Курсовая работа: Правова держава та громадянське суспільство
Курсовая работа: Правова держава та громадянське суспільство
Курсова робота
ПРАВОВА ДЕРЖАВА ТА ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО
1.
Сфери держави
громадянського суспільства в соціумі
Весь
простір різноманітної життєдіяльності людини умовно можна поділити на дв
великі соціальні сфери: Сфера державно-політичних відносин Сфера
приватно-громадянського життя.
Перша
складає зону державно-політичних відносин, в якій соціальні зв’язки між
ндивідами повністю регламентуються державою. Сюди, наприклад, можна віднести
дії і взаємовідносини людей, зв’язані з їх роботою в урядових структурах; з
отриманням громадянами паспортів, водійських прав, реєстрацій, різних ліцензій,
дозволів; з сплатою ними податків й проходженням митного догляду; з участю у
виборах і т.ін. Усі подібні процеси детально регламентуються законами та іншими
державними постановами і тому відносяться до соціального сектора держави.
Друга
соціальна сфера – це сфера приватно-громадського життя людей, зона вільно
діяльності та взаємовідносин індивідів, що відповідають їх особистим інтересам,
цілям і бажанням. Вона й створює сферу громадянського суспільства.
Таким
чином, громадянське суспільство – це та сфера соціального життя, де люди
взаємодіють добровільно, самостійно й вільно, виходячи з своїх індивідуальних
цілей та інтересів, це сфера самодіяльності, самоорганізації і самоуправління
людей. У цій сфері громадян об’єднує не сила закону і приписів держави, а
взаємний інтерес, однакові потреби, взаємна вигода, добровільні зв’язки,
необхідність консолідовано виступати проти можливого свавілля з боку держави.
Зауважимо,
що не можна змішувати або ототожнювати „суспільство” як людську спорідненість з
категорією „громадянського суспільства” як історичним феноменом, що виникає на
певному етапі розвитку людського суспільства. Громадянське суспільство якісно
відрізняється від того, що прийнято називати людським суспільством взагалі.
Якщо „суспільство” характеризує спільність життєдіяльності людей, то
громадянське суспільство – це така система зв’язків та інтересів, що забезпечу
вільну реалізацію кожною людиною своїх природних прав – права на життя і гідне
снування, працю, свободу робити все, що не шкодить іншим; власність, рівність
перед законом і т.ін.
Структура
громадянського суспільства
складається з двох головних підсистем. По-перше, всю сукупність вільних
добровільних взаємовідносин людей, що розвиваються без втручання держави. Це
можуть бути: а) спільна підприємницька діяльність або колективні науков
дослідження людей; б) їх заняття в клубах по інтересах (театральні студії,
літературні гуртки, спортивні секції тощо): в) взаємовідносини людей у сім’ї;
г) їх діяльність у політичних партіях, громадських організаціях, рухах (у тому
числі релігійних); д)міжнародні контакти людей на приватному рівні (родинн
обміни, гастролі артистів, участь у ділових зустрічах, у роботі міжнародних
організацій, симпозіумах, конференціях, змаганнях, конкурсах і т.ін.)
По-друге, в
структуру громадянського суспільства входять й ті соціальні інститути, які породжуються
вільними відносинами людей (сім’я, приватна власність, домашнє господарство,
підприємництво, художня самодіяльність, різні асоціації, кооперативи, комуни,
церкви, жіночі, молодіжні, партійні, екологічні та інші організації як
всередині країни, так і на міжнародному рівні).
Разом з тим
межі сфер громадянського суспільства і держави важко чітко визначити. Ці сфери
взаємопов’язані, тісно переплітаються, в них діють одні й ті ж люди. Наприклад,
робочі контакти двох народних депутатів у Верховній Раді відбуваються у
державній сфері, а їх взаємостосунки, скажімо, у тенісному клубі, де вони
займаються у вільний від роботи час – вже у сфері громадянського суспільства.
Навіть
приватні стосунки в сім’ї не можуть позбутися втручання, контролю з боку
держави: офіційна реєстрація шлюбу, народження дітей, податки, можливо,
оформлення пособій, пенсій, спільного бізнесу та інше.
Важливими передумовами
розвитку громадянського суспільства є:
а) приватна
власність (матеріальна основа самостійності і незалежності громадян від
держави);
б)
закріплення в країні економічних, а також громадянських і політичних прав та
свобод особистості;
в) співдія
держави розвитку демократії і самоврядування в суспільстві;
г)
громадянська зрілість людей (законослухняність, навички користування правами,
не забуваючи про обов’язки; небайдужість до долі співвітчизників, суспільства в
цілому і до всього, що відбувається на Землі; готовність активно
співробітничати з іншими людьми і т.д.).
В свою
чергу розвинуте громадянське суспільство має для суспільства в цілому велике
значення, оскільки, по-перше, воно створює умови для вільної самореалізац
ндивідів та їх різних об’єднань і груп, а по-друге, воно стримує державу від
надмірного утискання індивідів і суспільства, роблячи державу більш демократичною
правовою.
