Реферат: Матеріальна та духовна культура євреїв Півдня України у XIX ст.
Реферат: Матеріальна та духовна культура євреїв Півдня України у XIX ст.
Реферат
Матеріальна
та духовна культура євреїв Півдня України у XIXст.
План
1 Побут
2 Одяг
3 Їжа
4 Обряди
5 Особливості соціальної організації та самоврядування
Висновки
Список літератури
1
Побут
Культура – це сукупність матеріальних і духовних цінностей, як
відображують активну творчу діяльність людей в освоєнні світу в ход
сторичного розвитку суспільства. Специфіка культури відбивається у тому, що
вона свідчить, якою мірою людина стала для себе та інших людиною, як вона
відчуває та усвідомлює себе такою. Матеріальна культура характеризує діяльність
з погляду її впливу на розвиток людини. Духовна культура є результатом
діяльності розуму. Цілісна єврейська культура ще не склалася. Вона існує як
конгломерат деяких культурних комплексів, характерних для різних
етнолінгвістичних груп євреїв, які розвивались в різних етнокультурних умовах,
можна казати про синтез цих комплексів
Житла євреїв відрізнялися від українських. Як правило, їх
розплановували, щоб мати вихід одразу на вулицю. Це диктувалося умовами
специфікою діяльності євреїв. Оскільки торгівля була основним їхнім заняттям,
то часто-густо житло ставало й крамницею. В селі Крутому Кодимського району ще
зовсім недавно (в повоєнні роки минулого століття) навколо базарної площі можна
було побачити єврейські будівлі, мешканці яких торгували саме по своїх житлах.
Єврейські будинки мали вікна і двері більших розмірів, ніж
українські. Господарських споруд, а отже й подвір'їв та огорож практично не
було, за винятком тих господарств, де тримали худобу.
У містечках мало місце й таке розпланування: подвір'я, до якого
можна було заїхати через широкі ворота, стояло під одним дахом із житлом. Так
будинки найчастіше належали 3 - 4 і більше родинам.
Якщо в українській хаті повсякденний одяг тримали на жердці, то у
вреїв його чіпляли на позабиваних у стіну цвяхах та кілках. Не було по
врейських хатах лав та ослонів - користувалися стільцями. Порівняно більше, ніж
нші народи, мали євреї посуд. І не лише того, в якому їжу подавали до столу, а
й того, в якому їжу готували. Наприклад, для молочних і м'ясних страв кожна
господиня тримала окремі горщики чи каструлі. Гріх було також готувати рибу в
молочному чи м'ясному горщику. Був і спеціальний пасхальний посуд - як столовий, так і кухонний.
Ним користувалися тільки раз на рік.
Власне, од євреїв до трудового українського люду перейшов звичай
подавати кожному за столом окрему тарілку, а згодом це передалося й на села, де
раніше традиційно їли зі спільних мисок.
У єврейських хатах мали місце картини релігійної тематики,
портрети видатних рабинів і предків господарів, але заборонялось тримати вироби
рельєфного і скульптурного зображення, бюсти. Нерідко на східній стіні в рамц
під склом можна було побачити кольоровий аркуш паперу з текстом Святого письма,
емблемами щита Давида (два перехрещені трикутники) тощо. А балків у кожній
кімнаті мало бути парне число.
Деякі євреї на пам'ять про сплюндрування Єрусалима, фарбуючи або
білячи житло, залишали на стіні не замальований квадрат розміром в аршин. На
дверях прибивали пергаментні аркуші з главами Святого письма.
Побутові умови небагатих єврейських родин були досить напруженими.
В середині XIX століття в містечках нашого
краю в 3 - 4 кімнатах жило по 8 - 10 сімей. Якщо у
християнського населення міст на 100 будинків приходилось 410-500 мешканців, то у євреїв - 1299.
2
Одяг
За давніх часів українські євреї – чоловіки носили старопольський костюм - довгий чорний сюртук, штани, заправлені в панчохи, черевики. Але
під шапками на головах мали ще й ярмулку - невеличку чорну шапочку, якої ніколи
не скидали - навіть
під час їжі й молитви. Непокриту голову вважали за гріх перед Богом. У зачісц
обов'язковими були пейси, що неширокими пасемками звисали з голови по обидва
боки обличчя. Єврейки вирізнялись з-поміж інших, передусім, способом
запинатися: хустку зав'язували кінцями на потилиці так, щоб було видно вуха.
Заміжні єврейки, крім того, носили перуки, а власне волосся стригли: всі вважали,
що жінці ніколи дбати про власну зачіску - їй треба насамперед глядіти чоловіка
дітей.
