Курсовая работа: Ринкова конкуренція: значення та види

Курсовая работа: Ринкова конкуренція: значення та види

УНІВЕРСИТЕТ КРОК”

Факультет Коледж

Кафедра економічної теорії

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

„Ринкова конкуренція: значення та види”

Київ 2007

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Основні положення теор досконалої і недосконалої конкуренції

1.1 Класичне трактування досконалої конкуренції

1.2 Теорія недосконалої конкуренції

1.3 Олігополістична конкуренція

1.4 Теорія монополістичної конкуренції

РОЗДІЛ 2. Антимонопольна політика в сучасному законодавстві України

ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ

ВИСНОВОК

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

У повсякденному житті ми все частіше зустрі­чаємо слова: "конкуренція", "конкуренто­спроможність", "конкурентна боротьба", "конку­рентний ринок". Цим термінам інколи надаються різні значення, але всі вони можуть бути зведені до двох понять - "конкурентна боротьба" й "конкурентний ринок". Перше стосується способів поведінки окремих фірм на ринку, друге - ринкових структур і охоплює вс аспекти ринку будь-яких товарів, які впливають на поведінку й діяльність фірм (кількість фірм на ринку, технологію виробництва, типи товарів, що продаються т.д.).

Конкурентність ринку визначається тими межами, в рамках яких окремі фірми здатні впливати на ринок, тобто на умови реалізації своєї продукції, насамперед на ціни. Чим менше окремі фірми впливають на ринок, де вони реалізують свою продукцію тим більш конкурентним вважається ринок. Найвищий ступінь конкурентності ринку досягається тоді, коли окрема фірма на нього не впливає зовсім. Це можливо лише в разі, коли на ринку товарів діє так багато фірм, що кожна з них зокрема ніяк не може вплинути на ціну товару, й сприймає її як таку, що визначається ринковим попитом і пропозицією. Такий ринок називається досконало конкурентним. А фірми, що діють в умовах досконало конкурентного ринку, не ведуть між собою конкурентно боро­тьби. Якщо ж окремі фірми мають можливість впливати на умови реалізац своєї продукції (в першу чергу на ціни), то вони ведуть між собою конкурентну боротьбу, але ринок, де ця можливість реалізується, досконало конкурентним уже не вважається.

Отже, конкуренція - категорія явно суперечлива. З одного боку існує твердження, що без конкуренції ринку не буває, а з іншого, - цілком конкурентним є той ринок, на якому учасники (фірми) не ведуть між собою конкурентної боротьби. І далі, якщо конкурентна боротьба існує, такий ринок не вважається досконало конкурентним. Більш того, чим сильніша конкуренція, тим повніше формуються умови для обмеження. Але ринок рухається вже не до цілком конкурентного, а до монопольного. Ця суперечливість конкуренції виступає передумовою найпротилежніших оцінок її ролі в економіці. Одні економісти стверджують, що конкуренція - це велике благо (між іншим, ця точка зору є характерною для сучасних українських реформаторів), інші наполягають на тому, що конкуренція, протиста­вляючи суб'єктів ринку і породжуючи монополію, - велике зло для економіки.

Мета дослідження – дослідження сутності конкуренції як категорії ринкової економіки.

Завдання роботи – вивчити різновиди, форми, економічні закони та умови виникнення конкуренції.

Об`єкт дослідження конкуренція та її види.

Актуальність роботи – сучасна ринкова економіка являє собою складний організм, що складається з різноманітних виробничих, комерційних, фінансових та інформаційних структур, які взаємодіють на тлі розгалуженої системи правових норм, і об’єднуються єдиним поняттям - ринок. Створення конкурентного середовища й подолання монополізму у наш час одним з найважливіших напрямів економічної реформи в Україні.

РОЗДІЛ 1. Основн положення теорії досконвлої і недосконалої конкуренції

1.1 Класичне трактування досконалої конкуренції     

Історичні меж досконалої конкуренції простягаються з XVI ст. до початку XX ст., тобто вони збігаються з епохою вільного капіталізму та існуванням ринку чисто конкуренції.[7, с.107] Суть конкуренції проявляється в тому, що вона, з одного бо­ку, створює такі умови, за яких покупець на ринку має безліч можливостей для придбання товарів, а продавець - для їх реалізації. З іншого боку, в обмін беруть участь дві сторони, кожна з яких ставить свій інтерес вище інтересу партнера. В результаті і продавець, і покупець при укладенні угоди повинні йти на взаєм­ний компроміс при визначенні ціни, інакше угода не відбудеться, а кожен з них понесе збитки.

Неодмінною умовою конкуренції є незалежність суб'єктів рин­кових відносин від певних "вищих" і зовнішніх" сил. Ця незалеж­ність проявляється, по-перше, в можливості самостійно приймати рішення про виробництво або купівлю товарів чи послуг; по-друге, у свободі вибору ринкових партнерів. У процес конкуренції господарюючі суб'єкти як би взаємно контролюють один одного, причому здійснюють це переважно краще найретельнішого держа­вного органу. Конкуренція також є важливим інструментом регулювання пропорцій суспільного виробництва в умовах ринку.

В силу сво суперечливої природи конкуренція несе в собі одночасно як позитивні так негативні наслідки й дії.

Позитивн наслідки конкуренції

З одного боку, вона виступає як зовнішня примусова сила, що спонукає її учасників у процес дбання про свої власні мікрогоспо-дарські інтереси сприяти суспільному прогресу.

Проте, як будь-який суспільний процес, конкуренція має й нега­тивні наслідки. Тому переоцінювати її можливості в реальній підпри­ємницькій діяльності не слід. Більш того, враховуючи, що негативні наслідки конкуренції органічно властив ринковому механізму, заснованому на приватній власності (стихія, анархія), необхідно в конкурентній стратегії постійно передбачати локалізацію цих наслід­ків.

Негативн наслідки конкуренції

1.         Створю умови для безробіття, інфляції та банкрутства окремих підприємців

2.         Веде до збільшення диференціації доходів і створює умови для їх несправедливого розподілу

3.         Сприяс виникненню економічних криз

4.         Виступа важливим фактором монополізації економіки[11, с.205 ]

Досконала конкуренція, або ринок чистої конкуренції, виникає, якщо виконуються так умови:

1) велика кількість малих за розміром фірм, жодна з яких не має значної частки на ринку. Обсяг виробництва чи реа­лізації не може істотно впливати на весь ринок (на пропози­цію товару, на зміни ціни та ін.). Продавці діють незалежно один від одного. Кожен має можливість вибрати необхідний обсяг виробництва. Ніхто не може впливати на його вибір. Таке становище на ринку не дає змоги продавцям контролю­вати ціни, діє принцип «слідуй за ціною», чи «бери існуючу ціну». Велика кількість продавців не дає їм можливості всту­пати у зговір між собою щодо цін;

2) вироблюваний та продажний товар є однорідним, тоб­то не має істотної диференціації;

3) вхід та вихід з даної галузі виробництва здійснюється повільно, без будь-яких законодавчих, технологічних та фінансових перешкод. Це дозволяє підприємцю вибрати найефективнішу галузь виробництва, а також здійснювати своєрідний «конкурентний тиск» в обраній галузі;

4) покупці та продавці мають потрібну інформацію про різні сторони підприємницької діяльност (виробничі ресур­си, витрати, необхідна технологія виробництва, джерела фінансування, ціни та ін.).

За наявності цих умов в економічному житті пануватиме досконала конкуренція, яка є первинною формою зв'язку в ринковій економіці.

Ця економічна ситуація є умовою дії всіх ринкових функцій, без всебічного втручання держави, бо досконала конкуренція забезпечує самоналагодження економічної сис­теми та стан її рівноваги. В умовах досконалої конкуренції широко використовуються різні методи нецивілізованої кон­куренції та механізм внутрішньогалузевої та міжгалузевої конкуренції. Однак ринок чистої конкуренції є ідеальною або абстрактною моделлю економіки, бо в чистому вигляді нині такі умови ніде не снують. Але окремі риси ринку чистої конкуренції діють у деяких галузях виробництва. Знання цього ринку дає змогу пізнати економічні закономірност реального суспільного життя. [7, с.111-112]

Конкуруюч суб'єкти поводять себе на ринку по-різному, виходячи з конкретних умов і тих завдань, які вони перед собою ставлять можна виділити три основних типи конкурентної поведынки.

Креативний тип конкурентної поведінки передбачає забезпе­ченні переваг суперникам шляхом введення якихось нових компо­нентів ринкових відносин (нова продукція, нов технології або нові формїЯ організації виробництва і т. д.). Суттєвою ознакою креативної конкуренції є прагнення ринкових контрагентів до зміни існуючоъ структури попиту і пропозиції.

Пристосувальна конкурентна поведінка - це упередження дій конкуренцыъ у галузі модернізац виробництва. Вона застосовуєть­ся тоді, коли підприємець не впевнений у своїх нноваційних можливостях..

Гарантуюча конкурентна політика покликана забезпечити стабілізацію на тривалу перспективу досягнутхтих позицій на ринку за рахунок підвищення якості продукції, зічміни асортименту, надання додаткових послуг, пов'язаних з гарантійним обслугову­ванням. Цей тип конкурентної поведінки  застосовується, як правило, тоді, коли підприємець не має можливості суттєво змінювати виробничу й комерційну програми має слабку іннова­ційну базу.

Названі типи конкурентної поведінки в різ­номанітних формах застосоовуються залежно від обраних методів конкурентного суперництва.

З точки зору функціонування ринку, «питомої ваги» на ньому виробників західні економісти розрізняють доскона­лу (вільну) і недосконалу конкуренцію.[9, с.120]      

Під досконалою (чистою) конкуренцією розуміють термін, який відповідає ринку, на якому жодна з фірм, чи жоден із споживачів не є достатньо могутніми, щоб вплинути на ринкову ціну. Результатом наукової абстракції є поняття досконалої конкуренції. Для нашого аналізу цей метод є дуже важливим.  Таким чином, конкуренція має ряд визначень, переваг і недоліків, і одним із видів конкуренції економісти виділяють досконалу конкуренцію.

Конкуренція називається досконалою (чистою), якщо:

1.Існує дуже велика кількість ринкових агентів. Основною рисою досконалої конкуренц являється наявність великої кількості незалежно діючих продавці, що звичайно пропонують свою продукцію на високоорганізованому ринку, або існує така значна кількість продавців і покупців, що жоден з них не може істотно вплинути на ціну, тобто стати монополістом. Прикладом є ринки сільськогосподарських товарів, фондова біржа і ринок іноземних валют.

2.Стандартизована продукція. Конкурентні фірми виробляють однорідну продукцію, споживачев байдуже у якого продавця купувати продукцію. На конкурентному ринку продукти фірм Б, В, Г, Д і так далі розглядаються покупцем, як точні аналоги продукту фірми А. В результаті стандартизації відсутня основа для нецінової конкуренц на основі розбіжностей в якості продукції, рекламі або стимулюванні збуту.

3. Жодного контролю над ціною. Ця характеристика випливає із двох попередніх. В умовах досконалої конкуренції кожна фірма виробляє настільки невелику частину від загального об’єму продукції, що збільшення чи зменшення випуску не буде давати відчутного впливу на загальну пропозицію, або, відповідно, ціну продукту. Тобто, окремий конкурентний виробник згоджується з ціною. Конкурентна фірма не може встановлювати ринкову ціну, але може тільки пристосуватися до неї. Інакше кажучи, окремий конкуруючий виробник знаходиться у владі ринку; ціна продукту дана величина, на яку виробник не впливає. Фірма може одержати туж саму ціну за одиницю продукції, як при більшому, так і при меншому об’ємі виробництва. Встановлювати більш високу ціну, ніж існуюча ринкова, було б марно. Продавці на цих ринках не витрачають багато часу на розробку стратегії маркетингу, до тих пір, поки ринок залишається ринком досконалої конкуренції, роль маркетингових досліджень, діяльності по розробці товарів, політика цін, реклами, стимулювання збуту і інших заходів мінімальна.