Варто
зазначити, громадянське суспільство зароджувалось і розвивалось поступово – це
сторичне явище. В традиційних (феодальних) станово-ієрархічних суспільствах
відносини між людьми жорстко регламентувались державою й „колективами” (кастами,
станами, „вищим світом”, церквою, селянською общиною і т.ін.). В індустріальних
(капіталістичних) суспільствах люди ставали більш самостійними, незалежними
вільними. При цьому на різних історичних етапах і в різних країнах співвідношення
між громадянським суспільством і державою міняється: то розширюється сфера
посилюється вплив першого, то домінує держава. На те, яка ситуація складалась у
певній державі у певний період безпосередній вплив мали політичний режим,
традиції, ситуація в світі, оточення країни, рівень політичної культури
суспільства та інші чинники.
2.
Правова держава: теорії та
принципи
Вважається,
що для країн з перехідною економікою, а саме такою країною є Україна,
формування громадянського суспільства являє собою необхідну умову їх переходу
до ринку і правової державності.
Ідея правово
держави зародилася у глибокій давнині і має давні ідейно-теоретичні витоки. Ще
в працях давньогрецьких філософів стверджувалось, що громадянин є особою
політичною, членом суспільства й тому зобов’язаний виконувати закони цього
суспільства. У суспільстві (державі) людина має свої права і обов’язки. Однак,
підкорення людини суспільству не повинно доводити до утиску його особистості.
Держава, яка керується в управлінні підданими законом, встановлює обов’язков
норми громадського життя, тобто обмежує свободу кожного громадянина, але й
право ущімлювати свободу інших громадян, усього суспільства, обмежено
суспільством. Ідея про необхідність панування закону в суспільстві з’явилась як
противага свавіллю та самовладдю правителів держави. Наприклад, про владу
закону, однакового для всіх громадян, говорив ще в VI ст. до н.е.
давньогрецький архонт Солон, про співвідношення природних прав людини писали
Аристотель і Цицерон.
Але цілісна
концепція правової держави сформувалась у період становлення буржуазного
суспільства у Європі в XVII-XIX ст. У цей період в історично прогресивних
теоріях здійснювалась всебічна критика феодального свавілля і беззаконня,
абсолютистських режимів, стверджувались ідеї свободи і рівності усіх людей, не
відчуженість прав людини, відкидались узурпація публічної політичної влади,
безвідповідальність перед людьми і суспільством. В працях
філософів-просвітників Дж.Локка, Ш.-Л.Монтеск’є, Ж.-Ж. Руссо та інших
підкреслювалось, що в природі і суспільстві діють природні закони. Люди
приходять до необхідності створення правової держави у результаті суспільного
договору, делегуючи частину своїх прав і свобод державній владі. А влада
встановлює закони, що регулюють відносини між людьми, народами і правителями
ніхто не може бути вище закону.
Розвиваючи
дею про правову державу, німецький філософ І.Кант зауважував, що всі люди
народжуються вільними, але кожна людина повинна узгоджувати свою свободу із
свободою своїх співгромадян. Держава об’єднує людей у правових рамках законів
забезпечує виконання їх усіма підданими, реалізуючи на практиці свободу
громадян. Кант передбачав, що людство у своєму розвитку буде постійно розширяти
практичне застосування принципів свободи і соціальної справедливості, керуючись
законами. Інший німецький мислитель К.Маркс вважав необхідним, щоб держава
гарантувала народові його свободи законодавчим шляхом і в подальшому перехід
держави у підкорення суспільству.
Таким
чином, у працях відомих філософів ідея правової держави була всебічно
обґрунтована. Змістовно ця ідея полягає в утвердженні суверенності народу як
джерела влади, гарантуванні державою його прав і свобод, підкоренні держави
нтересам суспільства.
Самий
термін „правова держава” з’явився у німецькій юридичній літературі у передовій
половині XIX ст. у працях К.Велькера, Р. фон Моля та ін.
Існують
різні визначення правової держави. У загальному вигляді можна сказати, що правова
держава – це держава, де на практиці забезпечено верховенство закону, норм
права, де влада заснована на праві, їм обмежується і через нього реалізується.
Правовою також можна назвати державу, в якій все життя суспільства
підкорено закону, а закон направлений на забезпечення всезагального рівноправ’я
соціальної справедливості.
ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ
1.
Верховенство і всезагальність закону в
суспільстві. Це означає, по-перше, що лише закон (а ні окремі особи, ні відом
приписи та інструкції) регулює життя суспільства та всіх його галузей. А
по-друге, що закони країни є обов’язковими для всіх: не лише для громадян,
підданих, а й для самої держави, усіх її органів і посадових осіб.
