, Швеції, Бразилії, Австрії, Японії й багатьох інших країнах.

В багатьох населених пунктах України у 2006 році відбувалося підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги, зокрема, на послуги з водопостачання і водовідведення.Слід зазначити, що суттєве збільшення розмірів таких тарифів суперечить Закону України “Про прожитковий мінімум“, який забороняє перевищувати витрати на житлово-комунальні послуги громадян більш як 12% від встановленого прожиткового мінімуму. Загальновідомими є проблеми безгосподарності, неефективного використання ресурсів, непрозорості й необґрунтованості формування цін і тарифів, акумулювання й використання комунальних платежів громадян у системі ЖЕКів, як є рудиментарним залишком радянської системи управління в комунальній сфері. Один зі способів розв'язання проблем у цій сфері – перехід до системи саморегулювання житлово-комунальними відносинами на рівні господарської самоорганізації громадян-власників (повернення до поняття, власне, «комунальність»), реалізація ними широких можливостей і прав, які надаються їм Законом України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», що дасть змогу шляхом громадсько самоорганізації реструктуризувати стару й неефективну систему ЖЕКів, усунути їх монопольне становище, підвищити якість і оптимізувати ціни й тарифи у житлово-комунальній сфері. Безумовно, створення нових механізмів регулювання житлово-комунальних відносин передбачає, насамперед, запровадження реформування нормативно-правового середовища в цій сфері: необхідно в невідкладному порядку допрацьовувати і приймати новий Житловий кодекс, діюча редакція якого прийнята ще в 1983 році і залишається суттєвим нормативним бар'єром, що стримує розвиток житлово-комунальних відносин на ринкових засадах. Сьогодні розрахунок розміру тарифів на житлово-комунальні послуги відбувається фактично без їх належного економічного обґрунтування, із суттєвими перевищеннями реальних витрат, значну частку в яких займають витрати, зумовлені безгосподарністю і непрозорістю використання комунальних коштів, формування кінцевої споживчої вартості на деякі види продукції, наприклад, – на електроенергію, ціна на яку по дорозі до споживача внаслідок існування цілої низки приватних монопольних посередників зростає, за деякими оцінками, в 5 разів. (тарифи на комунальні послуги наведені станом на вересень 2006 року, див. таблицю 3.1, та індекси цін у таблиці 3.2, графік 3.1)

Таблиця 3.1

Тарифи на комунальні послуги

Підвищення вартості житлово-комунальних послуг традиційно обґрунтовується зубожілим становищем ЖЕКів та їхніх працівників. Проте підвищення житлово-комунальних тарифів відбувається без достатньої оцінки фінансово-економічного становища відповідних суб'єктів господарювання, без аналізу витрат та без формування кошторисів виробництва і розподілу конкретних товарів і послуг, які мають характер природної монополії.

Таблиця 3.2

Індекс цін на житлово-комунальні послуги (2005 – 2007рр.)

(відсотків)

Графік 3.1

ІСЦ на житло, воду, електроенергію, газ та інші види палива у 2006-2007 роках

Згідно поданим даним рівень цін у 2007 р. значно знизився та стабілізувався порівняно з 2006 р.

Закон України «Про природні монополії» регламентує діяльність національних комісій регулювання природних монополій, визначає їх завдання, повноваження права. Їх відносна незалежність забезпечується тим, що вони є центральними органами виконавчої влади iз спецiальним статусом, якi утворюються та лiквiдуються Президентом України. Стаття 14 Закону визначає досить широкий спектр прав, якими наділяються такі комiсiї: отримувати документи, статистичну та iншу iнформацiю про дiяльнiсть суб'єктiв природних монополiй, необхiднi для здiйснення покладених на них функцiй; приймати в межах сво компетенцiї у порядку, встановленому положеннями про комiсiї, рiшення, що обов'язковими для виконання суб'єктами природних монополiй; приймати рiшення про накладання штрафiв на суб'єктiв природних монополiй у випадках, передбачених цим Законом; складати протоколи про порушення посадовими особами суб'єктiв природних монополiй законодавства про природнi монополiї вiдповiдно до Кодексу України про адмiнiстративнi правопорушення; застосовувати у встановленому законом порядку вiдповiднi санкцiї до суб'єктiв природних монополiй та суб'єктiв господарювання, що здiйснюють дiяльнiсть на сумiжних ринках, за порушення ними умов та правил здiйснення пiдприємницької дiяльностi у сферах природних монополiй та на сумiжних ринках (лiцензiйних умов); приймати з питань, що належать до їх компетенцiї, нормативнi акти, контролювати їх виконання; встановлювати для суб'єктiв природних монополій у порядку, визначеному комiсiями, вимоги щодо здiйснення ними пiдприємницької дiяльностi, яка не належить до сфери природних монополiй, у разi, якщо ця дiяльнiсть ма вплив на ринок, що перебуває у станi природної монополiї; звертатися до суду (арбiтражного суду) з вiдповiдними позовними заявами у разi порушення суб'єктами природних монополiй та суб'єктами господарювання, що здiйснюють дiяльнiсть на сумiжних ринках, норм цього Закону.