Релігія забороняла євреям носити одяг із змішаних волокон. Тканина
повинна бути з чогось одного: як із шовку, то з шовку, як із льону, то з льону,
а як шерстяна, то без домішки лляних ниток. Мойсей не дозволяв своєму народов
носити мішані тканини, як це практикували єгипетські жерці. За іншою версією,
жертва перших Адамових дітей складалася в одного з рослин, а в другого з
тварин, і не слід рослинних волокон перемішувати з тваринними, щоб не виникло
братовбивства. Кожен має додержуватись власних уподобань і не нав'язувати їх
ншому
3
Їжа
Єврейська народна кухня доволі смачна й різноманітна. Але теж ма
свої застороги. Про те, що євреї не їли свинини, знають усі. Але понад те їм
заборонялося брати до вжитку м'ясо худобини, яку роздер хижий звір. Не
годилося, також, їсти м'ясо хижаків і хижих птахів, бо воно має недобрий вплив
на людину, робить її брутальною і жорстокою. Це все належало до того, що
звалося трефним, тобто до їжі непридатним.
Основою ж кошерних, тобто придатних до їжі м'ясних страв було
м'ясо жуйних тварин з роздвоєними ратицями: корови, кози, вівці. Із птиц
годилися в їжу всі її домашні види, але треба було ще знати, як її зарізати,
щоб і вона була кошерною. Уміли це робити спеціальні різники, їх чимало було по
містечках. А орендарі сільських корчем мусили наймати балагулу, щоб завезти
птицю до різника та споживати її з чистим сумлінням як кошерну.
Рибу мали за кошерну лише лускову з плавниками. Сомів, отже, не
ли, як й не їли кодимських в'юнів (різновид вугра). Одначе навіть тоді, коли
до готування їжі було дібрано цілком кошерні продукти, єврейські господині мали
виконати найголовнішу засторогу: "Не давай вогню, поки не посолиш".
Тільки за такої умови, вважали вони, їжа нікому не завадить. Тому вариво
найчастіше солили тричі: дрібку до вогню, жменьку до смаку і щипочку наостанці.
Так, у всякому разі, чинила дружина шинкаря в селі Новосілці Голованівського
району, тепер Кіровоградської області. Овочі й фрукти євреї вважали кошерними
всі. Але особливо полюбляли такий корисний і здоровий овоч, як часник. Цінували
його й українці, особливо з салом та в ковбасах і холодцях.
Зате ставлення до квасолі у євреїв та українців було неоднакове:
перші її любили, другі не дуже. Тому садили її в українських селах по городах
передусім для продажу євреям. А ще казали, після квасолі добре родить картопля.
4 Обряди
Весільна обрядовість євреїв, як і інших народів, складалася з
кількох частин. Найпершою були заручини. Справляли їх частенько ще тоді, коли
"молодий" і "молода" бавились у пісочку чи гралися
ляльками. Але - за
всіма вимогами традицій і звичаїв.
Посередником між сторонами виступав сват, що мав таку професію
наймався як до батьків майбутньої нареченої, так і до батьків майбутнього
нареченого. Саме він залагоджував усі незгоди та добивався компромісів. Із
цього приводу в Одесі складено анекдота:
-Ой, то вашій донечці не підходить ні син Терешковича, ні син
Абрамовича! Може б ви оддали її за графа Потоцького? – іронізував сват
- За графа Потоцького таки оддав би.
- Ну то пів діла зроблено. Зосталось умовити тільки графа
Потоцького.
Кінчались заручини урочистим підписуванням акта. Робили це батьки
молодих у присутності родичів з обох сторін. Підписували акт про заручини також
двоє спеціально запрошених свідків.
Зарученого нареченого щороку на Пасху
кликали до родини нареченої (дуже рідко бувало навпаки), однак між
собою заручені навіть не розмовляли. Минав не один рік, поки доходило до
весілля. Але перед ним батько нареченої мав обов'язок подарувати майбутньому
зятеві годинника.
Та ось, нарешті, призначено день шлюбу. Перед ним у домі молодого
й молодої влаштовували молодіжні гуляння. Обідали там і там окремо, а на вечерю
молодий разом зі своїми гістьми йшов до молодої. Невдовзі його гост
розходилися. Товаришки ж молодої розплітали їй коси під журливу мелодію
оркестру, молодий у присутності двох своїх свідків накидав їй на голову хустку,
ніби ставлячи знак своєї власності, і теж йшов (разом з оркестрантами) додому,
бо і на неї, і на нього чекав іще обряд омовіння. Виконати його треба було
обов'язково до півночі, тобто до настання суботи, бо цього дня євреям
заборонялися всякі роботи й справи, окрім молитов, читання Біблії та звертання
до Бога.