2. Правовий
характер самих законів, тобто їх висока
правова якість. Це означає, що закони країни повинні відповідати міжнародним
правовим стандартам, бути гуманними і справедливими, повинні відображати волю
народу і прийматися також у законному порядку (через референдуми, парламент, а
не розпорядженням окремих посадових осіб). Правові норми повинні бути простими
не занадто багаточисельними, щоб не обмежувати свободу людей. А покарання, що
присуджується судом повинні відповідати складу та тяжкості скоєного злочину.
Досвід
багатьох країн, України зокрема, переконує, що чим більше в суспільстві заборон
несвободи, тим більше в ньому поширюються корупція і злочинність. Тому
важливо також, щоб у суспільстві діяв принцип „дозволено все, що не заборонено
законом” (а не навпаки: „заборонено все, що не дозволено законом”).
3.
Пріоритет прав і свобод людини. Цей
принцип означає, що головним у діяльності держави є забезпечення й охорона
основних прав і свобод особи в суспільстві. При цьому, однак, рівність громадян
вбачає, що свобода кожного не може бути абсолютною, тобто має певні межі. Кожен
може бути вільним настільки, наскільки це не заважає бути вільними іншим. Право
однієї людини не може стати його однобічними привілеєм.
4.
Взаємовідповідальність держави і особистості. Права людини стають реальністю лише тоді, коли вони нерозривно
пов’язані з обов’язками і відповідальністю людей. Права і обов’язки, як дв
сторони однієї медалі, взаємообумовлюють існування один одного. Наприклад,
право однієї людини (скажімо, на приватну власність) означає обов’язок інших
людей не чіпати цієї власності. Звідси зрозуміло, чому громадяни зобов’язан
дотримуватись законів, поважати права і свободи інших осіб, зберігати природу,
сплачувати податки, служити у війську і т.д. Ті ж, хто не виконує своїх
обов’язків, справедливо підлягають примусу і покаранню.
Держава
також відповідальна перед собою і суспільством за належне виконання своїх
функцій. Форми цієї відповідальності різні: достовірна інформація для громадян
(наприклад, про масштаби і причини загибелі солдат строкової служби; про
екологічні порушення в країні; про помилки у політичному курсі керівництва
держави і т.д.); звіти органів влади; опитування й референдуми, що оцінюють
роботу уряду; судовий розгляд злочинних дій посадових осіб та ін.
5.
Легітимність влади, тобто її законність.
Легітимною вважається насамперед влада, сформована шляхом демократичних
виборів. Необхідно, щоб ця влада також була ефективною, забезпечувала
стабільність і порядок в суспільстві і, нарешті, визнавалась як всередин
країни, так й на міжнародному рівні.
6. Розподіл
влад. Цей принцип передбачає чіткий розподіл
сфер діяльності і владних повноважень між трьома гілками державної влади
законодавчою, виконавчою і судовою. Таке розмежування функцій виключа
монополію будь-якого органу на владу. Таке розмежування гарантує права
громадян, оскільки людині протистоїть не монолітний й всесильний державний
апарат, що узурпував усю владу в одних руках, а внутрішньо розділена система
взаємоконтролюючих один одного органів. В структурі державної влади верховний
характер формально має законодавча влада. Парламент й органи самоврядування
приймають законодавчі акти відповідно до норм права і Конституції. Виконавча
влада управляє суспільством, спираючись на прийняті закони. Судова влада
забезпечує виконання законів в суспільстві і системі державної влади. Така
система стримань іпротиваг утримує чиновників від можливих зловживань
забезпечує демократичність й стабільність політичного ладу.
7. Ефективні форми контролю і нагляду за здійсненням закону.
Конкретне здійснення цього принципу покладено державою і суспільством на органи
суду, прокуратури, арбітраж, податкову службу, правозахисні організації. Для
ефективності контролю необхідно створення умов для порівняння, як повинно бути
у відповідності з правом, й що є у дійсності. Це досягається за допомогою
повідомлення громадян про застосування закону у реальності і про положення
державних справ. Особлива роль у здійсненні контролю за правомірністю дій
владних структур відводиться громадській думці.
Правовій
державі також притаманні наступні риси:
1)
Виключення диктатури, від
кого б вона не походила, захист будь-якої людини від свавілля з боку
чиновників, державних органів.
2)
Участь громадян у державних
справах, гарантія кожній людині реалізації її прав і свобод, створення
можливостей для її всебічного розвитку.
3)
Незалежність судів та їх
особлива роль у рішенні всіх спірних питань. Підконтрольність та обов’язковість
рішень суду як для органів влади, так і для громадян.
4)
Добровільне самообмеження
громадян у своїх правах і свободах на користь закону.
Такою
деальна модель правової держави. Втілення цієї моделі у політичне життя різних
країн може мати багато суттєвих відтінків. Сучасна Україна знаходиться лише на
початковому етапі побудови правової держави.
3.
Задачі держави України в
перехідних умовах
У
перехідних умовах створення ринкової економіки, формування середнього класу,
демократизації суспільства роль держави доволі суперечлива.