4. Вільне входження в галузь і вихід з неї. Нові фірми можуть вільно входити, а існуючі - вільно покидати досконало конкурентні галузі. Зокрема, не існує ніяких серйозних перешкод: законодавчих, технологічних, фінансових і інших, які могли б помішати виникненню нових фірм і збуту їхньої продукції на конкурентних ринках.

5. Наявність доступність ринкової інформації. За досконалої конкуренції необхідно, щоб споживачі фірми - виробника і власники ресурсів мали повне уявлення про відповідні економічні і технологічні умови. Споживачі повинні мати всю цінову нформацію. Фірми виробники також повинні мати доступ до будь-якої цінової чи технологічної інформації. Власники ресурсів повинні знати все про можливост своїх ресурсів. Всі мають рівну можливість брати участь в процес купівлі-продажу, виробництва і збуту.

6. Висока мобільність ресурсів. Досконала конкуренція вимагає того, щоб всі ресурси були повністю мобільними. Іншими словами, кожна ресурсна одиниця може входити в ринок чи виходити з нього, переключаючись з одного способу використання на нший і робити це достатньо швидко. Це означає, що:    

- трудові ресурси можуть переміщуватися з регіону в регіон, з одного виду діяльності в інший;

- сировинн джерела не є монополізовані.

7. Раціональна поведінка ринкових об’єктів. Це означає, що виробники і споживачі у своїй поведінці керуються інтересами максимальної вигоди.[10, с.26- 28]

Отже, досконала конкуренція має свої особливості (риси чи ознаки), що дає можливість вважати важливим інструментом мікроекономічного аналізу. Особливість досконало конкуренції полягає в тому, що окрема конкурентна фірма не може відчутно вплинути на ринкову ціну, встановити ціну вище, ніж ринкова, оскільки на ринку снує дуже велика кількість інших продавців-конкурентів і покупці можуть придбати необхідну кількість цієї продукції у інших продавців за ринковою ціною. Отже, виробник не має можливості впливати на ціну і обмежений у використанні цінових методів конкуренції.[9, с.93]

Ринкова ціна формується на ринку під впливом попиту і пропозиції. При цьому потреби у контролі за цінами з боку держави, в умовах чистої конкуренції підприємство повинно уважно вивчити попит споживачів, можливі його коливання. Важливою проблемою є пристосування виробника до цін. В умовах досконалої конкуренц виробник добре знає, що ціна не залежить від обсягу його виробництва; пропонувати більш високу ціну марно, зменшити ціну - означає зменшити прибуток. Однак виробник знає, що однакова ринкова ціна не зумовлює однакову норму прибутку. Пристосування до ціни означає досягнення таких витрат виробництва, які б забезпечували норму прибутку не нижче, ніж у конкурентів. Це примушу виробників вишукувати перспективні шляхи розвитку цієї галузі виробництва. [8, с.57]

Вільна ( досконала ) конкуренція - це конкуренція, для якої характерні велика кількість конкурентів–виробників і конкурентів–покупців, вільний доступ товаровиробників до будь-якого виду діяльності. Тобто це економічне суперництво між великою кількістю дрібних та середніх підприємств, які виробляють однорідну продукцію, мають рівний доступ до інформації, абсолютну мобільність матеріальних, трудових та фінансових ресурсів. Ні одна із фірм не може впливати на ринкову ціну. Більш повною мірою ознакам досконалої конкуренції відповідають деякі ринки сільськогосподарської продукції ( пшениці, кукурудзи ), а також деякі фінансов ринки. З точки зору суспільства досконала конкуренція є стандартом, за яким оцінюється ефективність реальної економіки. Вона включає всі форми дискримінації споживачів, розподіляє ресурси відповідно до їх смаків, найефективніше. Дана структура дозволяє побудувати точну модель поведінки фірм на шляху до максимілізації прибутку. В умовах чистої конкуренції в довгостроковому періоді ціна встановлюється на рівні мінімуму середніх витрат виробництва. Тобто фірми використовують найефективніші технології і визначають найнижчу з можливих цін.

 За капіталізму вільна конкуренція виявляється у конкурентній боротьбі як між різними формами приватного капіталу ( промислового, торговельного, банківського та ін.), так всередині кожного з них. Така конкуренція набуває форми внутрігалузевої та міжгалузевої.

Конкуренція внутрігалузева - це боротьба між виробниками однієї галузі (сфери) виробництва. Вона сприяє зниженню витрат виробництва, впровадження НТП, підвищенню ефективності виробництва, стимулює концентрацію капіталу та централізацію виробництва. В сучасних умовах переросла в конкуренцію на окремих вузькоспеціалізованих ринках конкретних видів продукції ( наприклад, на ринку міні-комп’ютерів, телевізорів, легкових автомобілів тощо ).   Конкуренція міжгалузева – це боротьба між виробниками різних галузей економіки. В епоху вільної конкуренції міжгалузева конкуренція відігравала значну роль в перелив капіталу між галузями під впливом галузевої норми прибутку. В сучасних умовах переважна частина міжгалузевого руху капіталу здійснюється в межах багатогалузевих компаній (концернів і конгломератів). Різниця в галузевих формах прибутку ма значення лише для дрібних новоутворених капіталів. Їх вступ у високоприбуткову галузь при цьому стримується вимогами до мінімального розміру капіталу, який може забезпечити необхідний прибуток.

Міжнародна конкуренція являє собою конкуренцію ви­робників на світовому ринку і включає в себе як внутріга­лузеву, так і міжгалузеву форми конкуренції. На світовому ринку домінуюча роль належить компаніям найрозвинуті­ших країн. Міжнародна конкуренція сприяє збалансовано­му розвитку світового ринку, переливу капіталу не тільки між сферами виробництва, а й різними державами.[5, с.289-290 ]

За умов досконалої конкуренції (perfect competition) ринкова ситуація характеризується поліполією, тобто великою кількістю продавців і покупців того самого товару. Зміни в ціні якогось продавця викликають відповідну реакцію тільки серед покупців, але не серед інших продавців.

Ринок відкрито для кожного. Рекламні кампанії за цих умов не є надто важливими, бо для продажу пропонуються тільки гомогенні (однорідні) товари, ринок є прозорим і відсутн будь-які переваги. На ринку з подібною структурою ціна - це задана величина.

Хоча ціна й формуеться в процесі конкуренції серед всіх учасників ринку, але водночас кожен окремий продавець не здійснює жодного прямого впливу на ціну. Якщо продавець заправляє більш високу ціну, всі покупці відразу ж переходять до його конкурентів.

Якщо ж продавець заправляє більш низьку ціну, то він виявиться не в змозі задовольнити весь попит, який буде орієнтовано на нього, через його незначну частку на ринку, при цьому прямого впливу на ціну з боку цього конкретного продавця не відбувається.

Якщо продавець змушений згодитися з цінами, що переважають на ринку, то він може пристосуватися до ринку шляхом регулювання обсягу свого продажу. В цьому разі він визнача кількість, яку він розраховує продати за заданою ціною. Покупцеві також залишається тільки обрати, скільки він захоче отримати за заданою ціною. Умови досконалої конкуренції визначаються наступними параметрами:

1) велика кількість продавців і покупців, жоден з яких не має помітного впливу на рикову ціну і кількість товару;

2) кожен продавець виробляє однорідний продукт, який в жодному відношенні не відрізняється від продукту інших продавців;

3) бар`єри для входу на ринок в долгостроковому аспекті або мінімальні, або взагалі відсутні;

4) жодних штучних обмежень попиту, пропозиції або ціни не існує і ресурси - змінні фактори виробництва – мобильні;

5) кожен продавець і покупець має повну й правильну інформацію про ціну, кількість продукту, витрати й попит на ринку.

Отже, зрозуміло, що жоден реальний ринок не задовольняє всім перерахованим умовам. Тому схема досконалої конкуренції має здебільшого теоретичне значення. Проте вона є ключем до розуміння більш реальних ринкових структур. Саме в цьому її цінність.

Для учасників ринку за умов досконалої конкуренції ціна - це задана величина. Тому продавець може лише вирішувати, яку кількість товару він захоче запропонувати за даною ціною. Це означає, що він одночасно акцептант ціни і регулятор кількості. [12, с.246-248]

Досконала або чиста конкуренція - це така модель ринку, при якій вплив кожного учасника економічного процесу на загальну ситуацію настільки малий, що ним можна знехтувати. Модель чисто конкуренції має наступні характерні ознаки. По-перше, при ній на ринку знаходиться багато незалежних продавців і покупців даного продукту. По-друге, ніким і нічим не обмежений доступ на ринок і такий самий вихід з нього всіх бажаючих. По-третє, фірми, що конкурують, випускають стандартизовану продукцію. По-четверте, в умовах чистої конкуренції відсутній будь-який вплив окремо фірми на рівень ринкової ціни. Учасники ринкових угод мають вичерпну і вчасну нформацію про якість товару, ціни і вигоду торгівлі. Все сказане дало привід назвати даний вид досконалою конкуренцією.[13, с.121 ]  

Велике число продавців і покупців того самого товару. Зміни в ціні якогось продавця викликають відповідну реакцію тільки серед покупців, але не серед інших продавців.

Ринок відкритий для кожного. Рекламні компанії не так важливі й обов'язкові, так як на продаж пропонуються тільки гомогенні (однорідні) товари, ринок прозорий відсутні які-небудь преваги. На ринку з подібною структурою ціна - це заданий розмір. На підставі вищевикладеного можна вивести такі варіанти поведінки учасників ринку:

Акцептант ціни. Хоча ціна і формується в процесі конкуренції серед всіх учасників ринку, але в той же час окремо узятий продавець не робить ніякого прямого впливу на ціну. Якщо продавець запитує більш високу ціну, усі покупці відразу ж переходять до його конкурентів, тому що в умовах досконалої конкуренції кожен продавець і покупець мають повну і правильну інформацію про ціну, кількостях продукту, витратах попиті на ринку

Якщо ж продавець запитує більш низьку ціну, то він виявиться не в змозі задовольнити весь попит, що буде орієнтований на нього, у силу його незначної частки на ринку,  при цьому прямого впливу на ціну з боку цього конкретного продавця не відбувається. Якщо покупці і продавці діють однаково, то вони впливають  на ціну.

Регулятор кількості. Якщо продавець змушений погодитися з переважаючими на ринку цінами, то він може пристосуватися до ринку шляхом регулювання обсягу своїх продажів. У цьому випадку він визначає кількість товарів, що має намір продати по заданій ціні. Покупцю також залишається лише вибрати, скільки він захоче одержати по даній ціні. [2, с.319]

Умови досконало конкуренції визначаються такими передумовами:

-           велика кількість продавців і покупців, жодний з яких не має помітного впливу на ринкову ціну і кількість товару;

-           кожний продавець робить однорідний продукт, що ні в якому відношенні не відрізняється від продукту інших продавців;

-           бар'єри для входу на ринок у довгостроковому аспекті або мінімальні, або взагал відсутні;

-           ніяких штучних обмежень попиту, пропозиції або ціни існують і ресурси - перемінн фактори виробництва – мобільні;

-           кожний продавець і покупець володіє повною і правильною інформацією про ціну, кількість продукту, витратах і попиті на ринку.