Щоправда, перед виходом до шлюбу молодий мав іще пройти обряд випосадження,
коли на нього накладали китель- одежу, яку євреї вбирали тільки на Пасху
та Судного дня, і в якій їх ховали. Але цю
чинність не мали за гріх, бо вона, як і шлюб, була звернена до Бога і кликала
врея до Його церкви (синагоги).
Тут слід зауважити, що й у інші дні, тобто щосуботи, євреї вдягали
до свого Божого дому теж спеціальну річ. Це був т а л е е - широка біла стрічка з
вишитими текстами зі Святого письма та щитом Давида, її накладали через плече. Ходили
до синагоги лише чоловіки. Саме вони мали обов'язок ставати перед Богом
звітувати за все, що коїться в їхньому домі, в тому числі й відповідати за
поведінку та гріхи своїх жінок і дітей. Жінки до церкви не ходили. Лише раз на
рік - у Судний день - вони йшли до синагоги. Та ще
в день свого шлюбу.
Молодого до синагоги в день весілля супроводжували двоє його
друзів зі смолоскипами, близькі родичі і той, хто хотів, із знайомих та
сусідів. Молоду - її найближче оточення.
Шлюб проходив на спеціальному майданчику синагоги просто неба в
присутності не менш як десятьох дорослих і шановних чоловіків. Молода разом з
батьками сім разів обходила навколо молодого і ставала обіч нього по праву
руку. Рабин читав спеціальну молитву над чашею, з якої молоді надпивали, після
чого молодий на вказівний палець молодої накладав обручку зі словами "цією
обручкою ти заручена зі мною за законами Мойсея й Ізраїлю". При цьому він
ногою мав роздушити спеціальну посудину – на знак пам'яті про зруйнування Єрусалиму. Далі молоді пили з
молитвою з другої чаші і шлюбний обряд закінчувався.
У домі молодої їм подавали передусім "голден зуп" ( золотий бульон) - для підкріплення,
а гостей частували вином і всякими печивами. Десь опівдні розпочинався так
званий "ф о р ш п и л ь" - весільний обід з почастунками, найкращими зиченнями й подарунками,
а ввечері, по заході сонця, не раніше, приходив оркестр (йому теж не
дозволялося в суботу працювати) і починалися танці. Закінчувалися вони тим, що
кожен з гостей чоловічої статі підходив до молодої, яку садовили на окремому
стільці, брав її за хусточку, другий кінець якої вона тримала в руці,
провадив на одне коло танцю.
Так само "обтанцьовував" усе жіноцтво молодий.
Насамкінець він підходив до молодої, і їх обох виряджали під музику до шлюбно
кімнати.
На другий день весілля було в домі молодого і з музикою, сказати
б, від ранку до останку. Молодого вітали з законним шлюбом, і теж з цього
приводу обдаровували.
Дуже поширеним серед євреїв є свято Песах. На цьому святі їдять
мацу (прісні хлібці, які схожі на ті, якими годувалися у пустелі в давнину
вреї, які вийшли з Єгипту) і замінюють звичайний хліб 8 днів Песаха. У цих
хлібцях нема нічого крім борошна та води, але від замісу до повного випікання
має пройти не більше 18 хвилин.
Також не менш значним святом для євреїв є Дні Пірума. Це яскравий,
радісне, карнавальне свято. Знаками Пірумає трещотка, клоунський
ковпак, маска для пуримшпиля, солодкі трикутникові пиріжки, які мають назву
вуха Амана”(так звали негативного героя давньої історії), яка стала основою
свята. Під час святкування інсценуються різні заповіді. Ще однією ознакою
Пуріма є пурімшпиль – карнавальне дійство з кумедними масками та карнавальними
костюмами
5
Особливості соціальної організації та самоврядування
З погляду соціології єврейська спільнота на півдні України геть не
відзначалася однорідністю. Були в ній і дуже багаті люди, і не дуже, були люди
середніх статків і геть бідні. Були банкіри й торговці, але ж були й ремісники
та робітники.
З погляду релігії у єврейського загалу теж не було одностайності. Якщо
хасиди твердили, що жодному євреєві не потрібна освіта, бо годі йому опанувати
Святе письмо й вивчити Тору, і він уже стане мудрішим та розумнішим за всіх у
світі, - то представники помірно ортодоксальної групи, за якими йшли промисловц
й фінансисти, а також більшість значніших і дрібніших торговців та ремісників,
обстоювали таки потрібність технічних, економічних та інших знань. Були серед
вреїв і п р о г р е с и с т и - люди здебільшого з середньою і вищою освітою,
з яких багато хто європеїзувався, і догмати Талмуду та вимоги, давньоєврейсько
віри вважав навіть шкідливим для організації життя цивілізованого єврейства.