Як бачимо, рамкове законодавство у сфері природних монополій нада досить широкий інструментарій адміністративного пливу на діяльність природних монополістів з метою обмеження їх монопольного становища на ринку, формування якості й ціни на їхні послуги.

Зростання комунальних платежів не усуває проблем безгосподарност й безконтрольності у сфері житлово-комунального господарства, а лише адапту тарифи й ціни до потреб діючої тут економічно неефективної системи, яку необхідно реформовувати. Підвищенню комунальних платежів в умовах безгосподарності їх використання й незахищеності малозабезпечених верств населення має обов'язково передувати наведення елементарного порядку в систем виробництва й надання житлово-комунальних послуг усіма можливими антимонопольними і регуляторними заходами. Саме впорядкування системи управління житлово-комунальними відносинами дасть змогу суттєво зекономити на зростанні її ефективності, знизити вартість діючих тарифів і розцінок, уникнути багатьох випадків їх безпідставного підвищення.

Саме тому, що монополія не є ідеальною структурою ринку (а на сьогодні її частина становить близько 30%) потрібно впроваджувати шляхи її вдосконалення. На жаль, поки проблема регулювання діяльності природних монополій у нашій країні є досить складною.

Попри те що діє Закон України «Про природні монополії», функціонують Національна комісія електроенергетики, Державний комітет ядерного регулювання, Національна комісія з регулювання зв’язку, стверджувати, що система державного регулювання діяльності природних монополій є ефективною, передчасно.

Адже немає чіткої, зрозумілої системи створення і діяльност національних регулюючих комісій. Напрямки діяльності, що належать до природно-монопольних, у законі визначено, але не вистачає чіткого розуміння того, які саме регулююч комісії треба створити для цього. У зв'язку з цим в Україні продовжує панувати стара й неефективна відомча система регулювання природних монополій. Під тиском Антимонопольного комітету центральні та місцеві органи намагаються вдосконалювати механізми реалізації тарифної політики, покращувати правила надання послуг монополістами. Проте таких заходів фактичного ручного управління й адміністративного тиску, за відсутності єдиної спеціалізованої системи регулювання у цій сфері, є вочевидь недостатньо. Світовий досвід має різн підходи до формування регулюючих комісій. Є випадки, коли одна комісія здійсню регулювання й у сфері енергетики, й у сфері транспорту, й у сфері зв’язку. Проте, частіше регулюванням діяльності в кожній з цих сфер займається окрема комісія. Цьому є своє пояснення. Наприклад, у Прибалтійських державах, з огляду на їх розміри та структуру виробництва, зручніше та ефективніше створити одну комісію, що поєднує цілу низку функцій. А для такої країни, як Україна, зауважують експерти, природніше виділити такі сфери регулювання, як енергетика (електроенергія, газ, нафта); житлово-комунальне господарство (водо теплопостачання), транспорт, зв’язок та ядерне регулювання.

Однак не існує нормативного документа, який регламентував би саме такий підхід до створення регулюючих комісій. Більше того, останнім часом все частіше висловлюються думки про те, що такі комісії не потрібні, а їх функц можуть виконувати відповідні міністерства.

За останні десятиріччя регулювання природних монополій значно покращилось, порівнюючи з попередніми роками, але все одно в нашій державі не снує досконалого законодавства, яке б охоплювало усі сфери, що потребують державного втручання та дозволило б Україні вийти на якісно новий економічний рівень.

1.     Сотников В.И., Сотникова Ю.В. Микроэкономика в структурно-логических схемах: Учебное пособие. 2-е изд., стереотип. – Х.: ИД «ИНЖЭК», 2006. – 252 с.

2.     http://academia.org.ua/

3.     Филюк Г.М. Сучасні тенденц та проблеми регулювання природних монополій в Україні // Економіка України. - 2004. - № 7. - С. 17 - 27.

4.     Вурос А., Розанова Н. Экономика отраслевых рынков. - М.: ТЕИС, 2000. - С. 217.

5.     Про природні монополії: Закон України від 20.04.2000 №1682-ІІІ. (www.rada.gov.ua)

6.     www.nau.kiev.ua

7.     Деловые ведомости №73 (3459), 12.04.2005 Цінні папери України № 26 (418) від 6.07.06

8.     Звіт Антимонопольного комітету України за 2006 рік

9.     http://www.dsnews.ua/infrastructure/infrastructure-regions/

10.   www.ukrstat.gov.ua

11.   Бутыркин А.Я. Теория и практика антимонопольного регулирования в ведущих странах запада и России. - М.: Новый век, 2004. - С. 78.

12.   Розанова Н.М. Конкурентный процесс в современной рыночной экономике. - М.: Макс Пресс, 2001. - С. 165.