Неважко бачити, що жодний реальний ринок не задовольняє всі перераховані умови. Тому схема досконалої конкуренції має в основному теоретичне значення. Проте вона є ключем до розуміння більш реальних ринкових структур . І в цьому її цінність.

Для учасників ринку в умовах досконалої конкуренції ціна - це заданий розмір. Тому продавець може лише вирішувати, яку кількість товару він захоче запропонувати по даній ціні. Це означає, що він одночасно акцептант ціни і регулятор кількості.[5, с.307]

Отже, зрозуміло, що жоден реальний ринок не відповідає всім умовам. Тому схема досконало конкуренції має здебільшого теоретичне значення. Проте вона є ключем до розуміння більш реальних ринкових структур. Саме в цьому її цінність. Досконально конкурентні ринки ефективно розподіляють ресурси без державного втручання, але це не означає, що реально існуючі ринкові економіки ефективними”.  На практиці конкуренція звичайно є недосконалою.

1.2 Теорія недосконалої конкуренції

Якщо в економіц не діють деякі умови ринку чистої кон­куренції, то починають формуватися ринки недосконалої кон­куренції: монополістичної конкуренції, олігополії та чисто монополії. Важливою передумовою формування недоскона­лої конкуренції є поява монополізму.[9, с.125]

Недосконала конкуренція ведеться між крупними компаніями (всередині монополізованого сектора, між членами групових монополій) і дрібними та середніми фірмами. Це боротьба за монополізацію ринків збуту, джерел сировини, енергії, за отримання державних контрактів, кредитів, за володіння Інтелектуальною власністю (патентами, ліцензіями тощо).[10, с.45]

Особливістю недосконалої конкуренції є й те, що вона все більше переміщується зі сфери обігу у сферу безпосереднього виробництва, з галузевого на міжгалузевий рівень. Це означає, що вона все більше грунтується на впровадженні нових досягнень науки й техніки у виробництво і спрямована на поліпшення якості продукції. Внаслідок цього розрізняють ціновий та неціновий види конкуренції.

Цінова конкуренція це боротьба між товаровиробниками за споживача шляхом зменшення витрат виробництва, зниження цін на товари і послуги без істотної зміни їх якості й асортименту. Підприємці при цьому нерідко вдаються до маніпулювання цінами (встановлюють знижені, поки товар не завоює ринок збуту, після чого значно підвищують їх), до цінових поступок, сезонного розпродажу тощо.

Нецінова конкуренція це боротьба між товаровиробниками за споживачів шляхом впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво, що зумовлює поліпшення якост продукції, її асортименту. Крім того, для завоювання більших ринків збуту компанії продовжують строки гарантованого обслуговування, надають кредит для покупців та ін. Нецінова конкуренція повніше відображає інтереси споживачів. Різновидом недосконалої конкуренції є нечесна конкуренція, яка ведеться переважно неекономічними методами.[6, с.263]

Цінова та нецінова конкуренція

Цінова конкуренція Однією з традиційних форм конкурентної боротьби є маніпулювання цінами - т.зв."війна цін". Вона здійснюється багатьма способами: зниженням цін, локальними змінами цін, сезонними розпродажами, наданням більшого обсягу послуг за існуючими цінами, подовженням термінів споживчого кредиту тощо. Здебільшого цінова конкуренція застосовується для виштовхування з ринку слабших суперників або проникнення на вже засвоєнний ринок.

Нецінова конкуренція Більш ефективною й більш сучасною формою конкурентної боротьби є нецінова конкуренція, тобтощо пропонується на ринок. Надходження на ринок продукц більш високої якості або нової споживчої вартості утруднює відповідні заходи з боку конкурента, позаяк формування якості проходить тривалий цикл, що починається накопиченням економічної і науково-технічної інформації. В якост прикладу можна навести той факт, що відома японська фірма "SONY" здійснювала розробку відеомагнітофона одночасно по 10 конкурентних напрямах. В наш час набули великого розвитку різноманітні маркетингові дослідження, що мають на меті вивчення запитів споживача, його відношення до тих чи інших товарів, позаяк знання виробником подібнлої інформації дозволяє йому точніше уявляти майбутніх покупців його продукції, точніше розуміти й прогнозувати ситуацію на ринку в результаті його дій, зменшувати ризик невдачі тощо. Велику роль в неціновій конкуренції відіграє до- і піосляпродажне обслуговування покупця. Передпродажне обслуговування включає задоволення вимог споживачів по умовах поставок: скорочення, регулярність, ритмічність поставок (например, комплектуючих деталей і вузлів). Післепродажне обслуговування передбачає створення різних сервісних центрів з обслуговування купленої продукції, включаячи забезпечення запасними частинами, ремонт и т.і.

У зв`язку з зростанням впливу на громадськість засобів масової інформації, преси реклама стала одним з найважливіших методів ведіння конкурентної боротьби, позаяк за допомогою реклами можна певним чином формувати думку споживачів про той чи инший товар, причому як в ліпший, так і в гірший бік. [9, с.139]

1.3 Олігополістична конкуренція

Поширеною формою недосконалої конкуренції поряд із монополістичною конкуренцією є олігополія. За цієї форми синтезу конкуренції і монополії; центр боротьби переміщується з сфери обігу у сферу виробниц­тва, з галузевого на міжгалузевий, з національного на інтернаціо­нальний рівні.

Олігополія — тип ринкової структури, за якої кілька великих фірм монополізують виробництво збут основної маси товарів.

Олігополія характеризується небагато-чисельністю учасників конкуренції - коли відносно мала (в межах десятку) кількість фірм панує на ринку товарів чи послуг. Класичним прикладом олігополії є "велика трійка" в США - "Дженерал моторз", "Форд", "Крайслер".

За умов олігополії можуть вироблятися як однорідні, так і диференційовані товари. Однорідність найчастіше має місце на ринках сировини й напівфабрикатів: руди, нафти, сталі, цементу тощо; диференціація - на ринках споживчих товарів.

Небагаточисельність фірм сприяє монополістичним угодам між ними: щодо встановлення цін, розділу чи розподілу ринків або щодо інших способів обмеження конкуренції між ними. Доведено, що конкуренція на олігополістичному ринку тим інтенсивніше, чим нижче рівень концентрації виробництва (велика кількість фірм), і навпаки.

Особливістю олігополії є виробництво продукту обмеженою кількістю фірм (в автомобілебудівній галузі США, яка є олігополістичною, функціонує 28 фірм-виробників з коефіцієнтом кон­центрації 0,92; у виробництві жувальної гумки — 9 фірм (0,95), У виробництві побутових холодильників — 18 фірм (0,94)). Як пра' вило, олігополію створюють 3—4 провідні фірми галузі, що прода­ють на ринку більше 60 % продукції.

Найпростішою олігополією є дуополія — функціонування на ринку тільки двох виробників певного товару, між якими відсут­ні будь-які угоди про ціни, ринки збуту і квоти.

Характерні риси ринку олігополії:

1) наявність кількох великих фірм, які домінують на рин­ку конкретного товару внаслідок велико концентрації про­дукції, яку вони виробляють та доставляють на ринок. Це означає, що кілька великих фірм мають у загальному обсязі продажу велику частку (70 — 90%). Причиною такого явища є намагання використовувати переваги великомасштабного виробництва (так званий ефект масштабу);

2) існу своєрідний контроль за цінами внаслідок неперед­баченої поведінки конкурента, який може несподівано зміни­ти свою цінову стратегію і таким чином спричинити цінову війну, появу нових конкурентів, можливість привласнення монопольного прибутку. Для того щоб запобігти таким яви­щам, фірми йдуть на зговір у галуз політики цін типу кар­тельних угод, джентльменських погоджень, лідерства цін;

3) продукт на цьому ринку може бути як однорідним, так і диференційованим;

4) входження на цей ринок має значні перепони внаслі­док ефекту масштабу, великих витрат на рекламу, володін­ня патентами, контролю за джерелами сировини та ін.

Суб'єктами олігополістичної конкуренції є великі та надвели­кі за розмірами фірми, про що свідчать дані рівня концентрації виробництва (у країнах ЄС коефіцієнт концентрації у виробництві алюмінію перевищує 0,6, у виробництві свинцю досяга 0,9). Мас­штабність таких фірм суттєво обмежує можливості проникнення в галузь нових господарюючих структур, оскільки конкуренто­спроможною на сьогодні може бути, наприклад, фірма, що випус­кає на рік не менше 500—800 тис. легкових автомобілів, їх про­дукція є або стандартизованою, або диференційованою. Залежно від цього розрізняють чисту (виробництво однорідної продукції: алюмінію, цементу та ін.) і диференційовану (виробництво неодно­рідної, але одного функціонального призначення продукції: авто­мобілів, шин, камер, електропобутової техніки, сигарет тощо) олі-гополістичну конкуренцію. У конкурентній боротьбі суперники широко використовують нецінові методи.

Та найхарактернішою особливістю олігополістичної моделі є залежність ціново поведінки кожної фірми від поведінки конку­рента. Першим зауважив це у 30-т роки XX ст. французький економіст Анрі Курно (1801—1877), який вважав, що кожна фір­ма прагне продавати таку кількість продукції, яка максимізує її доходи, що в будь-якій галузі існує певна стабільна рівновага між обсягом продажу та ціною товару. Залежить ціна рівноваги від кількості продавців. Досліджуючи особливості конкурентної по­ведінки за дуополії (два продавці), він дійшов висновку, що кож­на з двох фірм установлює ціну, яка максимізує її дохід, незалеж­но від того, яку ціну встановлює конкурент.

Однією з форм взаємодії, взаємореакції фірм олігополістичного ринку є картельна угода, за якою відносини вибудовуються на основі відвертої змови. Класичним прикладом сучасного картелю є Організація країн експортерів нафти (ОПЕК), яка в різн періоди своєї історії контролювала від 25 % до 60 % продажу нафти індус­тріальним країнам.

Вона репрезенту такий тип рин­кової структури, якому властиві такі відмінності:

- наявність в галузі кількох великих виробників (від 2 до 7-10);

- конкуруюч фірми виробляють як стандартизований (однотип­ний), так і диференційований (відмінний за якостями, зручнос­тями, естетикою) продукт;

- існують суттєв перешкоди для проникнення у галузь ще одного ч конкурента, насамперед через великі розміри капіталів;

- контроль над ціною обмежений або значний (при змові конку­рентів про рівень цін, ринки збуту тощо);

- незначна кількість фірм олігополістичного ринку примушує до широкомасштабного застосування нецінових методів .