Українська
держава, насамперед, повинна забезпечувати політичну стабільність суспільства,
виявляти й попереджати зіткнення різних соціальних груп, що мають різн
нтереси, досягати гармонії і узгодження цих інтересів. У задачі держави
входить також захист прав і свобод громадян, їх безпека, забезпечення
правопорядку, а також охорона кордонів країни.
В
економічній сфері держава, з одного боку, повинна зменшити свій тиск на
економіку, позбавляючи її зайвого контролю і регулювання. А з іншого боку, в
умовах, коли в країні не було взагалі ринкового механізму й, відповідно,
досвіду його використання, держава повинна активізувати свою роль у його
створенні.
В сучасних
умовах держава в Україні спрямовує свою політику на досягнення економічно
політичної стабільності. Це неможливо без вирішення соціальних проблем
освіти, охорони здоров’я, розвитку науки, культури екології. Актуальною
проблемою для держави залишається проблема бідності, у тому числі населення, що
працює; створення системи соціального захисту найбільш вразливої і незахищено
частини народу – пенсіонерів, інвалідів, сиріт.
Усі ц
гострі проблеми вкрай важко вирішувати в умовах так званого
бюрократично-олігархічного капіталізму. Так званий бюрократичний капіталізм
(або державний) вбачає, що економікою та іншими сферами суспільного життя
розпоряджається держава, тобто її бюрократичний апарат, багаточисельна армія
чиновників. Звідси неминучі зайве втручання держорганів у діяльність громадян (жорсткий
контроль, багаточисельні та невиправдані перевірки й реєстрації, необхідність
на все отримувати дозвіл і т.ін.), свавілля і корупція чиновників, змова
бюрократів із злочинцями й великим бізнесом, „розквіт”„тіньової економіки” (за
різними даними продукція тіньової економіки в Україні складає від 40 до 60 %
загального об’єму виробництва). Характерними рисами такого капіталізму є висока
криміналізація суспільства, низький рівень життя більшості населення на тл
надбагатства корумпованого чиновництва й верхівки бізнесу.
А коли
економіка і влада концентруються в руках вузької групи так званих „олігархів
великих банкірів, трейдерських спекулянтів, промислових, торгових,
газетно-телевізійних магнатів ситуація в країні ще більше ускладнюється. При
цьому вищі керівники державного апарату, політичних партій, засобів масово
нформації (ЗМІ) можуть бути куплені олігархами і працюють на них. Від
криміналізованих верхів злочинність колами розходиться у суспільстві, а
більшість населення не піднімається вище рівня бідності.
Зрозуміло,
що політична система не є утворенням, що застигло. Вона постійно розвивається,
відповідно вдосконалюється й держава як політичний інститут. І сьогодн
провідною тенденцією у розвитку багатьох держав, у тому числі і України, слід вважати
тенденцію до створення дійсно демократичної правової держави.
4.
Громадянське суспільство та
політичне життя
Громадянське
суспільство як теоретична категорія використовується для аналізу і пояснення
явищ соціальної реальності в різних її аспектах.
Громадянське
суспільство – суспільство громадян із
високим рівнем економічних, соціальних, політичних, культурних і моральних рис,
яке спільно з державою утворює розвинені правові відносини; суспільство
рівноправних громадян, яке не залежить від держави, але взаємодіє з нею заради
спільного блага.
На
сучасному етапі поняття отримало багатофункціональність застосування. Якщо
раніше його використовували для аналізу стабілізаційних процесів у західному
суспільстві, то тепер використовують при поясненні трансформацій у східних
країнах, де відбувається дещо відмінне від становлення інститутів
громадянського суспільства в західних країнах.
Історично
дея «громадянського суспільства» походить з античних часів. У працях Цицерона
Арістотеля знаходимо уявлення про нього як про сукупність громадян, як
проживають у граді або полісі. Тобто таке розуміння фактично ототожнювало
державу і громадянське суспільство. У працях Н.Макіавеллі громадянське
суспільство активно протиставляється державі, як структурі, що прагне підім'яти
під себе життя суспільства. Із середніх віків поняття «громадянське
суспільство» вирізняється крайньою неоднозначністю і різноманітністю тлумачень.
Д. Локк
розглядав громадянське суспільство як форму державності, що володіє визначеним
соціально-економічним і духовним змістом. У Т. Гоббса громадянське суспільство
це «союз індивідуальностей», у якому його члени набувають високих людських
якостей. Ж, Руссо називав громадянським суспільство, в якому громадяни
користуються своїми правами безпосередньо, а не через представницькі інститути.
Т. Пейн визначав його як галузь самореалізації приватних інтересів громадян.
Для Г. Гегеля громадянське суспільство є проміжною між сім'єю і державою формою
людської спільноти, яка забезпечує життєздатність суспільства і реалізацію
громадянських прав. К.Маркс вбачав у ньому сукупність соціально-економічних
відносин. У А.Токвіля громадянське суспільство — це позадержавна сфера соціуму.