Та попри всі соціальні й релігійні розбіжності, жоден єврей не міг
кроку ступити без рабина, що керував молитвами в синагозі( місце для
організації богослужіння, тлумачив релігійні закони, виконував обов’язков
обряди – шлюбні, родильні, поховальні; не міг обминути також ц а д и к а – „мудрого
з мудрих” проповідника і порадника в усіх життєвих та морально-етичних
питаннях.
Відігравали свою роль і к а н т о р и при синагогах. Крім того, що
вони були учасниками всіх обрядів та служби в церкві, дбаючи про голосовий
супровід обрядовій, вони ще й складали акти заручин і шлюбні угоди, виступаючи
порадниками у формуванні ділових паперів. У малих поселеннях, де громада не
могла утримувати рабина, релігійні та інші потреби єврейського люду задовольняв
кантор, обслуговуючи іноді по кілька сіл.
Основу релігійного виховання серед євреїв закладали м е л а м е д
и та педагоги-самоуки,
покликані, як казали, самим Богом до праці з дітьми, бо не знались ні на
фінансах, ні на торгівлі, ні на якомусь ремеслі. Вони виховували дітей у
релігійному дусі, а понад те навчали читати, писати й рахувати. Меламеди вищих
розрядів навчали дітей також російської грамоти. До школи хедера - дітей брали з 4-5 років. Перебували вони там
(найчастіше це було помешкання самого вчителя) з 9 ранку до 9-ої вечора. Субота й неділя - вихідні. За навчання платили батьки.
В більшості міст багаті люди намагалися дати своїм дітям
рунтовнішу російську освіту. Але в XIX столітті євреїв до гімназій не брали. Тим-то дуже поширеними
стали приватні школи, різні комерційні й технічні училища, де викладання йшло
російською мовою, все утримання було єврейський. Однак початкове релігійне
виховання кожна єврейська дитина мусила пройти в хедері. Так в Одесі першу таку
школу було засновано у 1826р.
Отже, в одне ціле, незважаючи на всі соціальні розбіжності, євреїв
днала таки релігія? Якоюсь мірою так. Проте набагато значнішу роль у цьому
плані відігравав к а г а л - колективний орган урядування в громаді (щось на зразок ради,
тільки не обраної привселюдно, а сформованої без розголосу з найавторитетніших
мудреців - старійшин,
до слова яких дослухалися, і на розсуд яких покладалися всі). Кагали були
різних рівнів, як ми б сказали тепер, селищні, районні та обласний, але функц
на них покладались однакові: виконувати роль посередника між державою
врейським поспільством, кагал провадив громадські справи, збирав податки, стежив
за внутрішнім життям громади, був першим суддею в ній. Та найголовніше його
завдання полягало в збереженні єврейської окремішності як у вірі, так і в
звичаях, етично-моральному поводженні, тобто в усьому тому, що визнача
національність. Для цього кагал мав право вдаватися до всіляких заходів, аж до
застосування засудження та покарання тих, хто поза межі єврейської виходив.
Висновки
Так склалося, що єврейський народ став складовою частиною
населення Російської імперії та Півдня України, куди російський уряд переселив
вреїв, бо намагався не залишати їх у межах власно Росії. Компактне поселення
вреїв існували у смузі осілості, в якій євреї і здійснювали свій економічний
та культурний розвиток. Такі побоювання з боку влади
по відношенню до євреїв були зумовлені тим, що євреїв вважали ворогами Христа,
а населення Росії було християнським.
Євреї мали свої особливості у культурному розвитку. І не дивлячись
на те, що вони проживали на чужій території, їм вдалося зберегти свою
неповторність та самобутність.
Досить міцна організація єврейської спільноти і врядування нею допомагали
вреям протягом століть зберігати свою цілісність і самостійність в
ноетнічному середовищі. Їхня етносоціальна група завжди була свідома сво
етнографічної ідентичності, сформованої на ґрунті етнічної своєрідност
матеріальної, духовної культури народу, у якій би країні вона не жила. Культура
як і праця робить людину людиною, вона є якісною характеристикою розвитку
суспільства у тому числі і єврейського.
Список
літератури
1.
М. Бельский. Книжники
братья Баршай // Ор Самеах. -2005. – № 448.- с.12
2.
М. Бельский. Путеводитель
по истории одесских евреев// Ор Самеах. – 2005. №447. – с.5
3.
О. Губарь. Небесполезные
люди. Еврейские земледельческие колонии в Новоросийском крае. // Ор Самеах. - 2004.
- № 412. – с.11
4.
О. Губарь. А .Симанович – секретарь загадочного
фаворита.// Ор Самеах. – 2005. - №489. – с.7