Важливу роль в характері конкурентних відносин на такому ринку відіграють обсяг і структура тої інформації про конкурентів і про умови попиту, якою фірми володіють: чим менше такої інформації, тим більш конкурентним буде поведінка фірми. Типовим т.зв. лідерство в цінах, коли їх переважно диктує одна провідна фірма, інші ж олігополісти ідуть слідом за лідером. Доступ до ринку новим продавцям утруднений. В разі згоди олігополістів з приводу цін, конкуренція все більше зміщується в напрямі якості, реклами і індивідуалізації. [13, с.143-145]

Олігопол посідають суперечливе становище стосовно розвитку науково-технічного прогресу. З одного боку, великі масштаби господарювання дають змогу концентрувати ве­лик фінансові ресурси, кваліфіковані кадри для науково-дослідних, конструкторських робіт. Але монопольне стано­вище на ринку, можливість одержувати монопольний при­буток шляхом встановлення монопольних цін не сприяє роз­витков науково-технічного прогресу. Технічний прогрес в олігополії пов'язаний з науковим характером самої галузі (електроніка, авіакосмічна галузь). Другим поштовхом до науково-технічного прогресу виступає міжнародна конкурен­ція, тобто конкуренція з боку іноземних фірм. Однак у ціло­му 2/3 винаходів минулого століття здійснено незалежними винахідниками та невеликими фірмами.[6, с.351]

В умовах приблизно однакових фінансовотехнологічних ресурсів переважна більшість конкуруючих великих корпорацій відмовляється від застосування цінових методів впливу на суперника, оскільки це обходиться дуже дорого, адже кожен виробник усвідом­лює, що коли він зважиться на зниження ціни свого товару, то кон­курент зробить те ж саме (від такого цінового маневру, коли конку-оенти знають усе один про одного, можуть бути тільки втрати доходу);

Цінова дискримінація — одночасний продаж однакових товарів різним категоріям покупців за різними цінами, коли різниця цін не виправдана різними витратами виробництва; цінова практика, що оголошується злочинною (наприклад, за законом Клейтона у США) у разі, якщо вона обмежує конкуренцію. Існують різні способи роз­межування фірмами покупців на тих, хто може платити дорожче, і тих, хто може купляти лише за низькими цінами. Потенційні клієнти фірми з більш еластичним попитом на товар — об'єкт для застосу­вання знижок, а клієнт з менш еластичним попитом — об'єкт для застосування цінової дискримінації.[13, с.164]

Олігополія - це ринкова структура, при якій в реалізації якого-небудь товару домінує  небагато продавців, а поява нових продавців ускладнено чи неможливо. Товар, реалізований олігополістичними   фірмами, може бути і  диференційованим і стандартизованим. Як правило на олігополістичних  ринках  домінує  від  двох  до  десяти   фірм, на які  приходиться  половина і більше  загальних  продажів  продукту. На таких   ринках  декілька  або  й  усі  фірми  у  довгостроковому  періоді одержують  значні  прибутки,  оскільки  вхідні   бар'єри   ускладнюють або унеможливлюють вхід фірм-новачків до ринку. Олігополія —  переважаюча  форма ринкової структури. До олігополістичних галузей США  належать  автомобільна, сталеплавильна, нафтохімічна, електротехнічна та комп'ютерна індустрії.

На  олігополістичних  ринках  деякі  фірми  можуть  впливати  на  ціну завдяки їхнім великим  часткам  у  загальній  кількості  товару,  який  вони випускають. Продавці на олігополістичному ринку знають,  що  коли  вони  або їхні суперники змінять  ціни чи обсяг продажів  то наслідки  позначаться  на   прибутках усіх фірм на ринку. Продавці усвідомлюють  свою  взаємозалежність.    Передбачається, що кожна фірма в галузі визнає, що зміна її ціни чи  випуску викликає реакцію з боку  інших  фірм.  Реакція,  яку  який-небудь  продавець очікує від фірм, які  суперничають з ним, у відповідь на зміни  встановлених ним ціни, обсягу  випуску  чи  зміни  діяльності  в  області  маркетингу, є основним чинником, що визначає його рішення. Реакція,  яку  окремі  продавца  чекають від своїх  суперників,  впливає  на  рівновагу  на  олігополістичних  ринках.  

У багатьох випадках олігополії захищені бар'єрами для входу на  ринок, схожими з тими, котрі  існують для  монопольних  фірм. Природна олігополія має місце  коли кілька фірм можуть поставляти  продукцію  для  всього  ринку при більш низьких довгострокових витратах, чим були б у багатьох фірм.[1, с.167]

Можна виділити наступні риси олігополістичних ринків: 

1.Усього кілька фірм забезпечують весь ринок.  Продукт  може  бути  як  диференційованим, так і стандартизованим. 

2.Принаймні, деякі фірми в олигополістичній галузі володіють великими ринковими частками. Отже, деякі фірми  на  ринку  здатні  впливати  на  ціну товару, варіюючи його наявність на ринку.

3.Фірми в галузі усвідомлюють свою взаємозалежність. Існує два види олігополії. Перший вид припускає, що кілька фірм роблять ідентичний продукт. Другий –  коли невелика кількість  виробників випускають диференційовані товари.

Однак в тому і іншому випадку фірми усвідомлюють взаємозалежність своїх продажів, обсягів виробництва, інвестицій і рекламної діяльності. Так, якщо одна фірм буд посилено рекламуват  свою  продукцію чи брати участь у створенні  нової  моделі  виробу, то  вона повинна очікувати аналогічних дій з боку своїх  конкурентів. У такій ситуації кожн  фірма знає, що, принаймні, деякі рішення  конкурентів  залежать  від  її  власного поводження, і тому, приймаючи те чи інше рішення, вона зобов'язана  мати  на увазі  цю обставину.

Олігополістична взаємозалежність фірм піднімає суперництво між ними на проти всіх. У цьому випадку можливі найрізноманітніші рішення конкурентів: вони можуть спільно домагатися деяких цілей, перетворюючи  галузь у подобу чистої монополії, чи ж – як іншу крайність – боротись один з одним аж до повного знищення.

Останній варіант найчастіше здійснюється  формі цінової війни поступового зниження існуючого рівня цін з метою  витиснення  конкурентів з олігополістичного ринку. Якщо одна фірма знизила  ціну,  то  її  конкуренти, відчувши відтік покупців, у свою чергу теж знизять  свої  ціни.  Цей  процес поки у всіх фірм  ціни  не  зрівняються  із  середніми  витратами. У  цьомувипадку зникне  джерело економічного прибутку і на ринку виникне ситуація, близька до досконалої конкуренції. Від  подібного  результату  у  виграшномуположенні  залишаються споживачі, у той  час  як  виробники  усі  до  одногоніякого виграшу не  одержують.  Тому  найчастіше  конкурентна  боротьба  міжфірмами приводить до прийняття ними рішень, заснованих на  обліку  можливогоповодження своїх суперників. [8, с.93]

Отже, основна відмінність олігополістичного ринку від ринку досконалої конкуренції пов`язано з динамикою цін. Якщо за досконалої конкуренції вони пульсують безперервно й безсистемно залежно від коливань попиту й пропозиції, то за олігополії ціни мають тенденцію до стійкої фіксації й змінюються не так часто. Ринок олігополії вимага серйозної уваги до підприєм­ницької діяльності. Конкурентна поведінка на цьому ринку потребує особливої стратегії ціноутворення, пошуку найви-гідніших методів ціноутворення. Але вплив ціни на ринок олігополії може бути обмежений внаслідок картельних та інших угод. Тому на цьому ринку широко використовують­ся засоби нецінової конкуренції. В умовах олігополії почи­нає відігравати значну роль розвиток менеджменту всередині фірми, в її окремих структурних підрозділах.

1.4 Теорія монополістичної конкуренції

Монополія (грецького походження) - виключне право на щось (виробництво, торгівлю, промисел і т.д.), яке належить одній особі, певній групі людей або Державі. тів тощо. По-друге, конкуренція за своєю природою передбачає монополію тому, що вона споконвічне спирається на приватну власність, а власність - це монополія володіння, користування і розпорядження чимось.

Ринкова влада ступінь контролю, яку фірма або група фірм має над ціною та виробничими рішеннями у певній галузі. У випадку монополії фірма має високий ступінь ринкової сили; фірми у доско­налих конкурентних галузях не мають ринкової сили.

Фірма-монополіст завойовує виключне становище на галузево­му ринку, завдяки чому встановлю монопольне високі ціни (якщо це виробник) чи монопольне низькі ціни (якщо це покупець чи спо­живач) на продукт і отримує монопольне високі прибутки, не до­пускаючи до них конкурентів.

Пануючою ринковою структурою монополія стала на другому етапі ринкової еволюції, який продовжувався з 70-х років XIX ст. до 30-40-х років XX ст. у більшості галузей утворилися монопо­лістичні неконкурентні ринки. Це стан, коли ринковий механізм втра­чає здатність відновити ринкову рівновагу в умовах панування мо­нополістичних структур:

- у галузі пану одна гігантська фірма;

- вона випуска унікальний продукт;

_ вступ до галуз повністю блоковано;

_ здійснюється значний контроль за ціною в даній галузі. Тобто монополія заперечує конкуренцію грунтується на виключ­ності економічного становища одного суб'єкта, здійснюючи ринкову владу.

Спираючись на різні причини виникнення, монополію можна звести до трьох основних форм: природної, адміністративної та економічної.

Природна монополія виникає внаслідок об'єктивних причин, коли природними монополістами стають власники і господарюючі суб'єкти, які мають у своєму розпорядженні рідкісн унікальні родовища або земельні ділянки з унікальними природними властивостями (рідкісні метали, земля тощо).

Адміністративна монополія виникає внаслідок того, що держава (уряд чи органи місцевої влади) створю виняткові привілейовані умо­ви господарської діяльності певним підприємствам або цілим галузям.

Такі господарююч суб'єкти опиняються в ситуації штучно ство­реного захисту від конкуренції, що генерує ще один феномен еконо­мічної виключності.

Економічна (агломераційна) монополія виникає на основі законо­мірностей господарського розвитку, коли підприємство опиняється в ситуації економічної виключності, що проявля себе у можливостях впливу на ціноутворення. Домагаючись вигідних цін, так підприєм­ства починають отримувати монопольні прибутки.[4, с.391]

Монополістична конкуренція відзначається такими рисами:

- на галузевому ринку діють кілька десятків переважно середніх фірм, що конкурують між собою;

- конкуренти випускають диференційований продукт (продукт одного типу, але з певними, лише йому властивими, особливо­стями), кожна з фірм володіє монопольним правом випуску свого особливого продукту;

- на даний ринок достатньо легко проникають нові конкуренти з власним диференційованим продуктом;

- пануючою нецінова конкуренція, що проявляється у рекламі, існуванні торгової марки;

- контроль над ціною існує у дуже вузьких межах (лише на ціну власного диференційованого продукту). Ринки монополістичної конкуренції найбільш поширені у су­часній ринковій економіці. Даний тип ринкової структури охоплює виробництво одягу взуття, косметики, електроприладів, ліків, пер­сональних комп'ютерів, канцелярських товарів, кондитерських ви­робів і ласощів, тканини, роздрібну торгівлю, підприємства харчової промисловості, побутового обслуговування тощо.

Утворення монополії веде до порушення механізму ринкового ціноутворення і деформованого розподілу ресурсів. Конкуренція деформована наявністю монополій, недосконалою. У зв'язку з цим варто відзначити, що та похвала досконалій (вільній) конку­ренції, яка лунає в наших засобах масової інформації і в багаточи-сельній "новітній" навчальній літературі, зовсім недоречна. Доско­налої конкуренції ніколи не було і, тим більше, її немає й не може бути тепер. Як пише відомий американський економіст П.Самуельсон в "Економіці", сучасна система є змішаною системою державного й приватного підприємництва, монополії і конкуренції.

У реальному житт монополізація економіки відбувається най­різноманітнішими методами (способами) проявляється в багато-чисельних видах і формах, що викликає необхідність певної їх типізації. В економічній теорії і практиці відомі принаймні шість основних типів монополізму.