І.Фергюсон ототожнював його з усім суспільством у цілому.
Нема
одностайності в тлумаченні громадянського суспільства і серед сучасних західних
дослідників. Д.Хелд зараховує до громадянського суспільства поза державні сфери
особистого, сімейного і ділового життя. У Е.Коєна — це сфера виключно
соціальних відносин у вузькому їх розумінні, неекономічних і недержавних.
Р.Дарендорф розглядає громадянське суспільство як сферу соціуму, яка відповіда
вимогам сучасної цивілізації, має певний рівень цивілізованості; К. Поппер — як
відкрите суспільство; В. Гавел і В. Клаус ототожнюють його з демократичним
товариством.
Таку саму
різноманітність поглядів можна спостерігати і у вітчизняній літературі.
Більшість авторів поділяють погляд на громадянське суспільство як на сферу
недержавних, неполітичних відносин, щоправда кожен з них по-різному розум
форми його актуалізації.
Різноманітність
поглядів на громадянське суспільство є результатом не тільки складност
гносеологічного характеру, а й своєрідним відбиттям різного історичного
досвіду, різних культурних традицій, у яких відбувалося становлення громадянського
суспільства, а також незавершеності і продовження процесів його формування в
глобальному масштабі.
Наведен
погляди на громадянське суспільство укорінені переважно в трьох
культурно-історичних традиціях: італійській, німецькій та англо-американській.
Перша з них склалася в добу Відродження в італійських містах-республіках
вирізнялася цінностями гуманістичного індивідуалізму, зорієнтованими на духовну
культуру, вільнодумство, мир і особистісну безпеку громадян. Друга традиція
окреслилася в добу Реформації в німецьких протестантських містах і громадах,
які сповідували цінності колективного, асоціативного життя, братерства,
рівності, справедливості. Для третьої традиції, що сформувалась у промислових
центрах у новоєвропейський час, був притаманний економічний індивідуалізм,
заснований на приватній власності та економічній свободі, модернізац
саморегуляції суспільства.
Усі ц
культурно-історичні традиції відлилися згодом у три концептуальні підходи до
розуміння природи і проблем формування громадянського суспільства:
ндивідуально-особистісний, корпоративно-груповий і індивідуально-груповий.
Розгляд
громадянського суспільства недоцільно розпочинати з окреслення його як певного
стану розвитку суспільства або окремої сфери суспільного життя, а слід з'ясувати
сутність громадянського суспільства від його інтегральної якості, яка вирізня
його з поміж інших суспільних утворень, адже громадянське суспільство,
насамперед — це суспільство громадян.
Громадянське
суспільство не просто сукупність ізольованих громадян. Громадянським робить
його не їх сукупність, а така інтегральна якісна визначеність, як громадянство.
Остання е однією з фундаментальних категорій концепції громадянського
суспільства і означає наділення і забезпечення громадян відповідними правами та
умовами існування. Ознаками громадянина є легальний статус його як
повноправного члена суспільства і володіння ним сукупністю громадянських прав
свобод, належність яких власне і робить особу громадянином.
Громадянство
постає у відносинах між громадянами і являє собою соціальний статус індивіда як
агента публічної діяльності, фіксуючи його зв'язок з державою, який виявляється
у їх взаємних правах і обов'язках. Саме завдяки громадянству громадянське
суспільство певною мірою дистанціюється від держави і соціуму в цілому,
набуваючи характеру автономної сфери суспільного життя. Однак щоб повністю
з'ясувати природу громадянського суспільства, однієї вказівки на громадянство
ще недостатньо. Громадянство є лише формальною характеристикою соціально
діяльності і не враховує конкретної активності індивіда та її спрямованості.
Щоб глибше проникнути в сутність громадянського суспільства, варто поставити
поняття громадянства в залежність від реальних запитів людей, їх потреб,
нтересів, цінностей.
У такому
разі метою громадянської активності виступатиме реалізація громадянами своїх
матеріальних і духовних інтересів, а напрямом її розгортання буде їх прагнення
розширення доступу до матеріальних і культурних благ суспільства. З огляду на
це, громадянське суспільство постає як системне об'єднання громадян, у якому
вони забезпечують свої власні інтереси. Задоволення інтересів громадян у
громадянському суспільстві здійснюється ними власноручно, шляхом їх
самоорганізації.
Самоорганізація
громадян— найважливіша передумова формування і ознака сформованост
громадянського суспільства. Оскільки самоорганізація є головним засобом
реалізації інтересів громадян, то від того, як вона забезпечується з боку
суспільства і держави, залежить їх активність у процесі побудови громадянського
суспільства, а також темпи його формування, сила і міць у стосунках з державою.
Адже саме завдяки самоорганізації громадян утворюється несуча конструкція
громадянського суспільства у вигляді його інститутів і організацій, яка робить
його усталеною і стійкою системою.
Задоволення
нтересів громадян є не тільки потребою і умовою для їхнього існування, а й
правом на це. Кожна людина має невід'ємне право на життя, свободу, щастя тощо.
На те, що власне і зветься правами людини. З урахуванням цього аспекту громадянське
суспільство виступає самоорганізованою системою громадян, у якій їм
гарантується не тільки визнання їх інтересів і необхідність їх формування, а й
надаються права на їх реалізацію. Визнання і забезпечення законних прав людини
виражає сутність громадянського суспільства і слугує необхідним чинником його
становлення і еволюції, адже це означає надання громадянам свободи в реалізац
х інтересів, за відсутності якої неможлива їхня самоорганізація і захищеність
перед державою.
У процес
реалізації своїх інтересів, задоволення матеріальних і духовних потреб
громадяни вступають у різного роду соціальні зв'язки, відносини і взаємодії.
Для громадянського суспільства характерне переважання горизонтальних зв'язків.
Вони досить різноманітні і утворюють кілька шарів. Фундамент громадянського
суспільства складають відносини, пов'язані із забезпеченням його
життєдіяльності, адже головна функція соціальною організації полягає насамперед
у створенні умов для задоволення базових людських потреб у їжі, одягу, житл
тощо. Другий, шар становлять соціокультурні відносини, що містять у соб
сімейно-родинні, етнічні, релігійні та інші усталені зв'язки. Нарешті, третій
верхній шар утворюють відносини, пов'язані з індивідуальним вибором,
політичними і культурними перевагами, ціннісними орієнтаціями громадян. На
рунті соціальних зв'язків, відносин і взаємодії громадян відбувається
структуризація їх інтересів, що є основою для соціальної стратифікац
суспільства, Структуризація інтересів здійснюється на основі визнання певним колом
громадян спільних для себе інтересів, згуртування навколо них і виокремлення в
певну соціальну цілісність. Стратифікація розвиває структуризацію суспільства,
розшаровуючи і поділяючи соціальну структуру на великі і малі соціальні групи.
Вона є найважливішою передумовою формування і функціонування громадянського
суспільства.
У
громадянському суспільстві різні великі і малі соціальні групи проявляють себе
як групи інтересів громадян, які існують і функціонують тому, що всі його члени
поділяють загальноприйняті усіма цілі, установки, цінності, а це передбача
взаємозалежність членів груп інтересів у справі реалізації спільних інтересів
цілей. Групи інтересів є ключовим елементом громадянського суспільства. Вони
виступають єднальною ланкою між суспільством і державою. Вони представляють у
відносинах між ними приватні і колективні інтереси громадян і домагаються від
них створення відповідних умов для їх реалізації.
Для
реалізації своїх інтересів окремі громадяни та їх групи утворюють різного роду
нститути, які знаходяться в певній автономії від держави. Ці інститути
виконують як специфічні, так і загальні функції. Вони сприяють відтворенню
соціалізації громадян як суб'єктів спеціалізованої діяльності і формуванню
несучої конструкції і середовища громадянського суспільства.
Оскільки
громадянське суспільство насамперед забезпечує відтворення соціального життя,
то основними його інститутами є: приватна власність, орендні підприємства,
кооперативи, акціонерні товариства, споживчі й кредитні спілки, бізнес-центри,
благодійні фонди і фонди підтримки, наймана праця, біржі зайнятості, а також
сім'я, церква (відокремлена від держави), школи (приватні), засоби масово
нформації (недержавні), профспілки, інші громадські недержавні організац
тощо. Якщо перша група інститутів сприяє відтворенню життєдіяльності громадян у
сфері економічних відносин, то друга — безпосередньому відтворенню соціальност
здійсненню контролю за дотриманням і виконанням загальноприйнятих для
громадянського суспільства моральнісних норм у сфері соціокультурних відносин.
Через
різного роду організації груп інтересів громадянське суспільство вступає в
особливі стосунки з державою. З одного боку, громадянське суспільство бере
участь у формуванні і функціонуванні держави відповідно до своїх інтересів
цінностей, утворюючи її природний соціальний фундамент, певним чином утримуючи
здійснюючи контроль над нею. З другого боку, держава бере участь у формуванн
функціонуванні громадянського суспільства, впливаючи на структурування
відносин у ньому, здійснюючи регулювання і контроль, захищаючи інтереси
громадянського суспільства в цілому і його суб'єктів зокрема — від елементів
структур, що мають антигромадянську спрямованість або які через свою
недосконалість можуть хибити на крайнощі. Внаслідок такої взаємод
відбувається взаємопроникнення держави і громадянського суспільства (схема 1).
Покликанням
громадянського суспільства стає відстоювання перед державою безпосередніх
нтересів громадян та їх груп, а також права на їх самоорганізацію. За державою
закріплюється роль гаранта захисту загальносуспільного інтересу від егоїзму
приватних і групових інтересів, стихійних, спонтанних процесів самоорганізації,
обстоювання прав громадян. Між ними встановлюються відносини клієнта і обслуги
(схема 2).