Істотно, що в чистому вигляді названі типи монополізацій не зустрічаються, бо вони, так як всі процеси в економіці, взаємо­пов'язані і взаємопереплітаються. Але для теоретичного аналізу і з'ясування напряму певних практичних дій, наприклад, держави в умовах ринкової економіки, така класифікація досить конструкти­вна.[9, с.150]

Економічний монополізм. Цей тип монополізму є стержне­вим. Саме він дав змістовне наповнення всім іншим монополістич­ним процесам в економіці, які відбуваються в результаті подальшого поглиблення суспільного поділу праці в умовах товарного виробництва. А конкретно, - економічний монополізм виростає з конкуренції, базується на концентрації і централізації капіталу. Суть його полягає в утворенні великих підприємств, об'єднань підприємств, які концентрують у своїх руках виробництво збут основної частини продукції певної галузі або декількох галузей, що да м можливість впливати на рівень цін з метою забезпечення собі високого (монопольного) прибутку. Такий тип монополізму являє найбільшу загрозу ринковій економіц тому повинен бути постійно в полі зору держави, щоб не допускати перетворення великого бізнесу, виникаючого на основі концентрації і централі­зації, в монополію.

Технологічний монополізм проявляється в тому, що влада над ринком великих корпорацій ( контроль виробництва і збуту певної продукції ) зумовлена не стільки прагненням захопити ринок, подавити конкурентів, максимізувати ринок, скільки специфікою технології. Мова йде про такі галузі, наприклад, як металургія, електроенергетика, транспорт, тобто галузі, де сама технологія робить економічно ефективними лише великЦіноді навіть центра­лізовані) виробництва.

Технологічний монополізм певною мірою можна назвати при­родним, саме тією мірою, якою природна своєрідна конфігурація виробництва, що його породила. Звідси виплива дуже важливий, особливо для сучасної України, висновок, що на ті сектори еконо­міки, де домінує технологічний монополізм, демонополізація не повинна розповсюджуватися. У всякому разі, не приймати в них тотального характеру. Важко, наприклад, уявити собі утворення висококонкурентного ринку, якщо поруч з діючою залізницею збудується нова, конкуруюча з нею. Ринки, окуповані технологіч­ними монополіями, є монопольними цілком на природній основі і ще довго будуть залишатися такими.

Рекламний монополізм. Це особливий різновид монополізму, зумовлений диференціацією продукту. Суть його в штучному створенні виключних умов для реалізації того чи іншого товару рекламою або іншими діями комерційних служб. Наприклад, виникненню такого механізму сприяє позначка підприємством своїх товарів торговою маркою, заманювання магазинами покупців незвичним упакуванням товару або зниженням цін для постійних клієнтів, використання барвистих реклам тощо.

Інноваційний монополізм. Він характерний для підприємств (фірм), які лідирують на тих чи інших напрямках НТП. Суть його в тому, що окремі фірми, використовуючи передові технології, нові форми організації праці або виробництва, опиняються в кращих умовах, з точки зору виробництва і реалізації своєї продукції порівняно з іншими фірмами.

За цих умов конкурентна рівновага на ринку порушується на користь таких фірм, що забезпечу м додатковий (монопольний) прибуток.

Характерною особливістю монополізації цього типу є, по-перше, те, що вона має тимчасовий характер і зникає в міру розповсюдження й комерційного засвоєння результатів наукових досліджень і технологічних розробок. По-друге, вона є відображен­ням об'єктивних закономірностей розвитку людського суспільства, зокрема закону економії часу. Тому обмеження такого монополізму з боку держави повинно бути мінімальним.

Державний природний монополізм. Сюди відносяться природ­ні державні монополії. А саме: монополія держави на організацію й регулювання грошового обігу: монополія держави на ринку соціально-приоритетних або соціально-шкідливих товарів (вона Може виражатися в націоналізації виробництва таких товарів, адміністративному контролі над цінами, встановленні фіксованих ставок акцизного податку тощо); монополія держави на забезпе­чення населення суспільними товарами.

Державний адміністративний монополізм. Він характерний для економіки, де пану адміністративно-командне управління. Суть його в тому, що держава монополізу всі сфери життєдіяльно­сті суспільства, максимально обмежуючи ринкову конкуренцію. Якщо підходити до цього з позицій економічної доцільності, то лише незначну частину його можна визнати природною. В цілому ж монополізм цього типу являє собою негативне явище й підлягає безсумнівній ліквідації.

Державний адміністративний монополізм має такі основні особли­вості:

1. Він швидко стає тотальним, охоплює економіку в цілому, проникаючи в усі сфери суспільного виробництва (виробництво, розподіл, обмін, споживання).

2. Йому властивий виключно високий рівень монополізації ри­нків.

3.Державному монополізму властива особлива внутрішня стру­ктура. В основі її лежить державний сектор. Над ним розташовані відомчі структури, які контролюють окрем сфери виробництва. Нарешті, кожна з них поділена між підприємствами й організаці­ями, які монополізували випуск певних товарів і послуг. Класич­ним прикладом такого типу монополізму була економічна система колишнього СРСР.

Розглянут основні типи монополізму вказують на те, що моно­полізм, по-перше, за своєю природою неоднорідний. Тому й став­лення до нього не може бути однозначним. Якщо монополістичні структури, які відносяться до першої й шостої груп, небезпечні для економіки й повинні бути демонтовані або обмежені, то природн монополії (технологічні, державні, природні й ті, що передбачають лідерство в НТП) не суперечать, у всякому разі не зовсім суперечать нормальному функціонуванню сучасного ринко­вого господарства й можуть бути з ним сумісні. По-друге, границі дії природного монополізму не постійні. Вони рухомі хоча б тому, що, наприклад, монополія, зумовлена виходом тих чи інших фірм на передов рубежі НТП, недовговічна, й статус монополіста переходить періодично з "рук в руки" як результат зміни фірм-лідерів на передових рубежах НТП.

До першого виду (власне монополія) відносяться фірми, які є єдиним виробником товару, що надходить на ринок, причому в нього немає близького замінника. Ціна такого товару повністю визначається фірмою й не залежить від кон'юнктури ринку. Монополія - продавець, а точніше виробник (картелі, синдикати, трести), може бути однопродуктовою, тобто такою, яка монополі­зує виробництво і збут одного виду продукції, багатопродукто-вою, коли монополізується виробництво і збут багатьох видів продукції однієї або ряду галузей. Якщо такі монополії стають головною формою організації виробництва в кожній галузі, то вони істотно обмежують конкуренцію, деформують ринок. Тому держава всіляко повинна обмежувати можливості їх виникнення, а при виникненні вживати рішучі заходи для обмеження їх впливу на економіку. Різновидом монополії - продавця виступає так звана технологічна монополія. Суть такої монополії полягає в тому, що монополізується виробництво збут не багатьох продуктів і навіть не одного, а певного різновиду даного продукту. Наприклад, одна з модифікацій двокамерного холодильника або кольорового телевізо­ра. Така монополія пов'язана з диференціацією продукту. В результаті будь-яке підприємство, якщо воно має можливість зацікавити продавців якими-небудь особливостями (якостями) свого товару, здобуває певну монополію на цей товар і може користуватися нею для підвищення цін з метою отримання додат­кового прибутку. Особливість такої монополії, на відміну від попередніх, у тому, що вона не обмежує конкуренції, а розвиває й поглиблює її. Чому? Тому, що скрізь, де існує диференціація продукту, будь-який продавець, хоча й волод монополією, в той же час зазнає конкуренції з боку більш-менш досконалих замінни­ків. Тобто, заволодівши монополією на виробництво і збут якогось різновиду продукту, монополіст спонукає тим самим конкурентів конструювати рівноцінні замінники цього різновиду. В результаті конкуренція між виробниками різновидів одного й того ж продук­ту не тільки не вщухає, а ще більше розгортається. Тому такий вид монополій, як говорилося вище, антимонопольним законодав­ством обмежуватися не повинен.

Другим видом монополія-покупець. В якості таких монопо­лій може виступати держава, а також окремі фірми. Наприклад, монополізація однією або декількома переробними фірмами збуту сировини, яка вирощується й реалізу­ється сотнями сільськогосподарських підприємств. Теж саме можна сказати про металургійн комбінати, які монополізують збут сировини підприємств добувної промисловості. Більшість таких споживчих монополій, які у світовій економічній науці отримали назву ліокоподій, виникає завдяки створенню штучних умов, що обмежують конкуренцію виключно з метою забезпечити перерозподіл прибутку на користь монополістів. Тому нормальне функціонування ринкової економіки передбача обмеження сфери їх дій.

Отже, в якому б вигляді монополія не фігурувала, вона так чи інакше деструктивне впливає на ринок. Найбільш деформує ринок двостороння монополія, коли взаємодіють один продавець і один покупець. У цій ситуації практично неможливий контроль суспіль­ства за цінами, якістю, бо вони встановлюються шляхом угоди між ними. Прикладом подібної ринкової структури є військово-промисловий комплекс, де в якост виробника виступає одна фірма, а покупця - військове відомство.[10, с.143-146]

Форми монополій.

Об'єктивними чинниками монополізму та монополій є кон­центрація і централізація виробництва, капіталу, а також дифе­ренціація товарів, які створюють основу економічних монополій. Їх поділяють на такі типи: монополія окремого підприємства; мо­нополія як форма змови (угоди); монополія, заснована на дифе­ренціації продукту (монополія Чемберлена). Крім них, існують також адміністративні монопол панування на певних рин­ках держави та її органів. Серед них виокремлюють державну мо­нополію та монополію організаційних структур.

• Державна монополія. Це монополія держави на організацію і регулювання пропозиц централізованих грошей, установлення Державних цін, тарифів, акцизів, мита, податків тощо.

• Монополія організаційних структур. Такий вид монополії полягає в управлінн організаційних структур (міністерств, ві­домств та ін.) галузями та підприємствами.

Форми монополій класифікують за трьома ознаками:

1. За місцем у торгових угодах виокремлюють монополію і монопсонію.

Монополія об'єднанням підприємств, що продає певні товари багатьом покупцям, а монопсонія об'єднання, яке скуповує якісні продукти у всіх продавців (наприклад, велетенські корпо­рації харчової промисловості є монопсоніями щодо фермерів, які продають їм свою продукцію).

2. За масштабами охоплення ринку певного товару монополії та монопсонії бувають чистими й абсолютними.

Чиста монополія. Означає, що на ринку діє один продавець або покупець, доступ для конкурентів закритий, тобто продавець або покупець контролюють кількість і ціну товару.

Абсолютна монополія. Існу у масштабах націо­нального господарства, коли держава та її органи цілком контро­люють ситуацію у певних галузях (монополія зовнішньої торгівлі, енергетики, спиртового і тютюнового виробництв).

3. За характером причинами виникнення серед монополій ви­окремлюють природні, легальні та штучні.

Природн монополії. Ними володіють власники і господарюючі суб'єкти (часто держава), що мають у своєму розпорядженні рід­кісні та вільно невідновлювані елементи виробництва (рідкісні метали, особливі земельні ділянки під виноградники, деякі галу­з нфраструктури, наприклад громадський транспорт, та ін.). То­вари і послуги суб'єктів природної монополії не можуть бути замі­нені у споживанні іншими товарами (виробництво електроенергії, водопостачання, газопостачання тощо).

Легальн монополії. Створюють їх на законних підставах з ме­тою захисту інтелектуальної власності. Такими монополіями є па­тентна система, система авторських прав і товарних знаків, за­хист яких регулюють спеціальні закони.

Штучн монополії. Вони є об'єднаннями господарюючих су­б'єктів, створеними для отримання монополістичних вигод. Штуч­ні монополії цілеспрямовано змінюють структуру ринкового прос­тору у своїх інтересах, створюючи бар'єри для входження на ринок нших господарюючих суб'єктів (захоплення джерел сировини та енергоносіїв, змушування залежних банків відмовляти у кредитах новим підприємцям тощо). Крім того, вони запроваджують дуже високий порівняно із конкурентами рівень техніки технології ви­робництва, використовуючи великий за розмірами капітал, що да змогу досягти більшого ефекту від масштабів виробництва, витіс­няючи конкурентів за допомогою добре налагодженої реклами.