В Україн
тривають дискусії про вплив держави та про баланс сил державної влади й
суспільства. Значна частина населення вбачає в державі чужу, корумповану силу,
не довіряє державній владі, хоч і дотримується утопічного погляду, ніби
винятково державними засобами можна створити нове громадянське суспільство. Між
ншим, це типова утопія, поєднана з надією на мудрого вождя, авторитетного
правителя, який, прийшовши до влади, владнає все справедливо й демократично.
Державна
влада дійсно може сприяти встановленню громадянського суспільства, але
можливості обмежені без ініціативи народу - ”знизу”.
Особливістю
суперечливістю трансформаційного етапу в Україні, є те, що складнощ
перехідних процесів зумовлюють зміцнення регулюючої ролі держави, а, з іншого
боку — розбудова громадянського суспільства передбачає роздержавлення
суспільних інститутів, зменшення державного впливу на них. Ця обставина
підкреслює необхідність наукових розробок ролі держави в перехідному
суспільстві, розробки механізмів впливу на соціальні процеси, визначення шляхів
перетворення держави на правову, а перехідного суспільства — на громадянське.
Треба
відзначити, що у нинішній Конституції і згадки немає про громадянське
суспільство, на формування якого зрештою має бути спрямований весь державно-правовий
механізм. Цей недолік Конституції негативно відбиватиметься на процес
формування громадянського суспільства, серцевини правової держави. Проголошуючи
своє прагнення досягти ідеалів правової держави, не пов'язавши це на
конституційному рівні з формуванням громадянського суспільства, є стратегічно
неприпустимим. Адже неможливо донести до людей сутність переваг правово
держави, не пов'язуючи це з громадянським суспільством, яке є гарантом захисту
його членів від втручання державних інститутів у їх приватне і особисте життя,
особливо в тих випадках, коли ці інститути за певних обставин перетворюються на
самодостатні і діють для самих себе, а нерідко й проти суспільства. Однією з
перших змін до Конституції України має бути доповнення її новим розділом про
громадянське суспільство.
Трансформаційне
суспільство, яким є сучасна Україна, має певні характеристики: усі сфери
життєдіяльності охоплені системною кризою, особливо вражені економіка
соціальна сфера; на рівні керівництва державою відсутнє цілісне уявлення про
шляхи виходу з кризи.
На сьогодн
основними шляхами побудови громадянського суспільства в Україні є: розширення
масової бази влади, підвищення політичної культури населення, створення нових
можливостей участі громадян в управлінні державними і суспільними справами;
активізація процесу роздержавлення усіх сфер суспільного життя, формування
справжніх інститутів громадянського суспільства як ринкового, так і неринкового
характеру, розвиток різних форм громадського самоврядування і самодіяльності; постійне
удосконалення контрольних механізмів, тобто механізмів зворотного зв'язку від
суспільства до держави; максимальне розширення сфери судового захисту прав
свобод людини, формування поваги до права і до закону; виховання природного
патріотизму — національного і державного — на основі поваги до національно
сторико-культурної спадщини; зміцнення свободи інформації, відкритост
суспільства на основі зв'язків із зарубіжним світом; піднесення рівня
суспільної свідомості, подолання явищ соціальної пасивності, удосконалення
політичної системи відповідно зі зміною конкретно-історичних умов.
Таким
чином, має відбутися максимальне роздержавлення усіх сфер суспільного життя.
Проте це роздержавлення зовсім не означає повної відмови від державного в межах
закону регулювання соціального життя.
Роздержавлення
суспільства на базі Конституції України передбачається за такими напрямами:
— у галуз
політичній — закріплення багатопартійності, створення державою на основі закону
рівних умов для діяльності політичних партій, інших громадських об'єднань;
заборона будь-якій політичній партії чи організації привласнювати собі право
здійснювати державну владу; проведення виборів на багатопартійній основі;
—
у галузі економічній — приватизація державних і комунальних підприємств на основ
приватної власності (індивідуальної і колективної); невтручання держави та
структур в безпосередню господарську діяльність підприємств незалежно від форм
власності; свобода підприємництва і договорів;
—
у галузі ідеологічній — будь-яка ідеологія не може зводитися до рангу державно
закріплюватись у законному порядку, не кажучи про конституційний рівень, як це
було в попередніх радянських конституціях; відокремлення церкви від держави,
невтручання держави в справи релігії; роздержавлення і деідеологізація освіти,
науки і культури, всієї духовної сфери суспільства на основі конституційного
гарантованого права на свободу думки, совісті і релігії;
—
нарешті, децентралізація
державної влади, зміцнення справжніх органів місцевого самоврядування, зняття
зайвої державної опіки над територіями.