Штучні монопол різними за формою організаційно-економіч­ними об'єднаннями (монополістичними союзами) господарюючих суб'єктів. Найпростішими з них є короткотермінові угоди щодо цін та розподілу ринків, зокрема конвенції, ринги, корнери, пули.

• Конвенції. Угоди щодо обсягів ви­робництва, розподілу замовлень, збуту товарів.

• Ринги. Це угоди кількох підприємців, фірм щодо скуплення в конкретному районі конкретного товару з метою його монополізації.

• Корнери. Угоди кількох під­приємців, фірм щодо створення дефіциту певного товару шляхом скуплення біржових контрактів і реального товару з метою кон­тролювання біржового процесу і підвищення цін.

• Пули. Угоди, за якими прибу­ток кількох підприємців, фірм надходить до спільного фонду розподіляється між ними згідно із заздалегідь установленим спів­відношенням.

Складнішими монополістичними об'єднаннями є картелі, синдикати, трести, концерни, конгломерати і консорціуми.

Картелі . Об'єднання підприємств (фірм), у якому учасники зберігають свою власність на засоби і ре­зультати виробництва, самостійно реалізують товари на ринку, тоб­то лишаються самостійними у виробничій і комерційній сферах. Сенс картельних угод полягає у зменшенні конкуренції, для чого їх учасники визначають ринки збуту продукції, квоти (обсяги вироб­ництва кожної компанії в загальному обсязі продукції), рівень цін.

Синдикат. Об'єднують підприємс­тва, що виготовляють однорідну продукцію. Зберігаючи свою влас­ність на матеріальн умови господарювання, вони реалізують готову продукцію як спільну власність. Це означає, що підприємства збері­гають виробничу, але втрачають комерційну самостійність.

Трести (у США — корпорація). Ґрунту­ються на спільній власності (компанії, що входять у трести, втра­чають комерційну виробничу самостійність).

Концерни. Великі об'єднання юридичне (формально) самостійних підприємств (як правило, різних галузей промисловості, торгівлі, транспору, бан­ків) на основі фінансової залежності, яка є наслідком скуплення контрольних пакетів акцій. Вони відповідають за збитки або за зо­бов'язаннями підприємств, що входять до їх складу, лише в межах пакету належних їм акцій. До концернів можуть входити індиві­дуальні підприємці, картелі, синдикати, трести, об'єднуючись навколо ядра — холдинга, материнської компанії. Таким ядром традиційно бувають промис­ловий трест, банк, які скуповують пакети акцій промислових, тор­говельних, транспортних та інших фірм. Дочірні компанії як філії головної компанії юридичне залишаються незалежними, але фак­тично у межах концерну існує високоцентралізоване управління і господарське підпорядкування, особливо у фінансовій та інвести­ційній сферах.

Трести і концерни розповсюджені у США, Англії, Франції, Японії та інших країнах.

Конгломерати. Об'єд­нання підприємств абсолютно різних галузей виробництва шля­хом установлення фінансового контролю над їх діяльністю. При цьому вони зберігають свою виробничу, комерційну та юридичну самостійність. Зв'язок між ними існує лише на основі фінансових відносин.

Консорціуми. Ство­рюються на основ тимчасових угод між банками і виробничими корпораціями для спільного розміщення займу чи здійснення єдиного проекту.

Характерною особливістю сучасного ринку є поєднання, пе­реплетіння, взаємопроникнення різноманітних організаційних форм монополій, що свідчить про подальший розвиток, поглиб­лення процесів монополізації сучасної економіки.

Породжена конкуренцією, монополія намагається обмежити характерну для досконало конкуренції ринково-конкурентну стихію, спрямовуючи свої зусилля на впорядкування, захист і стабілізацію господарської системи з метою забезпечення переваг висококонцентрованим господарським об'єднанням. Картелі, синдикати, трести суттєво підірвали внутрігалузеву конкуренцію у сфері виробництва та обігу. Насамперед картелі та синдикати об­межили вільну конкуренцію у сфері обігу шляхом укладення угод про особливі умови реалізації товарів і розподіл ринків збуту. Це негативно позначилося на незалежності й свободі ринкових зв'яз­ків, сформувало економічні передумови панування монополій. Трести привнесли монопольне регулювання виробництва. Частко­ва планомірність виробництва, до якої вдавалися підприємства за вільної конкуренції, піднялась на вищий рівень стала формою комерційних зв'язків між підприємствами, що входять до трес­тів. Монополістична планомірність діяльності трестів у окремих галузях сприяла зростанню концентрації і централізації вироб­ництва і капіталу, проникненню планомірності в інші галузі. Це створювало умови для обмеження міжгалузево конкуренції, ви­никнення багатогалузевих монополій.

Одночасно загострювалася боротьба між монополіями-вироб­никами і монополіями-споживачами продуктів. Наприклад, влас­ник американських автомобільних заводів Генрі Форд (1863— 1947), намагаючись уникнути надмірних цін на сталь, що диктува­ли сталеливарні компанії, збудував власний сталеливарний завод, який зайняв 11 місце в галузі. Ефективно впливає на монопольні ціни товарів, що стали об'єктом монополізації, конкуренція суб­ститутів. Це характерне для ринків будівельних матеріалів, кольорових металів, палива, окремих видів транспорту та ін. Монополізація виробництва і про­дажу товарів загострює конкурентну боротьбу з боку відповідних немонополізованих товарів.

Важливою формою конкуренції є боротьба за споживчу здат­ність населення (за «долар споживача»). Вона полягає у витіснен­ні з його бюджету інших видів споживання. Оскільки споживча здатність населення на кожний момент має певну величину то будь-яке значне збільшення певного виду споживання можливе лише внаслідок зменшення споживання інших товарів. У праг­ненні розширити збут своєї продукції монопол витісняють із бюджету споживачів товари, які виробляються в інших галузях.

Найтиповішими для монополії методами і засобами ведення конкурентної боротьби є: обмеження доступу до джерел сировини, ринку кваліфікованої робочої сили, кредитних ресурсів; погір­шення доставки та збуту товарів; укладення угод з покупцями про торгові відносини тільки з конкретною монополією; збивання цін; бойкот конкурентів. Окрім того, широко використовуються за­хоплення патентів на різноманітні відкриття, винаходи і технічні удосконалення, а також комбінування й диверсифікація вироб­ництва. Отже, монополія може існувати лише в умовах конкурен­ції між окремими монополіями, монополіями й аутсайдерами то­що. Між конкуренцією і монополією існує не тільки антагонізм, а й синтез, єдність. Виявляється він у тому, що для забезпечення свого існування монополія змушена постійно вступати в конку­рентну боротьбу.[10, 152 -154]

Висновок: Конкуренція являє собою відносини між товаровиробниками з приводу одержання максимальних прибутків на основі розумного ризику та підприємливості.

Основне завдання конкуренції – завоювати ринок, в боротьбі за споживача перемогти своїх конкурентів, забезпечити одержання сталого прибутку.  

Конкуренція - органічний елемент ринку. Поза ринком практично неможлива здорова економічна конкуренція, а без використання й розвитку механізму конкуренції неможливі ринкова рівновага повноцінний ринок. Конкурентне господарювання є ефективним організатором виробництва, найбільш дійовим механізмом відтворення ринкової рівноваги. Економічна конкуренція є одним з регуляторів пропорцій суспільного виробництва, що стимулює його ефективність, фактором утворення середньої норми прибутку, формування ринкової вартості товару, диференціації товаровиробників за доходами, реалізації матеріального інтересу товаровиробників.  

Конкуренція генерує дійові стимули для того, щоб господарюючий суб'єкт не заспокоювався на досягнутому; відкрива реальні можливості для вільного вибору господарського маневру для всіх учасників економічних відносин; культивує саме ринковий компонент практичних навичок та знань. Важливим складовим компонентом механізму ринкової економіки конкуренція. Сам ринок, механізм його дії не може нормально існувати без розвинутих форм конкуренції. Як слушно стверджував відомий англійський економіст Ф.Хайєк, "суспільства, які покладаються на конкуренцію, успішніше за інших досягають своєї мети".

 Конкуренція являє собою економічну боротьбу, суперництво між відособленими виробниками продукції, робіт послуг щодо задоволення своїх інтересів, пов'язаних з продажем цієї продукції, виконанням робіт, наданням послуг одним і тим самим споживачам.

Конкуренція – визначальна умова підтримання динамізму в економіці, за умов конкуренції створюється більше національне багатство при меншій вартості кожного виду продукції порівняно з монополією й плановою економікою.

РОЗДІЛ 2

Антимонопольна політика в сучасному законодавстві України

Антимонопольна політика - одне з напрямків державного регулювання економіки, що явля собою комплекс державних заходів (відповідне законодавство, система оподатковування, денаціоналізація, роздержавлення і приватизація власності, заохочення створення малих підприємств та ін.), спрямованих проти монополізац виробництва і ринку і забезпечуючи розвиток конкуренції серед товаровиробників.

Антимонопольне законодавство - законодавчо закріплені основні правила діяльності суб'єктів, що хазяйнують на ринку, органів державної влади і управління.

Основні завдання антимонопольного законодавства:

а) забезпечення сприятливих умов стимулів для розвитку конкуренції і підприємництва в національній економіці;

б) зняття всіх перепон на шляху активізації конкуренції на правовій основі, що дозволяє виключити монопольні дії суб'єктів ринку, центральних органів влади і управління, диктат суб'єктів, що хазяйнують на ринку;

в) визначення правового режиму регулювання відповідальності за монопольн дії і порушення правил чесної конкуренції;

г) захист інтересів малого і середнього підприємництва від сваволі великого бізнесу;

д) створення умов для розвитку національного господарства.

Конкретна програма антимонопольних дій розробляється і проводиться урядом, що знаходиться при владі. Отже, ця програма є складовою частиною в загально економічної програми уряду, що може відображати інтереси окремо підприємницької групи, тих чи інших соціальних груп або загальні інтереси нації і повинна враховувати загальну внутрішню і зовнішню економічну, соціальну і політичну кон'юнктуру. Це значить, що ефективність застосування антимонопольного законодавства і діяльність антимонопольно політики в цілому змінюються і залежать від зміни політичного керівництва країни.

Великі корпорації в обхід антимонопольного законодавства   використовують легальні з погляду  антимонопольного законодавства форми об'єднань і монополістичної діяльності - холдингов компанії, систему участі, конгломерантні злиття (об'єднання компаній, що відносяться до різних сфер господарської діяльності), а також приховані прийоми встановлення монопольного панування - джентльменські угоди, лідерство в цінах. В сучасних умовах посилення дії антимонопольного законодавства корпорації проводять перебудову своєї структури, приспособлюються до  реалій, що змінюються, зберігаючи свою суть.

Холдинг - можна назвати на українській мові володіючим товариством, створеним великими монополіями для управління дочірніми підприємствами через систему участі. Ввібравши в себе контрольні пакети акцій десятків, сотень, а іноді і тисяч підприємств, холдинг спрямовує їх на розвиток, а прибутки, що ростуть, дозволяють великим холдингам повертатися до власної підприємницької діяльності. Юридично існують як акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, одноособові підприємства.

Система участі - взаємне володіння одними акціонерними компаніями цінними паперами (акціями, облігаціями) інших акціонерних компаній. Це важлива діюча форма зв'язку і переплетення капіталів як усередині однієї галузі, так і між галузями. Система участі створю багатоступінчасту залежність великого числа підприємств від значного акціонерного капіталу, що одержує можливість розпоряджатися величезними сумами чужого капіталу і "викачувати" з підконтрольних підприємств прибуток.

Для постійного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства, за природними монополіями, а також для недопущення методів несумлінної конкуренц (дій суб'єктів, що хазяйнують, по дискредитації конкурентів), на Україні створений антимонопольний комітет. [3, с.265-267]

У  відповідності  зі  статтею  42[2]  Конституції  України  не  допускаються зловживання  монопольним  становищем  на   ринку,   неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція.   Конституційна    заборона стосується діяльності, націленої  на  недопущення,  обмеження  чи   усунення конкуренції, незалежно від конкретних  її  видів  і  складів  правопорушень.

Закон України “Про  обмеження  монополізму  та  недопущення  недобросовісної конкуренції у  підприємницькій  діяльності”[3]  називає  три  види  порушень антимонопольного  законодавства:  зловживання  монопольним  становищем    на ринку, антиконкурентні узгоджені дії і дискримінацію підприємців.

Антимонопольне законодавство містить нормативні акти, що визначають організаційні та правов засади розвитку конку­ренції, заходи попередження, обмеження і припинення монополіс­тичної діяльності та нечесної конкуренції.

Для розвитку конкуренції та захисту прав споживачів від моно­полістичної діяльност господарських суб'єктів відповідним зако­нодавством впроваджується обмеження свободи їхньої комерцій­ної діяльності. Зокрема, забороняється: обмежувати або припиня­ти виробництво товарів, а також виробництво і поставку сирови­ни, матеріалів, комплектуючих виробів без попереднього узгоджен­ня з основними споживачами; скорочувати поставку або затриму­вати реалізацію товарів з метою створення, підтримання або збільшення дефіциту і підвищення цін; нав'язувати контрагенту невигідні умови договору, включати умови, що не є предметом договору; примушувати споживача включати у договір непотрібні йому товари послуги, вносити інші попередні дискримінаційні умови; припиняти чи затримувати поставки товарів або виконан­ня послуг у відповідь на претензії контрагента щодо якості товарів, послуги, виконання інших зобов'язань, передбачених договором; підвищувати в односторонньому порядку ціни на товари і послу­ги, якщо це не обумовлено відповідним поліпшенням їхньої якості згідно з інтересами виробника та споживача; висувати під загро­зою припинення поставок, розірвання договору або відмови від його пролонгації (подовження строку дії) нові умови на свою ко­ристь, що завдають шкоди інтересам контрагента; відмовлятись без певних об'єктивних підстав від укладання або пролонгації догово­ру за профілем сво діяльності.

В антимонопольному законодавстві встановлюються форми завчасного попередження, відповідальності та компенсації на ви­падок здійснення заборонених дій.

Контроль за розвитком конкуренції та обмеженням монополіс­тичної діяльності учасників ринкової економіки здійснюють спеці­ально створені антимонопольні органи. Їхніми функціями є такі:

• розробка заходів щодо розвитку конкуренції, демонополізації виробництва й обігу, розукрупнення високомонополізованих структур;

• комплексний аналіз стану ринків і конкуренції на них;

• експертиза нормативних актів, що стосуються функціонуван­ня ринку;

• підготовка пропозицій з питань удосконалення антимонополь-ного законодавства.

Антимонопольн органи розглядають справи про порушення антимонопольного законодавства, дають обов'язкові для виконання розпорядження, накладають штрафи на учасників господарського обо­роту, посадових осіб за невиконання відповідних розпоряджень. Вони мають право створювати фонди сприяння антимонопольним заходам. Кошти цих фондів формуються за рахунок відрахувань від штрафів, що встановлені для учасників ринкового обороту і посадових осіб органів управління за порушення антимонопольного законодавства.

Функції та обов'язки антимонопольних органів, що створюють­ся при місцевих органах влади, визначаються з урахуванням місце­вих господарств.

При антимонопольних органах можуть бути створені спеціальні ради з питань монополізму і конкуренції. Таким радам надають характер консультаційних дорадчих структур. До складу їх вклю­чають вчених і спеціалістів, представників відомств і громадських організацій. Головним завданням цих рад є оцінка ступеня монопо­лізації в господарстві, підготовка пропозицій про напрями демо­нополізац та розвитку конкуренції, удосконалення правового ре­гулювання, що обмежу монополістичну діяльність. [1, с.189 -191]

Отже, досвід роботи Антимонопольного комітету України показує, що в його роботі виника немало проблем. Особливо велике на­вантаження припадає на Міжвідомчу комісію демонополізації еко­номіки. Вона вирішує проблеми переборення адміністративних перепон вступу до ринку. Слід зауважити, що заходи із захисту конкуренції не повинні здійснюватися лише державою. Підприємцям слід активніше захи­щати сво права на діяльність в умовах чесної конкуренції.

ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ

Закон України “Про обмеження монополізму і недопущенні несумлінної    конкуренції в підприємницькій діяльності”.

  Даний Закон визначає правові основи обмеження і попередження монополізму,  недопущення  несумлінної  конкуренції  в  підприємницькій діяльності  і  здійснення  державного  контролю  за  дотриманням   норм антимонопольного законодавства.

Для цілей дійсного Закону вживаються такі терміни:

-      ринок  товару  (товарний  ринок)  (  сфера  обороту  товару  однієї споживчої вартості, у межах якої визначається монопольне положення);

-      конкуренція ( змагальність підприємців, коли їхні самостійні дії обмежують  можливості  кожного  їх  них  впливати на загальні умови реалізації товару на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, у яких потребуває споживач);

-      монопольне положення ( домінуюче положення підприємця, що дат  йому можливість  самостійно  або  разом  з  іншими підприємцями  обмежувати конкуренцію  на  ринку  визначеного  товару. Монопольним  признається положення  підприємця,  частка  якого  на  ринку   визначеного   товару перевищує 35%. Рішенням Антимонопольного комітету України може визначитися монопольним положення підприємця,  частка  якого  на  ринку визначеного товару менше 35%.);

-      монопольна ціна ( ціна, установлювана підприємцем, що займає монопольне положення на ринку і призводить до обмеження  конкуренції  і порушенню прав споживача);

-      -монопольна діяльність ( дії (бездіяльність) підприємця (підприємців) за умови  монопольного положення на ринку одного підприємця (групи підприємців) у виробництві і  реалізації товарів, а також дії (бездіяльність) органів влади і керування, спрямовані на недопущення, істотне обмеження або усунення конкуренції;

-      монопольне утворення ( підприємство, об'єднання або господарське товариство й інше утворення, що займає монопольне положення на ринку).

Зловживаннями монопольним положенням рахуються:

   нав'язування  таких  умов  договору,  що  ставлять  контрагентів  у нерівне положення, або додаткових умов, що не  ставляться  до  предмета договору, у тому числі нав'язування товару, не потрібного контрагенту;

  - обмеження або призупинення виробництва, а також вилучення з обороту товарів  із  метою  створення  або  підтримки  дефіциту  на  ринку  або встановлення монопольних цін;

   - часткова або повна відмова від реалізації або закупівлі товару при відсутності  альтернативних джерела постачання або збуту з метою створення або підтримки дефіциту на ринку або встановлення  монопольних цін;

   - інші дії з метою створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) інших підприємців;

  - установлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що обмежують права окремих споживачів.

Дискримінацією підприємців органами влади і керування признається:

  - заборона створення нових підприємств або інши організаційних форм підприємництва в якийсь сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво визначених видів товарів із метою обмеження конкуренції;

       -примус підприємців до пріоритетного висновку договорів, першочерговому постачанню товарів визначеному колу споживачів;

       -прийняття рішень про централізований розподіл товарів, що призводить до монопольного положення на ринку;

       установлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону країни в інший;

       надання окремим підприємцям податкових і інших пільг, що ставлять їх у привілейоване положення стосовно інших підприємців;

      обмеження прав підприємців по придбанню і реалізації товарів;

      установлення заборон або обмежень щодо окремих підприємців або груп підприємців.

Несумлінною конкуренцією признається:

- неправомірне використання товарного знака, фірмового найменування або  маркірування товару, а також копіювання форми, упаковування, зовнішнього оформлення, імітація, копіювання, пряме відтворення  товару іншого підприємця, самовільне використання його імені;

- навмисне поширення явно помилкових або неточних зведень, що  можуть завдати  шкоди  ділової  репутації або майнових  інтересів  іншого підприємця;

- одержання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також  конфіденційної інформації з метою нанесення збитку ділової репутації або майну іншого підприємця.

Державної контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, захист інтересів підприємців від зловживання монопольним положенням і несумлінною конкуренцією здійснюється Антимонопольним комітетом України відповідно до його компетенції.

Антимонопольний комітет України утворився Верховною Радою України. У своє  діяльності  Антимонопольний  комітет  України  підпорядкований  і підзвітний Верховній Раді України.

Антимонопольний комітет  України  є  юридичною  особою,  має  прес  з зображенням Державного герба України  і  свого  найменування.  У  своїй  діяльності Антимонопольний комітет України керується  дійсним  Законом, іншими  законодавчими  актами  України,  а  також   положенням   про Антимонопольний комітет України, затвердженим Верховною Радою України.

  Зведення, отримані Антимонопольним  комітетом  України і його територіальних  керувань  і   являющиеся  комерційної   таємниці,   не підлягають розголошенню. Збитки, заподіяні розголошенням зведень, що  є комерційною  таємницею,  підлягають  відшкодуванню  в  повному   обсязі  Антимонопольним  комітетом  України  в  судовому  порядку  за   рахунок державного бюджету.

  З метою запобігання монопольного положення окремих підприємців на ринку Антимонопольний комітет України і  його  територіальні  керування  здійснюють попередні  дії  по  державному  контролі  за  реорганізацією  (злиттям і приєднанням) підприємств, створенням  асоціацій,  концернів, міжгалузевих, регіональних і інших об'єднань підприємств,  перетворення  органів керування  в  зазначені  об'єднання,  а  також  за  створенням,  реорганізацією ліквідацією господарських товариств.

Підприємець може  набувати  контрольного  пакета  акцій  акціонерного товариства,  що  займає монопольне положення на ринку, за умови повідомлення в місячний термін Антимонопольного комітету України.  Такі ж правила застосовуються й а тих  випадках,  якщо  підприємець частки (паї) в іншому господарському товаристві, що займає  монопольне положення.

У випадках, якщо підприємці  зловживають  монопольним  положенням  на ринку, Антимонопольний комітет України і його  територіальні  керування  видають  розпорядження  про  примусовий  поділ  монопольних   утворень.

Примусовий поділ не застосовується у випадках:

-  неможливості організаційного або територіального відділення підприємств, структурних підрозділів або структурних одиниць;

- наявності тісного технологічного зв'язку підприємств, структурних підрозділів або структурних одиниць (якщо частка внутрішнього обороту в  загальному обсязі валової продукції підприємства складає менше 30%).

Штрафи на підприємців налагаются Антимонопольним комітетом за:

-  відхилення від виконання або невчасне  виконання  розпоряджень Антимонопольного   комітету України про припинення порушень антимонопольного законодавства, відновленні початкового стана або зміні угод, що суперечать дійсному Закону;

- непредставлення, невчасне уявлення інформації монопольному комітету України і його територіальна монополія  керуванням  або  уявлення  явн недостовірних даних.

Прибуток, незаконно отримана суб'єктами підприємницької діяльності в результаті порушення даного Закону, стягується  судом  або  арбітражним судом у державної бюджет.

Збитки, заподіяні зловживанням монопольним положенням і  несумлінною конкуренцією, підлягають відшкодуванню по позовах зацікавлених осіб у порядку, передбаченому цивільним законодавством України.