Становлення
в Україні громадянського суспільства, суверенної національно-демократично
держави — імператив історії. Досвід розвитку цивілізованих країн засвідчує, що
формування громадянського суспільства шляхом світової цивілізації — тривалий
дуже складний процес. Справжнє громадянське суспільство може існувати лише в
державі з ефективною та конкурентноспроможною, соціально-однорідною економікою.
Враховуючи
особливості трансформаційного етапу в Україні, має бути проведена в життя така
концепція співвідношення особи, суспільства і держави, яка змогла б не тільки
змінити сьогоднішню ментальність людини, а й сприяти формуванню вільної особи з
високою політичною, економічною і правовою культурою, яка усвідомлює свою
цінність і гідність. Концепція громадянського суспільства передбачає, що
епіцентром є людина, її права, свободи і її інтереси, інститути громадянського
суспільства і держави утворюються для створення умов нормальної життєдіяльност
людини, захисту її прав. При цьому державні інститути мають нести подвійний
тягар, забезпечуючи через закони, рівні для всіх людей умови і можливості,
нормальне функціонування громадянського суспільства. Отже, на конституційному
рівні має бути закладена якісно нова модель правової організації життя людини
суспільства, відповідно до якої весь державний і суспільний механізм
спрямовується на здійснення і захист прав і свобод людини. Усі політичні,
економічні, соціальні і культурні права людини мають знайти своє відбиття у відповідних
нститутах громадянського суспільства таких, як власність, свобода
підприємництва, екологічна безпека, сім'я, освіта, наука і культура, громадськ
об'єднання, свобода інформації та ін. Ці інститути повинні стати надійним
матеріальним фундаментом прав і свобод людини.
Основн
поняття та категорії
Громадянське
суспільство — це суспільство громадян з
високим рівнем економічної, соціальної, політичної культури і морально
властивостей, яке спільно з державою утворює розвинуті правові відносини;
суспільство рівноправних громадян, яке не залежить від держави, але взаємодіє з
нею заради спільного блага.
Економічна
сфера громадянського суспільства. Громадянське
суспільство має під собою економічну основу. Його формування супроводиться
появою різноманітних форм власності та перевагою приватного капіталу. У
розвинутому суспільстві діє розгалужена ринкова інфраструктура, що підляга
регулюванню. Названі фактори спричинюють ділову активність, заповзятливість
людей, створюють передумови плідної роботи.
Політична
сфера громадянського суспільства. У
політичній сфері громадянське суспільство забезпечує усім своїм громадянам
вільну участь у державних і громадських справах. Держава і громадянин при
наявності закону і рівності всіх перед ним мають інтерес і реалізують його. У
такій державі виключається дискримінація за національними, етнічними,
політичними, релігійними, статево-віковими ознаками, забезпечується надійний
законодавчий захист особистості й гідності громадянина. Головним суб'єктом
такого суспільства виступає людина.
Інститути
громадянського суспільства. З початком
процесу демократичної перебудови світового співтовариства зріс інтерес до
проблематики громадянського суспільства. Його наукове дослідження проводиться у
невід'ємному зв'язку з проблематикою правової держави. Західні й вітчизнян
політологи знайшли принципово нові підходи щодо аналізу названих понять,
внаслідок чого політико-правова теорія збагатилася новими положеннями, а саме:
громадянське суспільство є основою держави, його становлення відбувається в
тісному взаємозв'язку із становленням правової держави; для цивілізованого
розвитку обох феноменів необхідно створювати надійний механізм взаємодії та
взаємозбагачення; не лише держава, а й Інститути самого громадянського
суспільства можуть негативно впливати на інші його складові; формування
громадянського суспільства є передумовою становлення політичної демократії,
обмеження всеохоплюючої ролі держави. Певні інститути і феномени водночас
належать до громадянського суспільства і до правової держави. Вони виконують
роль необхідної «зв'язки» між ними І мають вирішальне значення щодо
функціонування громадянського суспільства. До таких структур та інститутів
можна віднести політичні партії, об'єднання, клуби, засоби масової інформації,
механізми виборчого процесу, політичну культуру, представництво тощо.
Соціальна
сфера громадянського суспільства. Громадянське
суспільство — це соціальне організована структура, що складається за межами
політичних структур, але охоплює й їх, оскільки вони також є його частиною
утворені громадянами. Такі елементи, як демократичне законодавство, поділ
влади, наявність легальної опозиції, цілого ряду політичних партій тощо. Не
являють самі собою безпосередню структуру громадянського суспільства, але вони
становлять певні форми закріплення його впливу в політичні організац
суспільства.
Сфера
приватного життя громадянського суспільства. Сфера приватного життя має бути закритою для будь-якого
політичного, владного втручання. Це найважливіший показник існування
громадянського суспільства.
Громадянськ
права і свободи — основа
конституційно-правового статусу громадянина певної держави, яка визнача
можливості його участі в політичному, соціальному і культурному житт
суспільства.