За  твердженням закордонних спостерігачів, Антимонопольне законодавство України   відповідає  світовим   стандартам.  Проте створювалося воно, на жаль, не  в  рамках  реалізації  єдиної  програми соціально-економічних  перетворень.  Її  немає  і  донині.  Не   бачачи орієнтирів, український уряд, як показала життя,  уже  начально  обрало  неправильний шлях. Світова практика свідчить про те,  що  тільки  після  запуску  демонополізації  основних  сфер  виробництва  варто  проводити  лібералізацію цін і фінансово-грошове реформування. Наш  уряд  надійшов   навпаки й одержало відомі результати.

Історія розвитку монополій є одночасно й історією боротьби  з  ними. Негативні результати монополізації виявляються відразу, і  це особливо відчувають широкі  прошарки  населення. Навколо монополій  формується  негативна суспільна думка, що потребує  державного  захисту  споживачів від діяльності монополістів, обмеження діяльності інших.

Накопичений досвід  і  наукові  узагальнення  допомогли товариству зрозуміти усе “плюси”  і  “мінуси”  монополій,  виробити  стосовно  них  визначену  політику,  що  одержала   назву   монопольної.   Першим   її  результатом в  Україні  виявилося  антимонопольне  законодавство.  Воно  закладено антимонопольними законами:  Законом  України  “Про  обмеження  монополізму і недопущенні  несумлінної  конкуренції  в  підприємницькій діяльності” і Законом України ”Про антимонопольний комітет”, про котрий   уже говорилося вище.

Антимонопольна політика й антимонопольне законодавство  не  мають  на меті  заборону  або  ліквідацію  монопольних  утворень.  У   товариствісклалося розуміння того, що монополія як чинник зростання  прибутку  неможе бути  знищена.  Тому  реальне  завдання  антимонопольної  політики полягає  в  тому,  щоб  поставити  діяльність  монополії  на  державний контроль, виключити можливість зловживання монопольним  положенням.  К.Маркс ще в середині минулого сторіччя приходив до  висновку,  що  поява монополій потребує державного втручання.

Головна ціль цього втручання полягає в захисті і  зберіганні  вільної   конкуренції, якої  загрожують  монопольні  тенденції.  Конкретно  можна сформулювати такі  цілі:  обмеження  монополій,  підтримка  і  сприяння  малому бизнесу, захист прав споживача.

Існують дві основні форми боротьби з монополіями:

1) попередження створення монополій;

2) обмеження використання монопольної влади.

Для   проведення    антимонопольної    політики    держава    створю антимонопольні служби, основною задачею яких є контроль монополістичн тенденцій у країні. Антимонопольні служби не  є  частиною  законодавчої  влади, але їхня компетенція дозволяє  їм  виконувати  дорадчу  функцію.  Подібні  організації  не  мають  права  діяти  авторитарними  методами, наприклад,   закривати   підприємства.   Але   вони   можуть    змусити  підприємство, що домінує на ринку, відновити постачання продукції  тому  одержувачу, якому в цих постачаннях було противозаконно відмовлено. Усе   їхні  рішення  обов'язкові  для   виконання.   У   противному   випадку   накладаються грошові штрафи, передбачені  законодавством  за  порушення    антимонопольного закону. При цьому необхідно відзначити, що всі рішення    антимонопольної служби повинні підлягати перевірці державними судами.

Крім  здійснення  процесу   демонополізації   антимонопольна   служба покликана боротися зі зловживаннями. Така боротьба може бути ефективної тільки при активній  участі  споживачів.  Тому  широкі  маси  населення  повинні  розуміти  практичне  значення   антимонопольної   політики   в   повсякденному житті. Допомогти в цьому повинна насамперед преса й  інші  засоби масової інформації. Пресі повинно даватися право  на  відповідне  повідомлення, але  лише  в  об'єктивній  і  чесній  формі,  без  якийсь   дискредитації. Кожна антимонопольна служба повинна  мати  співробітника для зв'язку з пресою, що повідомляє про діяльність  служби  і  коментує  її.

На Україні єдиною монопольно службою держави, крім самої держави, є  Антимонопольний комітет України, про функції і задачі котрого вже  було сказано вище.

Безумовно,  від  проведення  антимонопольної  політики  в  теперішніх  важких економічних умовах України чудес очікувати не припадає. Але дуже  важливо, щоб проведення антимонопольної  політики  завоювало  довіру  і підтримку населення, щоб  люди  знали,  що  вони  можуть  звернутися  в антимонопольні служби зі своїми проблемами. Необхідно переконати людей,що вільна конкуренція є добром для усіх.

Підводячи результати, можна охарактеризуват антимонопольнезаконодавство й антимонольную політику України  як  необхідні  атрибути структурних перетворень у всіх сферах економіки країни. На даному етапіпроблема монополізації і несумлінної конкуренції  перестає  бути  чисто економічної   вона  усе  більше  стає  політичної  і  суспільної.  Тому надзвичайно необхідно, щоб населення України усвідомило всю згубність і всі негативні наслідки монополії. Безперечно, у  деяких  випадках  (але лише в малій дещиці від їхньої загальної кількості) існування монополії є  виправданим  і  необхідним,   але   за   цими   процесами   повинний здійснюватися  жорсткий  контроль  із  боку  держави   по   недопущенню зловживання своїм монопольним положенням.

Висновок: Антимонопольне законодавство тісно пов'язане з загальною системою заходів, за допомогою яких держава намагається впливати на ринкові відносини і форми об'єднання підприємців. Воно обмежує деякі найбільш грубі й очевидні прийоми монополістичної діяльності, робить певний вплив на конкурентну боротьбу, але ніколи не зачіпає найважливіших інтересів великих корпорацій. Антимонопольне законодавство поширюється на всі види товар­ного виробництва і комерційної діяльності, включаючи виробниц­тво і товарооборот, платні послуги, проектування продукції та техно­логії, а також наукові розробки, що призначені для використання їх­ніх результатів у виробництві та товарообороті, у платних послугах. Отже, вирішальну роль  у  створенні  на  ринку  сприятливого  конкурентного середовища   грають   антимонопольне   законодавство    і    діяльність антимонопольних органів, правильне поводження яких сприяє  стабілізації  всієї економіки в цілому.

ВИСНОВОК

 Конкуренція означає суперництво між суб'єктами ринкового господарства за найбільш вигідні умови виробництва, продажу і купівлі товарів. Такий вид економічних відносин функціонує тоді, коли виробники товарів виступають як самостійні і ні від кого не залежні суб'єкти господарської системи. У такому самому становищі повинні бути і покупц товарів.

Конкурентна боротьба за економічне процвітання і виживання є економічним законом ринкового господарства.

Пронизуючи всю систему виробництва й споживання товарів і послуг, конкуренція здійснюється в багатьох формах, які з розвитком суспільства стають дедалі різноманітнішими.

Конкуренція може бути внутрігалузева, міжгалузева, міжнародна.

У сучасній економічній науці розглядаються дві основні форми конкуренції: чиста або "досконала" та обмежена або "недосконала".   

Конкуренція необхідною і визначальною умовою нормального функціонування ринкової економіки. Але як будь-яке явище має свої плюси і мінуси. До позитивних чортів можна віднести: активізацію інноваційного процесу, гнучке пристосування до попиту, висока якість продукції, високу продуктивність праці, мінімум витрат, реалізацію принципом оплати по кількості і якості праці, можливість регулювання з боку держави. До негативних наслідків - "перемога" одних "поразка" інших, розходження в умовах діяльності, що веде до нечесних прийомів, надмірна експлуатація природних ресурсів, екологічні порушення й ін.

Як було показано надмірна монополізація, поява конкурентної боротьби між монополіями, без відповідного контролю з боку держави може призвести до створення так би мовити "держави в державі". Монополізм призводить до уповільнення науково-технічного прогресу, консервує низьку якість продукції, робить цю продукцію неконкурентноздатною на світовому ринку, втрачаються стимули перебування більш ефективних рішень функціонування в економіці й ін.

Говорячи про негативні методи ведення конкурентної боротьби необхідно відзначити, що все-таки поки є конкуренція, буде існувати і промислове шпигунство, тобто ц два явища пов'язані між собою, не можна, звичайно, заперечити ефективність промислового шпигунства, наприклад він значно впливає на розвиток військово-промислового комплексу. І усе ж, незважаючи на ефективність промислового шпигунства, він не може замінити розвиток ні в галузевих, державних і глобальних масштабах, не може замінити науково-дослідні роботи, відкриття, тому що якщо увесь час користуватися чужим, викраденим, то при цьому губиться деякий власний потенціал розвитку, що в результаті веде до регресу.

Антимонопольна служба України ще дуже молода,  але  вже  зроблені  її перші кроки до нормалізації ситуації за даними проблемам. Їй ще  багато потрібно зробити рішучих дій, та ці дії повинні здійснюватися одночасно з  удосконаленням  антимонопольного  законодавства  України.  У  даному напрямку потрібно звернути особливу увагу на більш ніж  віковий  досвід антимонопольного законодавства США і на антимонопольну  практику  інших розвитих країн.

У цілому ж, конкуренція несе менше негативних моментів, ніж позитивних; конкуренція - значно менше зло, чим монополія, що зловживає своїм положенням в економіці.

Конкуренція - визначальна умова підтримки динамізму в економіці, і в умовах конкуренц створюється більше національне багатство при меншій вартості кожного виду продукції в порівнянні з монополією і плановою економікою.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:

1.         Економічна теорія регулювання та антимонопольна політикп: пер. з англ./ В. Кіп Віскузі, джон.М. вернон, Джозеф Е. Гарингтон. – К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи» , 2004. – 1047 с.

2.         Економічна теорія. Політекономя. Макроекономіка. Мікроекономіка.: Навчальний посыбник/ Л. В. Білецька. – К.: Центр навчальноъ лытератури, 2005. – 652 с.

3.         Економічна теорія. Політекономія: Підручник/ За ред. В. Д. Базилевича. – К.: Знання Прес. 2001. – 581 с.

4.         Основи економічних знань: навчальний посібник/ А. С. Гальчинський, П. С. Єщенко, Ю. І. Палкін. – К.: Вища школа, 2002. – 543с.

5.         Основи економічної теорії: політ-економічний аспект: Підручник/ За ред. Г. Н. Климка,  В. П. Нестеренка. -  2-ге видання, перероб. і доп. – К.: Вища школа, Знання, 1997; 1999. – 743 с.

6.         Основи економічної теорії: Посібник/ За ред. С. В. Мрчерного. – К.: ВЦ «Академія», 1998. – 464 с.

7.         Основи економічної теорії: Підручник/  За ред. О. О. Мамалуя – К: Юрінком Інтер, 2003. 562 с.

8.         Основи підприємницької діяльності: Посібник/ С. В. Мочерний, О. А. Устенко, С. І. Чеботар. – К.: ВЦ «Академія», 2001. – 280 с. – (АЛЬМА - МАТЕР).

9.         Основи ринкової економіки: Підручник/  В. Я. Бобров – К: Либідь, 1995. – 320 с.

10.      Основи конкурентної політики: Підрчник/ З. М. Борисенко. – К.:Таксон, 2004 –704 с.

11.      Політична економія: Підручник/  Г. І. Башнянин. К.: Ельга: Ніка-Центр, 2002.– 527 с.

12.      Розвиток секторів і товарних ринків України: Монографія/ За ред. профес. В. О. Точиліна. Ужгород: ІВА 2001. – 400 с. 

13.      Управління конкурентоспроможністю: навчальний посібник/ Л. С . Кобиляцький. – К.: Зовнішня торгівля, 2003. – 304 с.